Безумовно, до цієї категорії ніяк не можна віднести історичні твори таких плодовитих і талановитих авторів, як А. Дюма, М. Дрюон або В. Пікуль. Свою роль у збільшенні інтересу до історії вони виконують, але реальність була часто зовсім іншою. Міфологізована белетристика, що особливо активно публікувалася за радянського періоду і мала яскраво виражений ідеологічний підтекст, останнім часом зовсім не користується попитом. А до прориву на Захід, у тому числі й після перших публікацій серйозних, незашорених якимись догмами авторів, ми вже звикли. У 90-х роках численні видавництва (насамперед російські) обрушили на читачів цілу гору такої літератури.
Київський книжковий ринок «Петрівка» пропонує любителям історії літературу переважно російською мовою. Навіть попри торішню кризу, провідні видавництва нашого північного сусіда, звільнені від будь-яких податків, продовжують упевнено завойовувати ринок книжкової торгівлі в Україні.
Так, видавництво «Феникс» з Ростова-на-Дону випускає аж п'ять серій («Слід в історії», «Історичні силуети», «Великі історики», «Події, що змінили світ», «Знання») які можна, хоч іноді і з застереженнями, віднести до серйозної історичної літератури. Такі, скажімо, історичні монографії, як «Генріх IV» Ж.-П. Баблона, «Калігула» Д. Ноні та «Франклін Рузвельт. Вiнстон Черчiлль» Д. Юнкера і Д. Айгнера, безумовно, прикрасять книжкову полицю справжнього шанувальника історії.
Видавництво «Полигон — АСТ» (Санкт-Петербург, Москва) випустило прекрасну 4-томну «Всесвітню історію воєн», у якій дано цілісну картину світової історії воєн, розвитку збройних сил і військової справи з 3500 року до Різдва Христового по 1997 рік. Ця енциклопедія допоможе читачеві розглянути минуле через призму воєн, які протягом усього існування людства впливали на спосіб життя і напрямки думок усіх цивілізацій. «Полигон» опублікував також «Історію військового мистецтва» Євгена Разіна; фундаментальні дослідження про Другу світову війну К. фон Тіппельскірха та Л. Гарта.
А що ж українські видавці? Відсутність підтримки держави (щонайменше необхідна її нейтральна позиція) призвела фактично до стагнації такої прибуткової галузі. За роки незалежного книжкового ринку в Україні цілісна політика його розвитку так і не вимальовується. Книги в Україні сьогодні випускають майже виключно на гроші спонсорів. Національна книговидавницька програма на 1998 рік профінансована лише на 0,58%, а книговидання лише на 18%(!) Окремі видавництва усе ж таки ведуть боротьбу за читача. Так, київські «Основи» опублікували «Похвалу Глупості» Еразма Роттердамського, прекрасного голландського іронічного філософа XVI століття. Ще одне київське видавництво «Либідь» видало перший у незалежній Україні довідник з історії — «Малий словник історії України».
Та все ж надія помирає останньою. Можливо, після всіх передвиборних колізій наші керівники, врешті-решт, звернуть увагу на національне книговидання? Що ж читатимуть наші діти? Коли ж у наш дім прийде серйозна книга (тут актуально ставити питання про книги не лише на історичну тему) українською мовою?
