— 22 червня не тільки найдраматичніша дата вітчизняної історії. Це і точка епохального перелому ХХ сторіччя, що знаменувала кінець прологу і початок всеохоплюючого розмаху страшної, небувалої за своїм глобальним масштабом світової війни. Це була не просто серія боїв і воєнних операцій. Розгорнулася кривава драма цивілізації, коли на карту було поставлено долі цілих народів. Нацизм кинув виклик історії як способу людського буття, поставивши за мету повернути її назад, до архаїки часів людських жертвоприношень і хижацтва (як про те свідчать записи таємних бесід Гітлера зі своїми однодумцями). Мова йшла про альтернативу християнській цивілізації з її біблійною ретроспективою і радянському ладу з його комуністичною вірою в майбутнє.
Історичні виміри подій позначилися й у тому, що після 22 червня 1941 року вони стали вимірюватися в Радянському Союзі критерiями Вітчизняної війни, тобто війни, котра спирається на патріотизм і традиції народів, їхній досвід боротьби за незалежність. І таке розуміння боїв з нацизмом вірне в тому відношенні, що переміг у цій війні з боку Радянського Союзу не тоталітарний лад, а ті споконвічні, віковічні сили народів, що піднялися на боротьбу за право на своє існування. Цією обставиною і пояснюється виникнення в Україні повстанської армії, що боролася і з нацизмом, і зi сталінізмом.
Події, породжені 22 червня, позначені неймовірними, безпрецедентними жертвами в ім’я приборкання світового зла. І невипадково йому не вдалося зупинити в післявоєнні роки демократичні перетворення країн і процеси національної суверенізації народів. Десятирічний ювілей існування незалежної демократичної держави України — найкраще свідчення цього.
