Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Апостол російського лібералізму

4 березня, 2016 - 10:30

Валерія Новодворська — відомий російський правозахисник, засновник партій Демократичний союз та Західний вибір, політв’язень радянських тюрем. Вона — легенда свого народу, який досі не досягнув того рівня, щоб належно оцінити її діяльність.

Я мріяла про знайомство з Валерією Новодворською, адже для мене вона — символ безкомпромісної боротьби за свободу. Їй довелося одній стояти проти цілої радянської тоталітарної системи. Вона могла зробити блискучу кар’єру, адже Бог обдарував її багатьма талантами, серед яких — гострий аналітичний розум, здатність швидко вивчати іноземні мови. Але у 19 років Валерія організувала підпільну студентську групу, де серйозно обговорювали потребу повалення комуністичного режиму шляхом збройного повстання. Кинути виклик тоталітарній системі наважилася вона одна. Заарештували Валерію двадцятирічною — за розкидання антирадянських листівок із балкону Московського театру оперети.

Тюрма, нелюдські катування у спецпсихлікарні — й у 21 рік вона стала сивою. Але незламною. І зуміла продовжити політичну боротьбу. Численні арешти, суди, тюрми, виснажливі голодовки не стали перешкодою для мітингів і розповсюдження нових листівок із закликами боротися проти комуністичного режиму. Її життя сотні разів було на волосині від смерті. Валерія Новодворська відстоювала право на свободу не лише Росії, а й Грузії, України, країн Балтики, Чеченії. Із останнього ув’язнення в Лефортово В. Новодворську звільнили у 1991 році.

Репресії радянської тоталітарної система підірвали її здоров’я, але силу духу не зламали. Вона була талановитим політиком, промовцем і публіцистом. Усе своє життя вільно розмовляла французькою та англійською, читала німецькою, італійською, латиною і давньогрецькою мовами. Як апостол, вона безперервно несла в російське суспільство ідею свободолюбства, проте, на жаль, до сьогодні її так і не почули. «Кожний росіянин — воїн, кожний росіянин — вільний, кожний росіянин — особистість, що не сприймає колективного інстинкту, кожний росіянин — герой, що зневажає смерть. А всі решта — російськомовні», — таким був лібералізм Новодворської, закладений у маніфест її партії «Демократичний союз».

У 2004 році, збираючись у Москву на конференцію міжнародного товариства «Меморіал» до 50-річчя Кенгірського повстання, я вирішила, що це чудова нагода записати інтерв’ю з Валерією Новодворською. Разом із Євгеном Сверстюком ми дізналися у російського правозахисника Сергія Ковальова домашній телефон Валерії Іллівни. На зустріч Новодворська погодилася охоче, вона зацікавилася, адже це буде інтерв’ю для газети «Шлях Перемоги», яку 1954 року заснував Степан Бандера.

19 жовтня, після приїзду, швидко поселившись у готелі, вирушила у редакцію журналу «Новое время», яка була розташована в орендованому приміщенні головної пошти Москви — неподалік Кремля. Саме тут Валерія Новодворська щовівторка писала авторську колонку під рубрикою «Свободный полет».


ВАЛЕРІЯ НОВОДВОРСЬКА — БЕЗСТРАШНИЙ БОЄЦЬ, ДРУГ УКРАЇНИ, ІСТИННИЙ ПАТРІОТ СВОГО НАРОДУ. ВІРИТЬСЯ, ЩО ЇЇ ПРИКЛАД НАДИХАТИМЕ МАЙБУТНІХ БОРЦІВ ЗА СВОБОДУ РОСІЇ / ФОТО З САЙТА TUTUSKANIA.LIVEJOURNAL.COM

У великій редакційній кімнаті було кілька столів із офісною технікою. За одним із них біля вікна з виглядом на Кремль сиділа Валерія Іллівна. Хоч біля неї і стояв комп’ютер, свої публікації писала від руки. Знайомство я розпочала з подарунка — привезла щойно виданий в Україні диск «Живий голос Василя Стуса», де поет читає свої твори. Валерія Новодворська дуже любила його вірші, чимало з них знала напам’ять, тож запитала, чи вже є переклад російською. Їй хотілося, щоб його поезії читали й однодумці в Москві. Знаючи інтерес Новодворської до історичної літератури, я також передала книжки про Степана Бандеру, ОУН і УПА.

— «Вновь в лесу Бандеры голос слышен, пулемет свил гнездышко на крыше...» — раптом з усмішкою проспівала Новодворська.

Моєю відповіддю було: «Ой що ж то за шум учинився, що комарик у повстанці зголосився. Зголосився наш комарик у повстанці, щоби бити москалів-голодранців...» Так, по-дружньому сміючись, ми перейшли до розмови про серйозне — про відносини України і Росії, ситуацію в Білорусі, війни в Чеченії та постать Джохара Дудаєва, якого вона добре знала, про націоналізм, щастя і свободу.

Спілкуватися було легко і дуже цікаво. Відчувалося, що Валерія Іллівна також прагнула донести свої думки до українців, адже в нас у розпалі йшла президентська виборча кампанія між Януковичем і Ющенком. Наша зустріч була за місяць до початку помаранчевої революції.

 — Із Януковичем ви точно будете сидіти у сусідній палаті або зоні, — зауважила Валерія Новодворська. — Я дивуюся, як у вас міг з’явитися такий кандидат. Неможливо, щоб хтось у іншій країні заявив, що зробить іноземну мову державною. А Янукович це зробив. Мало того, він абсолютно відверто заявив, що зробить свою країну підстилкою для іноземної держави. У Росії можна балотуватися з такою програмою, це звичайна річ, але незрозуміло, як він насмілюється з цим іти у Президенти України. Кожен рядок його програми підтверджує, що він зрадник, і ще вихваляється цим. Чому в Україні не діє стаття Кримінального кодексу про державну зраду? Він же публічно усіх закликає до національної зради!

Після запису інтерв’ю ми фотографувалися. Я ще на відеокамеру записала її відеокоментар про Кенгірське повстання політв’язнів ГУЛАГу, бо хотілося дізнатися її думку про цю подію. Потім цей фрагмент було включено до історико-документальної передачі «Подвійний доказ» на телеканалі «1+1».

У розмові я запитала Валерію Іллівну де можна придбати книжку її спогадів, яку вже бачила в Інтернеті. Новодворська відповіла, що радо мені її презентує, якщо заїду до неї додому. Так і домовилися. На листку паперу вона детально намалювала схему району, як добратися до її будинку від Ризького вокзалу в Москві. А через два дні, скориставшись запрошенням, я побувала у Валерії Новодворської вдома. Вона подарувала мені автобіографічну книжку «Над пропастью во лжи» із підписом: «Милой Лесе, украинскому повстанцу, от российских повстанцев. За вашу и нашу свободу!»

Те, про що стверджувала в інтерв’ю Валерія Новодворська, досі актуальне, адже у ньому — пояснення політичної суті путінської Росії. Вона зауважила, що в російському суспільстві визріло замовлення на реставрацію тоталітаризму, на брехливу позолочену велич, бажання навіювати страх, тобто на совєтські стандарти.

— Є російське прислів’я: була б шия, а хомут знайдеться. Путін — це той самий хомут на шиї великої кількості добровільних професійних холопів, — вважала Валерія Іллівна. — У Росії їх завжди було повно, впасти комусь у ноги і ловити кайф від удару чоботом в обличчя — давня звичка. Так прийшов Путін, який втілює в собі усі фатальні сподівання совєтського народу. Адже російський народ ще майже не виник. У нас парадоксальна ситуація, коли росіян формально 80 відсотків, але насправді, дай Боже, щоб вісім відсотків набралося. Усі решта — совки. А у совєтського громадянина немає батьківщини, його батьківщина — танк. Росія просила щось таке, що наступає на обличчя людства, і отримала. Тож ті звірства, які демонструє сьогодні Путін своєю політикою, — це мізерна частка того звірства, запит на який сформулювали російські совки. Зупинити його — в інтересах усього цивілізованого світового співтовариства, бо ядерна зброя, диктатура і президент із мисленням Сталіна і Берії — це загроза для людства.

Новодворська зазначила, що коли Росія зрозуміє чуже прагнення до свободи, то й сама захоче стати вільною. Але додавала, що це буде нескоро, бо не може бути вільним народ, який пригноблює інші народи. «За Росією плаче Нюрнберзький процес. Але щоб його провести, потрібно, щоб усі західні держави терміново відмовилися від наших корисних копалин, влаштували блокаду та ще й окупували російську територію. Але ніхто не береться, тому що це дуже витратна справа, бо доведеться годувати 150 мільйонів совків, які самі себе прогодувати не можуть», — вважала Валерія Іллівна.

— Батьківщина — не поживний бульйон для бактерій, це жертовний вівтар. До батьківщини не можна ставитися споживацьки. Людям має бути не байдуже, що відбувається у їхній країні. В України більше шансів, ніж у нас, адже саме Україна — спадкоємиця Київської Русі.

— Ви, очевидно, єдина, хто це відкрито стверджує у Москві.

— Київська Русь дуже відрізнялася від Володимирсько-Суздальського князівства більшою великодушністю, шляхетністю. І взагалі кращі часи в історії Русі пов’язані саме з Києвом, а всі найгірші хвороби Русь набула на Півночі. Коли Андрій Боголюбський захопив і спалив Київ, бажаючи знищити традиції Київської Русі, розпочався тоталітаризм часів Володимирсько-Суздальської Русі.

Україна ніколи навіть не робила спроб пригнічувати якийсь народ. На руках України немає крові. Україна не робила спроби залізти у чуже життя. На її совісті немає злочинів. І це дуже важливо. У той час, коли Росія когось ламала через коліно, Україна жила мирно. Навпаки, терпіла втручання російських правителів і страждала. Історія відносин України і Росії — це чорна книга. З боку Росії — лише зради і злодіяння, Україна ніколи нікому нічого поганого не робила. Навіть не намагалася окупувати Росію і заборонити послуговуватися російською мовою, навпаки, ініціатором усіх військових втручань була Росія. Україна дивом вижила. Але добре, що ваша країна все це врахувала.

Початок. Продовження читайте в наступному випуску сторінки «Історія і Я»

Леся БОНДАРУК, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: