Продовження. Початок читайте на шпальті «Історія та «Я», № 139
Політико-економічне життя в Римській імперії з часом перемістилося у східні області, і тому в 326 році імператор Костянтин переносить столицю із Риму до Візантії, а в 330 році остання була перейменована у Константинополь. Для боротьби проти варварських народів імперія використовувала різні способи: підкуповувала одні народи, натравляючи їх на інші, а з іншими укладала різні угоди. Верхівка купленого народу отримувала римські військові звання, гроші, продовольство, зброю. З кожним роком кількість таких народів на римських обширах зростала, як і сума виплат, і тоді наступав мир в імперії, але при цьому відчутно порожніла римська казна. На нижньому Дунаю велику «стипендію» імперія платила готам. І ось одного разу римський імператор Флавій Валент вирішив змінити цю ситуацію, і в 367—369 роках він розбиває готські загони і відмовляється виплачувати їм стипендію, яка більше нагадувала данину. Ведучи паразитичний спосіб життя, готи пішли «шукати» прожитку в антів. Плем'я антів досить точно локалізується на наших землях. Готські грабунки закінчилися тим, що анти об'єдналися з гунами і притиснули готів до Дунаю. В 376 році Валент дозволив готському племені візі переселитися на землі імперії, у Фракію (теперішня Болгарія). Так як корупція роз'їдала імперію із середини і не були дотримані домовленості, то візіготи в наступному році піднімають повстання, а 9 серпня 378 року біля Андріанополя у бою з ними гине сам імператор Валент. Слабість імперії стала очевидною для всіх, але агонія затягнулася ще на 100 років. Поява на дунайських обріях «нового» народу — гунів — примусила тодішніх істориків шукати їх корені повсюди.
Зокрема, Філосторгій, який народився приблизно 365 року, писав (книга IХ,17): «Ці гуни — напевно, народ, якого давні називали неврами»?
Євстафій, який жив в XII ст. пише, що «унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів»?
Інший пізньоримський історик Амміан Марцеліан, хоч і жив у ці часи (IV ст.) про походження гунів нічого конкретного також не знає. Книга XXXI, 2: «Плем'я гунів, про яке мало відомо з давніх пам'яток, живе за Меотійським болотом (Азовське море — ?) біля Льодовитого океану (? — Т.Д. ), і переважає всяку міру дикості».
Ще тут згадаємо записану Йорданом легенду про походження гунів від готських відьом. Але так чи інакше, ця легенда все-таки вказує на дуже давні родинні зв'язки гунів із готами. До речі, з мови, яка вважається готською «кунні-гунні» — означає народ. Істориків дуже дивує, чому так по-дружньому гуни вирішили допомогти антам в боротьбі з готами. Історики за схемою вважають, що анти — це піші, осілі слов'яни, а гуни — кочове плем'я. Але ось, що пише історик VI ст. Прокопій Кесарійський у «Війні з готами», книга V, 27: «Мартін і Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників. Більшість із яких були гуни, склавени і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю». У Прокопія є ще один твір «Таємна історія» (яку він писав таємно від тодішньої влади), де ця влада зображена в дійсному, без прикрас, світлі. Ось дві цитати з «Таємної історії» гл. 18: «...майже кожен рік, як Юстініан (527—565 рр.) став володіти Римською державою, робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавени і анти». Глава 23: «... мідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени і анти — всю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями».
Чи могла б існувати більше, як 150 років спілка гунів, склавенів, антів, якби у них не було спільних коренів?! Якби різниця в звичаях, побуті, мові цих народів була великою — вороги давно б це використали для розвалу цієї спілки. Геродот, пишучи про скіфські і мідійські племена називав серед них кочові і хліборобські. Якби гуни були рафінованими кочівниками, то перша шлюбна ніч Атили з Ільдікою не відбувалася б у палаці, а в юрті, і охороні не потрібно було би виламувати двері, коли помер Атила на шлюбному ложі — досить було б переріза ти шнурочки. А ось, що пише Йордан про сам похорон Атили, д258: «Після того, як він був оплаканий такими стогнаннями, вони (гуни) справляють на його кургані «страву», так називають це вони самі, супроводжуючи її величезним бенкетом...» Як зазначає Г.Василенко у «Великій Скіфії», С.25, слово «страва» збереглося лише в українській та словацькій мовах. Чи міг народ, ховаючи свого видатного представника, називати частину похоронної процесії чужим словом?
Звичайно, що ні! Це ж були величні похорони і представників інших народів цікавило, як вони (чи частини похорону) називаються на «гунській» мові.
Візантійський посол Пріск Панійський у 448 році їздив послом до Атили і залишив після себе записи цієї подорожі. Із цих записів до нашого часу дійшли тільки фрагменти. Цими записами користувався і Йордан. Зокрема, Пріск пише, що гуни пригощали посольство медом і напоєм, виготовленим із ячменю — «камосом», тобто пивом. У 1246 році фактично правитель Київської Русі — Данило Галицький їздив у ставку Батия і змушений був там через силу випити кислого кумису — основного і священого напою кочівників Євразії. Прискіпливий читач, напевно, скаже, що гуни просто догоджали посольству, але тоді б вони римських послів пригощали б вином?! Римська імперія платила велику данину гунським правителям, і про якесь загравання з її послами не могло бути й мови.
Ще, зокрема, той же Прокопій писав, характеризуючи антів і склавенів (1V, 21—30): «... вони зберігають гунський норов, і ім'я в склавенів і антів було одне й теж».
Але найважливішим доказом спільності гунів, антів і склавенів є черняхівська археологічна культура, яка існувала в ці часи на території сучасної України, а також Молдавії і Румунії, займаючи Нижній і Середній Дунай. Найбільш точно і стисло ця археологічна культура схарактеризована в підручнику: «Археологія та стародавня історія України» авторів М.Чмихова, Н.Кравченка та І.Чернякова, Київ «Либідь», 1992. С.283: «Черняхівська культура — одне з найбільш яскравих історико- культурних явищ у археології України і всієї Південно-Східної Європи. Розповсюдження на величезному просторі лісостепової і причорноморської зон однорідної культури, близької до культури римських провінцій, піднесення в усіх сферах виробництва, розповсюдження передових методів ведення сільського господарства, нова ідеологія і вірування — все це виділяє її з ряду традиційних східноєвропейських культур і привертає особливу увагу дослідників». Про потужність державного утворення «черняхівців» свідчить і відсутність оборонних споруд на поселеннях. Відомо всього кілька укріплень, які контролювали на річках важливі переправи. Зокрема, така споруда знаходиться в селі Баммачка Дніпропетровської області, яка повністю досліджена археологами. На сьогодні відомо близько 5000 пам'яток цієї культури на Україні, розкопано і досліджено близько двохсот поселень і могильників.
Слідуючи хибній теорії Л.Гумільова, занепад черняхівської культури відносять на початок V ст. н.е., і пов'язують його з навалою гунів. (?) Про це пишеться в «Давній історії України» книга 2, Київ «Либідь», 1995. С.31. Як бачимо, неправильне розв'язання однієї проблеми заводить дослідження істориків на ще більш глухі манівці.
Короткий висновок: гуни ні в II, ні в IV ст. н.е. на наші землі не вдиралися із глибин Азії, вони тут жили і внесли якусь свою певну частку крові в становленні українського народу.
Продовження на наступній (жовтневій) сторінці «Історія та «Я»
