Я з цікавістю вчитувався в нарис — «Кавалер Хреста Вікторії», поданий в №181 «Дня» за 05.10.2002. І не випадково... Спершу, ніж вдатися до своєї розповіді, дозволю зробити мале застереження. Під час Першої світової війни (1914 — 1918) Канадський експедиційний корпус складався з піхотних бригад, полків, а ті — з батальйонів. Корпус входив до складу армії Великої Британії на Західному фронті. Батальйони мали тоді тільки однозначну нумерацію, а полки — двозначну. Тож у «Кавалері Хреста Вікторії», допущено, не дуже суттєвої, але помилки. Там мало б йтися не про батальйон № 47-й, а лише про 47-й полк...
У мене збереглася родинна срібна (925 проби. — Ред. ), іменна медаль від короля Георга V (1863 — 1936), якою нагороджувалися рядові солдати Британської армії (за відвагу в боях, як говорилося в статуті), які воювали всю війну — з 1914 по 1918 рр. То була дуже висока нагорода!
З поданих редакції фотографій медалі легко збагнути її символіку та зміст — на аверсі та реверсі. Проте найцікавіше в ній містить гурт (ребро медалі), чого, на жаль, не пощастило зняти через його округлість. А от на гурті чітко вибито англійський текст: 827192. РМЕ. М. РАNEVNYK. 47 CAN/ REG. Українською це виглядає так: № солдата. рядовий піхоти М. (Михайло.— П.В ). ПАНЕВНИК. 47 канадський полк.
Саме прізвище — Паневник означало певний фах власника. Паневниками на Прикарпатті віддавна називали виварників солі з рапи, яку добували із соляних джерел поблизу Солотвина. Панва — це великий металевий черінь під яким безперервно горів вогонь доти, доки не випадала суха сіль.
Наш солдат Михайло Паневник походив із села Заріччя Богородчанського повіту (Наддвірнянського району) побіля відомого Скиту Манявського. Народився він 1888 року у багатодітній беззмельній родині паневників. У 1908 році він із старшим братом подалися до Канади шукати щастя-заробітку...
З початком Першої світової війни в 1914 р. вони, як піддані Австро-Угорської імперії — ворога Британії, щоб не бути інтернованими до таборів із жахливими умовами, записалися добровольцями до Канадського експедиційного корпусу, як зробили тисячі вихідців із Галичини, Закарпаття та Буковини. Невдовзі легіонери опинилися на Західному фронті в 47 піхотному канадському полку. Через місяць брат був убитий, а Михайло щасливо вижив, хоч і був двічі поранений, заслуживши за відвагу в боях з німцями оцю королівську медаль.
Вручала її в кінці 1918 року, як щойно скінчилася війна, «сама» королева — дружина короля Георга V. Медаль надавала чималі на той час привілеї довічно, хоч би де солдат проживав: доплату до пенсії, податкові, транспортні пільги, пільги для дітей тощо. У 1924 році Михайло щасливо повернувся на рідну землю, але вже під польською владою, хоч пільги були чинні й далі. Одружився, створив сім’ю, купив за «бойові» гроші 5 гектарів землі, став господарем. Жити б та жити... Та ба!
Восени 1939 року прийшли «визволителі» з червоними зірками, і незабаром по Михайла, вже як «куркуля», приїхали і... він зник безслідно. Дружину з п’ятьма дітьми вивезли ближче до білих ведмедів, як гірко жартували тоді селяни. Аж тепер з’ясувалося, нашого Михайла в 1940 році в Станіславі (Івано-Франківську) судила «трійка», яка виголосила вирок — «высшая мера» за те, що він... під час Першої війни — «с оружием защищал английскую буржуазию, будучи врагом советской власти»
Чи потрібні якісь коментарі до трагічної долі Михайла Паневника?!
P.S. Можна припускати, що кавалер Хреста Вікторії — Пилип Коновал міг близько знатися в 47 полку з Михайлом Паневником, зваживши, що в його повіті прізвище «Коновал» досить поширене.
