10 травня 1940 року рано вранці німецькі армії почали наступ на фронті від Північного моря до лінії «Мажіно». Досі важко зрозуміти, чому з такою легкістю і так швидко було подолано військову могутність Франції та її союзників — Бельгії та Голландії. Французів — тріумфаторів Першої світової війни — було покарано за зайву самовпевненість і пристрасть до позиційних схем, тоді як німці робили ставку на раптовість і мобільність.
Англія — союзниця Франції, своїми досить обмеженими силами (12 дивізій) також брала участь у бойових діях. Ще декілька її дивізій висадилися у французьких портах у перші дні війни. Але було вже пізно що-небудь змінити. 15 травня капітулює Голландія, трохи пізніше — 28 травня — Бельгія. Французькі частини відступають до Парижа. Після того, як німецькі танкові дивізії захопили порти Булонь і Кале, в районі порту Дюнкерк в оточенні опинилися майже півмільйона англійців та французів. Союзники займали вузький район, що прилягав до моря, ширина якого на узбережжі становила 50 кілометрів. Коридор, поступово звужуючись, тягнувся в південно-східному напрямкові на 80 кілометрів.
І ось 26 травня англійське адміралтейство приступило до операції «Динамо» — евакуації через порт Дюнкерк сил британського експедиційного корпусу і 16-го французького корпусу. Ці частини в ніч з 28 на 29 травня здійснили блискавичний марш-кидок на вузький плацдарм біля морського узбережжя. Два інших французьких корпуси, що прикривали Лілль, довго не могли позбутися думки прорватися на південь і тому виявилися в оточенні, де їм довелося скласти зброю.
У дні Дюнкерка англійці переконливо довели, на що вони здатні, коли їм загрожує смертельна небезпека. Підготовка до евакуації почалася заздалегідь. Британці стали завбачливо збирати необхідні кораблі. Коли не було вже сенсу приховувати безнадійність становища в Північній Франції й у Фландрії, англійська влада вирішила звернутися по допомогу до населення, щоб отримати для евакуації скільки-небудь придатні судна. Заклик був зустрінутий з винятковим натхненням. До узбережжя прямував дивний флот, подібного до якого ще не знала історія — катери, яхти, риболовецькі траулери, шхуни та баркаси, рятувальні човни, пасажирські теплоходи з Темзи. Ці судна постійно трималися недалеко від узбережжя. Найдрібніші з них підходили до берега, завантажували людей і доставляли на більш великі цивільні судна, а також військові кораблі (від торпедних катерів до ескадрених міноносців). Цілі колони загнаних у воду автомашин використовувалися для посадки на кораблі. Протягом тижня, поки проводилося завантаження, над цим районом йшли запеклі повітряні бої. Тільки тепер стало ясно, чому англійці наполегливо відмовлялися підтримувати своєю авіацією агонізуючу французькою армію на материку. Вони розуміли, що долю союзників було вирішено. Англійські льотчики-винищувачі на «Спітфайрах» і «Гаррікейнах» завдали великих втрат німецьким бомбардувальникам. І хоча «Люфтваффе» ввела в бій всі наявні сили, припиняти відправку військ союзників німцям вдавалося лише в денний час.
Вночі з 3 на 4 червня 1940 року останні англійські ар'єргардні частини залишили європейський материк, щоб знову ступити на нього через чотири роки майже в цей же день (6 червня 1944 року почалася висадка союзників у Нормандії). Серед врятованих 338226 осіб було близько 120 тисяч французів. Все оснащення довелося покинути. Але найголовніше полягало в тому, що навчені кадрові частини було збережено. Втрати союзників при евакуації виявилися все ж значними. З 860 малих суден близько 240 було потоплено, як і 6 ескадрених міноносців. За офіційними даними англійці залишили в Дюнкерку величезну кількість важкого озброєння — 2400 гармат, 700 танків. У повітряних боях було збито 302 англійських літаки.
Чому ж величезній більшості особового складу союзників вдалося евакуюватися? Німецьке військо отримало на перший погляд дивний наказ — не використовувати танки в переслідуванні тих, хто відступає, та й тиск на противника на фронті був явно недостатнім. Історики кажуть про нерішучість Гітлера, який у ці дні серйозно замислювався про укладення сепаратного миру з Англією і дав наказ тимчасово припинити переслідування противника, котрий відступає. Надалі він відмовився від своєї ідеї й за два місяці сили «Люфтваффе» майже в повному складі було кинуто на британські острови — розгорілася «Битва над Англією». Але треба все ж таки зазначити, що англійці виявили виняткову дисципліну й всі підготовчі операції провели завчасно. Команди рятувальних кораблів усіх класів і типів безстрашно продовжували евакуацію військ навіть під час найбільш інтенсивних нальотів авіації. До того ж вражаюча дія німецьких бомб значно знижувалася через рихлий морський пісок. Англійська авіація переривала свої польоти лише для дозаправки пального. Зрештою, англійцям допомогло й саме море. Його поверхня весь час залишалася дзеркально-гладкою, що сприяло евакуації. Англійці по праву пишаються тим, що вони здійснили.
