Не одне десятиріччя диктату догматичної ідеології породили у нашої читацької публіки попит на історичну літературу, яка поєднувала б наукову грунтовність зі жвавістю викладу й уміла невимушено будити у будь-якій людині інтерес до проблем і таємниць минулого. Книжковий ринок зараз пропонує бажаючим чимало новинок такого роду.
Та є і книги, що створюють суперечливе враження. У 1997 році відразу три російських видавництва («Олма-Пресс», «Нева» і «Бонус») випустили нову роботу відомого автора гостросюжетних романів Олександра Бушкова «Россия, которой не было» (підзаголовок: «Загадки, версии, гипотезы»). Дивна це праця! З одного боку, О.Бушков уміє (у цьому йому не відмовиш!) писати про історію цікаво. А от стосовно наукової підготовки і серйозної фактичної основи... «Ніяких версій я і не висуваю — саме тому, що інформація про ті події залишилася наймізерніша. Я просто- напросто відчуттями, шкірою, шостим чуттям чую неабияку і похмуру таємницю, що стоїть за всім цим». Ці виразні слова О.Бушкова можна поставити епіграфом до всієї книги. Автор відважно крушить багатовікові історичні стереотипи. І при цьому, всупереч своїй же заяві, він скрізь висуває саме «версії», одну зухвалішу за іншу. Ось тільки деякі з них: ніякі монголи не нападали на Давню Русь; під іменами Чінгісхана і Батия виступають... давньоруський князь Ярослав Всеволодович та його син Олександр Невський; Колумб у 1492 році взагалі не доплив до Америки, за нього це зробили інші; князь Святослав був зовсім не язичником, а мучеником за християнську віру; Велика Китайська стіна була зведена тільки... у часи Мао Дзедуна. Перелік можна продовжити до нескінченності.
Надамо можливість читачеві, який побажав придбати книгу О.Бушкова, самому судити про достовірність таких «версій». Скажемо зараз про інше. О.Бушков часто переходить від невимушеного тону до прямо розв'язного і дозволяє собі вислови на зразок: «лысая мразь» (про М.С.Хрущова); «блудливое перо» (відомий письменник Віктор Астаф ' єв); «подонок» (про Петра I). Або такий його «шедевр»: «Богдан Хмельницький отримував хоч якісь перемоги лише у моменти, коли був у союзі з кримським ханом» (оцінку дасть читач, хоч трохи знайомий з українською історією).
Є в О.Бушкова і цікаві, позначені свіжістю думки міркування. Так, він переконливо (у цьому разі — з фактом у руках!) спростовує усталену думку про абсолютну відсталість допетровської Московської Росії. Взагалі розділ, присвячений Петрові, мабуть, найкращий у книзі. Чого не скажеш про розділ «Император» (мова йде про Сталіна) — неприкрита апологетика, вихваляння тоталітарної держави імперського типу...
Висновок можна зробити такий: література такого плану, як «Россия, которой не было» , все ж таки дуже потрібна (і особливо — на сюжети з української історії). Проте хотілося б більше фактичної достовірності і менше самовпевненості та розмаху в оцінках, що не прикрашає нікого.
