Цьогоріч виповнюється 65 років одній із найважливіших подій Другої світової війни. Наші союзники з антигітлерівської коаліції, Англія та США, 6 червня 1944 р. здійснили грандіозну десантну операцію на узбережжі Нормандії у Франції. Другий фронт, про який так довго говорили й писали дипломати і журналісти, який обговорювали та планували військові, став дійсністю.
ПРОБЛЕМИ
Вперше питання про активні військові дії англійської армії на європейському континенті було поставлене 27 червня 1941 р. в бесіді радянського посла в Лондоні Івана Майського з членом англійського військового кабінету і впливовим політичним діячем лордом Вільямом Бівербруком. У своєму посланні Черчиллю 18 липня 1941 р. Сталін запропонував здійснити висадку британської армії у Франції навіть обмеженими силами, аби відвадити з радянсько-німецького фронту 30-40 дивізій. У своєму посланні у відповідь англійський прем’єр цю пропозицію відкинув, посилаючись на брак сил і загрозу «кровопролитної поразки» десанту, проте обіцяв подальше розгортання бомбардування Німеччини, збільшення кількості конвоїв та інші види допомоги. Цікаво, що в листуванні Сталіна з Черчиллем і Рузвельтом термін «другий фронт» не використовувався. Він став часто вживаним газетним висловом і так увійшов у історію.
Причин такої відповіді Черчилля було кілька. По-перше, англійська армія на Британських островах була доволі нечисленною. Велика її частина знаходилася у Північній Африці, де вона вела бої з німецько-італійськими військами, та на Далекому Сході, де очікувався конфлікт із Японією. Перекинути у найкоротший час достатню кількість військ до метрополії здавалося неможливим через відсутність необхідної чисельності транспортних суден і кораблів супроводу. Крім того, ще слід було створити флот десантних кораблів. Зробити це без допомоги США англійська промисловість не могла через відсутність необхідних потужностей і ресурсів.
По-друге, після втрати значної кількості важкого озброєння у Франції 1940 року боєздатність англійської армії сильно поступалася німецькій. Відчувався дефіцит навіть стрілецького озброєння. Належало ще освоїти виробництво нових танків, літаків і кораблів. Вимагала часу підготовка льотчиків і танкістів, освоєння нових типів озброєнь. По-третє, кампанії у Франції та на Балканах навесні 1941 р. показали, що залишає бажати кращого система взаємодії родів військ. Через неузгодженість між армією та флотом, попри великі втрати, німцям удалося захопити в травні 1941 р. острів Крит, що істотно ускладнило становище у східній частині Середземного моря. Які труднощі виникають при висадці навіть набагато меншого за чисельністю угруповання, дізналася і Червона армія під час операції в Керчі та Феодосії взимку 1941 р. По-четверте, необхідно було завоювати перевагу в повітрі, а до цього було ще дуже далеко.
У Лондоні чудово знали про те, що радянське керівництво схильне до укладення сепаратної угоди з Німеччиною навіть за рахунок поступки територією України, Білорусії, Прибалтики й частини Росії. Наприкінці червня 1941 р. такі пропозиції лінією НКВС робилися через болгарського посла в Москві Стаменова і дипломатичним каналом через Стокгольм. У Лондоні відчували недовіру до нового союзника, готового в будь-яку мить сепаратно вийти з війни. Англійська розвідка мала цілком достовірні відомості про радянські пропозиції Берліну.
І, нарешті, психологічно перетворення СРСР на союзника в Англії та США сприймалося важко. Значна частина британського істеблішменту не довіряла Сталіну. Ще жорсткішу позицію займала велика частина американської громадської думки. Для неї особливої різниці між Гітлером і Сталіним не було. Були потрібні великі зусилля Черчилля та Рузвельта, аби переламати цю ситуацію.
ПОТРІБЕН ЧАС
Після вступу США у війну проти Німеччини та Японії у грудні 1941 р. бойові дії розгорнулися на величезних теренах Європи, Азії, Африки та Австралії. Новий 1942 р. був дуже невдалим для союзників. Американські війська зазнали поразки на Філіппінах, капітулював англійський гарнізон Сінгапуру, німецькі війська були поблизу Олександрії у Єгипті. Невеличким просвітом могли слугувати перемоги американського флоту в морських битвах у Кораловому морі та біля атола Мідуей, у яких японський флот втратив велику частину авіаносців і лінійних крейсерів. Але тоді це були суто тактичні успіхи, їхній стратегічний вплив був іще попереду. США належало розгорнути військове виробництво, озброїти свою армію, союзників і просто навчитися воювати.
1938 року американські збройні сили нараховували всього 130 тис. військовослужбовців, а ВПС — не більше тисячі літаків. Необхідна була армія загальною чисельністю не менше 10 млн. осіб, при цьому ВПС повинні мати приблизно 86 тис. літаків і 2,3 млн. військовослужбовців. Саме неможливість їхньої швидкої підготовки утримувала президента США від швидкого вторгнення до Європи. За 1942 і 1943 роки підготовку й перепідготовку на новій авіаційній техніці пройшли 120 тис. льотних екіпажів, що налітали загалом понад 5 млрд. км. При цьому найбільш підготовлені й найосвіченіші резервісти відправлялися в авіацію та морський флот. Якість піхотних і танкових підрозділів через це залишала бажати кращого, що і виявилося в перші дні висадки. Бойовий досвід набувався вже ціною втрат.
І це тільки одна з проблем. Адже ще треба було збудувати сотні суден, придатних для висадки десанту, підготувати моряків і піхотинців. При цьому необхідно було навчити офіцерів усіх рангів союзних армій діяти спільно й розуміти один одного. Ілюстрацією складнощів слугує... мовна проблема. Річ у тім, що американські військові терміни сильно відрізняються від британських. Наприклад, в американській англійській мові «battery» означало артилерійську батарею, в британській — дивізіон. Абревіатура GI — британський «начальник штабу дивізії», американський — «відділ кадрів».
Особливо важко складалися відносини у штабах. Позначалися дуже різні підходи, підготовка та навіть психологія. Військове планування, діловодство і навіть віддача наказів у двох арміях велися на різних основах, не співпадали стандарти озброєння і позначення на картах. Людський чинник навіть між близькими союзниками підносив такі сюрпризи, що політики й дипломати хапалися за голову. Більше трьох тисяч американських офіцерів довелося відправити на інші фронти, оскільки вони не зуміли порозумітися з британськими союзниками.
Терміново було розроблено англо-американський військовий словник. Окрім того, склали спеціальний список військових скорочень, обов’язковий для обох армій, аби кожна з них могла розуміти накази й директиви іншої. Без такої уніфікації взаєморозуміння армій двох держав було б неможливе. Але це виявилося нелегкою справою, оскільки ні та, ні інша сторона не йшла охоче на заміну своїх ретельно розроблених термінів «іноземними» словами. За рік вдалося досягти взаєморозуміння та зладженої роботи.
КОЛИ І ДЕ?
У серпні 1942 р. в розпал битви у Сталінграді англійці зробили розвідку боєм. На французьке узбережжя в порту Дьєпп були висаджені дві канадські дивізії. З боями вони просунулися на 10 км. Канадці билися хоробро, але, втративши майже шість тисяч осіб убитими й пораненими, за добу змушені були відступити. Поразка значною мірою визначилася тим, що німецька авіація не дозволила флоту забезпечити необхідну артилерійську підтримку десанту, особливо в першій і найскладнішій фазі операції. Водночас без захоплення великого порту розгортання другого фронту було приречене у принципі. Але це чудово розумів і противник, серйозно зміцнюючи узбережжя складними інженерними спорудами.
Союзному командуванню довелося вирішувати два взаємовиключні завдання. Для розгортання великомасштабної операцій у Франції, Бельгії та Нідерландах необхідне захоплення великих портів, але саме тут були зосереджені великі сили німців і саме тут вони чекали висадки. Рішення було знайдене членом британського кабінету лордом Маунтбеттеном. Аналізуючи можливі варіанти висадки, він запропонував створити штучний порт на відносно віддаленому узбережжі Нормандії.
Ще одна складна проблема полягала у забезпеченні таємності підготовки висадки. Операція отримала кодову назву «Overlord» (Володар), морська її частина — «Neptune» (Нептун). Дезинформація противника була доручена англійській розвідці. З цим завданням вона впоралася блискуче. Вже до початку 1944 р. в Англії було зосереджено 15 американських і 16 британських дивізій. Причому чисельність американської армії швидко зростала. Приховати зосередження такої кількості людей і техніки неможливо. Німецькі генерали чудово розуміли, що висадка є справою часу. Залишилося з’ясувати два такі прості й дуже складні питання: де й коли? Британська розвідка вдалася до абсолютно безпрецедентного кроку. Деякі плани союзного командування були підкинуті німцям через Іспанію. Німецькі військові проаналізували їх і дійшли висновку, що вони справжні. У першому варіанті викладався план висадки у Норвегії там же, де англійці висаджувалися 1940 року. Другий варіант розглядав висадку в Іспанії і далі на півдні Франції з подальшим наступом на Італію та об’єднанням з англо-американськими військами, що знаходилися там.
На північний захід Франції, у Бельгію та Голландію були закинуті групи агентів, завданням яких була розвідка і стеження за портами на узбережжі Франції та Бельгії. Частина з них потрапила до рук гестапо. Ще на етапі підготовки їх інструктували, що в разі провалу вони не повинні нічого приховувати від німців, детально розповідати про своє завдання і погоджуватися на перевербування. У німців не викликала підозри така легка згода на співпрацю. Вони у великій кількості за допомогою захоплених агентів передавали дезінформацію про вдаване зосередження своїх військ. Англійська авіація за переданою інформацією бомбила помилкові цілі, вони обстрілювалися з кораблів, що курсували вздовж узбережжя. Здавалося, все підтверджувало те, що союзники діятимуть шаблонно відповідно до логіки німецького командування. З другої половини квітня 1944 р. союзна авіація здійснила багато великомасштабних нальотів на об’єкти поблизу портів на французькому узбережжі. Але минув травень, а з ним і найсприятливіший час для висадки в Ла-Манші. Здавалося, і цього разу пророцтво Гітлера збулося, союзники у Франції не висаджуватимуться. Стан підвищеної бойової готовності в німецьких гарнізонах було скасовано. У штаб-квартирі німецьких військ у Парижі заспокоїлися і зайнялися рутинними справами.
Союзники дуже швидко збагнули необхідність всіляко ускладнювати німцям прогнозувати погоду й захопили метеорологічні станції противника в Ісландії, Гренландії, на Шпіцберѓені, на островах Ян-Меєн. До речі, неправильні прогнози погоди певною мірою приспали пильність німецьких штабів. Із синоптичного прогнозу 4 червня 1944 р., що говорив про несприятливу погоду, жодних дій із боку союзників щонайменше протягом двох тижнів не варто було чекати.
Нарівні з розвідувальним забезпеченням були потрібні й інші форми дезінформації. Важливу роль зіграла операція «Fortitude» (Мужність).
На меблевій фабриці почали випускати дерев’яні макети танків і артилерійських знарядь. Їх ретельно зафарбовували, вантажили на залізничні платформи та з дотриманням усіх заходів «секретності» доставляли куди слід. Про що й доносили агенти абвера. Одночасно було підвищено активність у ефірі союзних радіостанцій. Через перевербовану агентуру англійська розвідка підкинула німцям систему армійських кодів, і на тому березі протоки легко читали «інформацію» зі штабів союзників. У цей потік дезінформації було вкраплено потічки реальних фактів, але вони втрачалися в загальній лаві, тільки підкріплюючи загальну оманливу картину.
Всередині січня 1944 р. німецькі пілоти вперше передали командуванню аерофотознімки, на яких було видно танки і знаряддя, які зосереджувалися в районі Дувра навпроти французького порту Булонь. Із кожним днем техніки ставало все більше. Стояли справжні польові кухні, з труб постійно йшов дим. Були розгорнуті десятки уявних штабів, було посилено контррозвідувальний режим, цивільна поліція замінена на військову. В проведенні цієї містифікації навіть трохи перестаралися. В операції були задіяні лише англійські солдати й офіцери, що саме по собі було підозрілим, оскільки чисельність американців була незрівнянно більшою. Але німці не дуже були інформовані про дійсний розподіл ролей між союзниками, і на цю насторожливу деталь не звернули уваги. Вдень німецькі льотчики все старанно фотографували. Потім до берега пришвартували чотириста «десантних барж» — насправді це були всього лише брезентові муляжі, натягнуті на дротяний каркас. Німецькі шпигуни могли бачити, як з борта барж спускаються солдати в повному похідному спорядженні.
Фюрер 6 травня 1944 р. ухвалив рішення перекинути п’ять добірних танкових дивізій із району Кале, Дюнкерка й Булоні до Нормандії, проте наступного дня його переконали, і дивізії лишилися на місці. Ба більше, протягом двох тижнів з узбережжя Нормандії були відкликані дві танкові дивізії та кілька піхотних полків — для зміцнення групи військ вермахту в північно-західній Франції та Бельгії. Можлива висадка в районі Кале й Булоні так і лишилася найбільшою містифікацією Другої світової війни. Союзники навіть не зробили спроби висадитися в цьому районі.
Величезну роботу з дезінформації противника підкріплювали йсуто штабні дії союзного командування. У їхньому проведенні в усьому блиску виявився талант командуючого союзними військами генерала Ейзенхауера. Як досвідчений штабний офіцер він не став діяти за шаблоном. Серед особистого складу поширювалися чутки, які суперечили одна одній. Різні підрозділи готувалися до висадки за різними схемами, офіцери штабів вивчали різні ділянки узбережжя. Система підготовки була ретельно продумана, в ній були тісно переплетені дії у справжніх районах висадки та в удаваних. Ще ретельніше інформація приховувалася від моряків і льотчиків. Вони могли потрапити до рук противника під час рейдів і нальотів на ворожу територію. А якщо потрапляли, то карти були дуже вправно спотворені. Скільки німці їх не аналізували, однозначного висновку зробити не могли. Одним із заходів дезінформації, передбачених спільним планом із командуванням Червоної армії, була імітація висадки радянського десанту на болгарське й румунське узбережжя Чорного моря та в Норвегії. І це дало певні результати, що підтверджується низкою документів вермахту.
Німецьке командування мало досить докладні відомості, частково підкинуті розвідкою союзників, про концентрацію в Англії величезної армії, авіації та флоту. Однак це були відомості загального характеру, що не дозволяють судити про плани союзного командування. Нарівні з дезінформацією противника були розроблені й здійснені узгоджені організаційні заходи щодо дотримання режиму секретності. За три дні до посадки на кораблі в Англії припинила працювати пошта, тимчасово була заборонена посилка шифрованих телеграм посольствами, затримана дипломатична пошта й практично припинилося пасажирське залізничне сполучення. Під особливим спостереженням перебувала Ірландія, де німці все ще мали широкий посольський апарат.
У штабі союзного командування була розроблена абсолютно унікальна операція з картами. За два дні до виходу в море офіцерам усіх рангів були вручені карти місцевості, на яку належало висадитися. На них було зображене морське узбережжя, але зрозуміти, де воно знаходиться, було не можливо, оскільки назви на картах були російською мовою. Ефір над Англією був у цей час абсолютно пустим, лише радіостанція Бі-Бі-Сі передавала звичайні новини та спеціальні повідомлення. Дивно, але ця обставина німецьке командування не насторожила, те, що відбулося, було сприйняте як гра розвідки союзників.
Навіть капітани кораблів, як десанту, так і конвою, не мали карти маршруту. Коли вантаження військ почалося, і це було зафіксоване авіарозвідкою противника, їм були вказані лише координати виходу в заданий район і час рандеву з іншими кораблями. Порядок проходження був повідомлений лише тоді, коли вантаження військ було закінчене і зв’язок із берегом припинився. Вже в морі спеціально призначений на кожний корабель офіцер контррозвідки вручив капітану карту з маршрутом проходження і місця підходу до берега. Понад шість тисяч кораблів рухалися в повному радіомовчанні. Була ще одна обставина, яку потрібно було враховувати. Рух такої великої кількості кораблів, безсумнівно, буде відстежений німецькими підводними човнами. З метою відвернення уваги противника, частина кораблів із десантом вийшла в море раніше і йшла звивистим маршрутом, спочатку на північ, потім на захід і лише потім повернула до берегів Нормандії. Як виявилося, німецькі підводники засікли такий дивний рух кораблів союзників, але німецьке командування прийняло це за спробу висадки десанту в Норвегії. Жодних дій у Франції зроблено не було.
Одночасно у всіх офіцерів були зібрані фальшиві карти і роздані справжні з поставленим бойовим завданням. Це була складна в організаційному плані проблема. Досить зазначити, що потрібно було роздати кілька десятків тисяч помилкових карт, потім їх зібрати і знову роздати, але тепер уже справжні. Але крім армії і флоту, кілька тисяч карт із польотними завданнями були роздані льотчикам, і не лише тим, які прикривали десант або викидали парашутистів, а й тим, хто здійснював допоміжні нальоти на об’єкти в північній Франції та Бельгії. Ця map operation увійшла в підручники з військового мистецтва і планування бойових операцій.
Навіть при такій ретельній підготовці трапилася подія, що майже поставила під загрозу успіх висадки. Докладний план «Overlord» був посланий для ознайомлення і керівництва командуючому союзними військами в Італії англійському генералу Гарольду Александеру. Підводний човен, на якому плив офіцер із цим планом, був перехоплений німцями біля берегів Іспанії. У ході бою він затонув, офіцер загинув у перші хвилини бою. Документи потрапили до німців. Але Ейзенхауер пішов на великий ризик і не став серйозно змінювати план операції. У захоплених документах все було настільки повно й чітко описане, що це викликало підозру в німецьких штабах. Особливо те, що в такому докладному плані не були вказані найістотніші деталі: місце та дата висадки. Хоч про перше можна було здогадатися при більш ретельному й детальному аналізі документів. Позначилося невміння німецьких штабістів обробляти американські штабні документи. Цікаво, що коли висадка все ж відбулася за планом, що був у німців, вони ще довго не хотіли в це вірити. За добу до дня вторгнення — дня D — почалася посадка на кораблі. Це зафіксувала авіа і агентурна розвідки, але в німецьких штабах на заході нічого особливого не чекали.
НАСТАВ ДЕНЬ D
У Вашингтоні Рузвельт щохвилини стежив по радіо за тим, як складається ситуація, Черчилль напружено чекав телефонного дзвінка. Нарешті надійшло повідомлення, що Ейзенхауер узяв щасливі монети часів висадки в Північній Африці і на Сицилії, ударив кулаком правої руки по долоні лівої: «О’кей. Ми виступаємо». Висадка союзних військ на європейський континент почалася.
Західний німецький фронт до літа 1944 року мав у своєму розпорядженні 59 дивізій, об’єднаних у 17 армійських корпусів. Основною силою фронту була група армій B фельдмаршала Ервіна Роммеля — 36 дивізій, і армійська група G генерала піхоти Бласковіця — 12 дивізій. Інші з’єднання, переважно танкові, складали резерв Західного фронту. Роммель вважав за необхідне вести жорстку оборону, щоб розгромити десант, не допустивши його висадки і закріплення. Командуючий Західним фронтом Герд фон Рундштедт вважав необхідним нанести контрудар після висадки союзників. При цьому необхідно було враховувати можливість висадки союзників у південній Франції. Такий план, операція «Dragoon» (Драгун), у генерала Ейзенхауера був, але здійснити його заважала нестача десантних суден. Це вдалося лише 15 серпня 1944 року. На Британських островах приготувалися до вторгнення чотири армії союзників: 1-а і 3-я американські, 2-а англійська і 1-а канадська. У складі цих армій було 37 дивізій (23 піхотні, 10 бронетанкових і повітрянодесантних), повністю оснащені та укомплектовані.
За планом десантної операції передбачалося висадити морські та повітряні десанти на побережжі Сенської бухти і захопити плацдарм глибиною 15—20 км, а на 20-й день операції вийти на кордон Авранш, Донфрон, Фалез. У ніч на 6 червня союзники під прикриттям масованих ударів авіації висадили північніше Карантана дві американські і північно-східніше Кана одну англійську повітрянодесантні дивізії. У загальній складності з повітря було висаджено близько 15 тисяч осіб, 50 одиниць важкої техніки та артилерії. Такої грандіозної повітрянодесантної операції ще не було. Англійці відразу ж захопили стратегічно важливі мости через ріки Сєна, Вір та Орн. Із розміщеними в глибині півострова Котантен німецькими частинами зав’язалася запекла битва. Німці кинули проти десантників танкові з’єднання, що підійшли, майже весь повітряний десант загинув, але відбити мости і переправи противник не зміг. Більше того, десантники були прийняті за основні частини союзників і в напрямі узбережжя німці не рушили.
На побережжі Нормандії загальною протяжністю майже 100 км для висадки десанту було обрано п’ять ділянок. Першими повинні були висаджуватися американці на ділянках під кодовими назвами «Utah» (Юту) і «Omaha» (Омаха). За ними йшла висадка англійців на ділянках «Gold» (Золото), «Juno» (Юнона) і «Sword» (Меч).
Американську піхотну дивізію на «Юті» супроводжував успіх — німці вчинили хоч і лютий, але безладний опір. Так само успішно діяли на своїх ділянках і англійці. Складно довелося на «Омасі». Передбачалося, що десанту протистоятиме 716-а піхотна дивізія. Однак союзники не знали про те, що кількома днями раніше сюди з Сен-Ло була перекинена ще 352-а дивізія, переведена зі Східного фронту. Буквально напередодні німці провели протидесантне навчання, і були готові відбити вторгнення американців. До того ж низька хмарність утруднила дії авіації, а кораблі не могли вести прицільний вогонь.
У перші години висадки на цій ділянці лише вбитими американці втратили 3000 осіб із 30 тисяч, які висадилися. Ось чому ця операція отримала назву «кривавої Омахи». Перелом настав близько 11 години ранку. Туман розсіявся, до берега підійшли есмінці і відкрили ураганний вогонь по німецьких позиціях. Обстріл із кораблів буквально зрешетив оборону противника. Справі допомогла штурмова авіація союзників. До того ж почали позначатися успіхи висадки на інших ділянках. Німці опинилися перед перспективою оточення з боку англійських і канадських частин, що підходили. Наскільки складною ситуація була вранці, настільки вона кардинально змінилася наприкінці дня. Десантники перевалили через дюни й почали переслідувати противника, який відступав. Наприкінці 6 червня союзники висадили з моря на захоплені плацдарми п’ять піхотних дивізій, одну бронетанкову бригаду. До 12 червня, на шостий день операції, вони з’єднали розрізнені ділянки між ріками Орн і Вір в один суцільний плацдарм 80 км за лінією фронту і 10—17 км у глибину. На ньому перебувало 16 дивізій (у тому числі дві танкові).
Противник до цього часу ввів у бій до 12 дивізій (із них три танкові), ще три дивізії були на підході. Німецькі війська вводилися в бій частинами і зазнавали великих втрат. Виконані контрудари танкових частин вермахту були відбиті з великими втратами для противника. До кінця червня союзники розширили плацдарм до 100 км лінією фронту і 20—40 км у глибину. 29 червня союзники оволоділи портом Шербур. Німецьке командування продовжувало перекидати на Західний фронт нові війська, туди прибуло 32 дивізії.
Спираючись на захоплений плацдарм, танкові дивізії американської армії під командуванням генерала Джорджа Паттона прорвали фронт біля Авранша і, вийшовши на оперативний простір, попрямували на південний захід. Після того, як противник був відкинутий від Сен-Ло і Кана, вони повернули на Париж. Англійська армія рушила вздовж побережжя в Бельгію. Операція «Overlord» успішно завершилася.
ЧИ ПОТРІБЕН БУВ ДРУГИЙ ФРОНТ?
Відразу ж після висадки в Нормандії танковий корпус СС зі сходу був перекинений на Західний фронт. Це значно полегшило завдання радянських військ у Білорусі. Ще більше сприяло успіху операції «Багратіон» екстрене перекидання значної частини німецької фронтової авіації у Нормандію. У день D на Заході дислокувалося 288 німецьких винищувачів, на Східному фронті — 550. У день початку радянського наступу в Білорусії у Франції їх стало 704. При цьому 1179 машин, що входили в ППО рейха, билися майже виключно з англо-американською авіацією. Дві третини безповоротних втрат в особистому складі люфтваффе зазнало в боротьбі проти західних союзників. Радянська пропаганда всіляко зменшувала внесок союзників у справу перемоги над спільним ворогом. Доходило до абсурду. Стверджувалося, що успіх операції «Overlord» став можливий завдяки радянському наступу в Білорусії. Передбачалося, що ніхто не пригадає, що десант у Нормандії висадився за два тижні до початку наступу в Білорусі.
З висадкою союзників почалася агонія гітлерівської Німеччини. Коли американці захопили півострів Котантен, фельдмаршалу Рундштедту зателефонував Вільгельм Кейтель. «Що тепер робити?» — запитав начальник штабу Верховного головнокомандування. «Укладати мир, скупчення ідіотів! Що ще ви здатні зробити?!» — прокричав у відповідь Рундштедт.
Операція «Overlord» відноситься до числа найуспішніших і є зразком проведення таких масштабних бойових заходів. Вона була детально й ретельно спланована, матеріально забезпечена, в неї була хороша розвідувальна та штабна підготовка, дії військ скоординовані. Незважаючи на окремі складності на зразок «кривавої Омахи», союзники воювали грамотно й досить успішно.
Сталін був дуже радий відкриттю другого фронту. У телеграмі Черчиллю він писав: «Я і мої колеги не можемо не визнати, що історія воєн не знає іншого подібного заходу з погляду його масштабів, широкого задуму та майстерності виконання... Історія відзначить цю справу як досягнення найвищого ѓатунку»...
