Псевдонаукова міфотворчість — це досить прибуткове, вельми небезпечне й, на жаль, часом навіть почесне заняття інтелектуальних піратів наших днів. Хоча ще геніальний Франсіско Гойя з чудовим лаконізмом назвав один зі своїх знаменитих офортів: «Сон розуму породжує чудовиськ» — проте життєвий простір, який відвойовує собі лженаука, розширюється подібно злоякісній пухлині з дійсно зловісною швидкістю.
Особливо легке й «вдячне» поле діяльності, що дає швидкі й багатобарвні сходи (однак неважко помітити, що це бур’яни!), знаходять самозвані «реформатори від науки» у сфері гуманітарного знання, насамперед історичного. Дійсно, щоб зробити «революцію» у будь-якій з точних наук, фізика це, математика, хімія чи біологія, треба володіти фундаментальними, цілком конкретними й, безумовно, перевіреними знаннями в тій чи іншій галузі; інакше подібні претензії виглядатимуть принаймні смішно. В історії — ситуація інша. Вважається (чому — це окрема розмова), що «фахівцем» у цій науці можна стати без необхідної багаторічної підготовки, без ретельного вивчення джерел — досить лише ознайомитися, причому, як правило, поверхнево! — з декількома популярними книжками , в яких йдеться про «захоплюючі таємниці» тієї чи іншої епохи. І справу зроблено — перед нами вже «зрілий», а може й «видатний» вчений. А якщо ще підібрано наукоподібний перелік цитат, побудовано комп’ютерні графіки, що «доводять» авторську тезу, — чого ж нам іще бажати?
Однак історичні міфи, на превеликий жаль, шкідливі й отруйні. Часом вони труять свідомість народу бацилами шовінізму, імперської пихи, національної нетерпимості та тоталітарної злоби. Один з яскравих прикладів цього — про це у нас, читачу, й піде мова нижче — це багатотомні твори російського математика (!), академіка Анатолія Фоменка та кандидата наук, теж математика Гліба Носовського. Опубліковані під різними назвами («Империя», «Новая хронология и концепция древней истории Руси, Англии и Рима», «Какой сейчас век?» і т. д.) у період 1993—2001 рр., праці цих двох авторів свого часу стали сенсацією в московсько-петербурзькому навколонауковому світі; читали їх і у нас в Україні. Свого часу різкій і абсолютно справедливій критиці піддав концепцію цих книжок постійний автор «Дня», доктор філософських наук Петро Кралюк.
І все-таки відчувається необхідність знову повернутися до цієї теми, хоча за останні п’ять років популярність творів Фоменка й Носовського помітно знизилася. Але головне не це. Зате стало зрозуміліше, яку саме тенденцію в сучасній суспільній свідомості Росії представляють (досить яскраво) ці майстри історичної белетристики та міфології (подібне визначення, як побачимо, цілком справедливе, хоча наші автори щедро оснащують свої книжки всіма атрибутами квазінауки: математичними розрахунками, таблицями, навіть справжніми географічними картами минулих століть — це, мабуть, найцікавіше з усього підготовленого ними антуражу). І ось, якщо говорити про тенденції, то треба з цілковитою певністю визнати: перед нами тенденція імперська.
А. Фоменко і Г. Носовський так «скромно» формулюють завдання своїх досліджень: «На основі оригінальних статистичних методик і обширних комп’ютерних розрахунків зробити реконструкцію древньої та середньовічної історії». Задум, що й казати, амбіційний! Прослідкуємо, як Носовський і Фоменко його реалізують.
За їхнім зізнанням, «досліджуючи російську історію, ми несподівано виявили, що традиційна версія російської історії, вочевидь, дуже спотворена. Виявилося, що насправді середньовічна Русь і велика = монгольська орда — це одне й те саме. Звісно, це поки всього лише наша гіпотеза. Але нові дані не лише її підтверджують, а й дедалі більше посилюють її значення». Тут, напевно, треба пояснити, що вкладають А. Фоменко і Г. Носовський у своє твердження, що Русь (для них, звісно, = Росія) та Орда — «це одне й те саме». У цьому випадку не йдеться про перегляд характеру відносин між Московським та іншими суміжними князівствами з Ордою, про перегляд самого горезвісного терміну «монголо-татарське іго». Ні, наші автори вибудовують свою концепцію саме в тому сенсі, що «Русь» — це і є «Орда», а «Орда» — і є «Русь», причому обидві ці власні назви означають назву найбільшої імперії з усіх, що існували на Землі, ядро якої було саме в Росії. Заради цього наші історики й ведуть свої «геополітичні» дослідження в глибині століть!
Але повернімося до «надідей» двох шанованих математиків. Вони вводять термін «Русько-Монгольське завоювання» (саме так!) практично всієї Євразії (від Китаю й Індії до Центральної Європи), причому датується це завоювання не XIII, а XIV століттям, а «центром, де виникла й звідки почала поширюватися» ця небувала в історії Імперія (куди там Олександру Македонському!) була (увага!) Владимиро- Суздальська Русь...
Ось, виявляється, де собака заритий! Ось де простір для натхненних оспівувачів імперії... Але йдемо далі. Від масштабності відкриттів Носовського та Фоменка просто подих перехоплює. Вони заявляють: «Переважна кількість історичних свідчень, що дійшли до нашого часу, насправді описують події, що відбулися після 1200 року нашої ери. (Пояснимо: йдеться про події всієї всесвітньої історії взагалі! — І.С. ). Дещо, дуже небагато, збереглося і з більш ранніх епох Х—XII століть нашої ери. Однак цей період виявляється вельми туманним і значною мірою легендарним. Про те, що було раніше десятого століття н.е., ми не знаємо нічого».
Отже, виникнення християнства (до речі, народження Христа згадані нами першовідкривачі відносять до ХI — XII століть нашої ери) та ісламу, походи вікінгів і правління віщого Олега й Карла Великого, тим паче розквіт і крах Римської імперії — все це, на думку Носовського і Фоменка, абсолютна «Terra Incognita» історичної науки, ми про це нічого не знаємо, і, в певному сенсі, всього цього буцімто й не було! До речі, про розпад Древнього Риму. Це подія ХIII століття нашої ери (а не V століття, як Ви, можливо, думаєте, читачу); до цього ж приблизно періоду відноситься й... Троянська війна, оспівана Гомером (але ніяк не ХIII ст. до н.е.).
Але повернімося до найбільшої «Монгольської» імперії (а точніше русько-тюркської, а ще точніше Владимиро-Суздальської, бо там був її центр). Ледве не вся територія Західної Європи, як стверджують наші «колумби» від історії, «була в ХIV столітті накрита хвилею слов’яно-«монгольського» завоювання, й лише потім, у XVI—XVII століттях, при розпаді величезної імперії, відокремилася від метрополії й стала самостійними країнами». А ми ж, читачу, думали, що існувало в ХIII—XV століттях Велике князівство Литовське, була й Річ Посполита... Яке там Князівство! Навіть Франція, й та лише «в XVI—XVII ст. стала самостійною країною»!
Ще чимало дивних відкриттів чекає нас на сторінках книжок Носовського й Фоменка. Ми дізнаємося, наприклад, що надалі, приблизно через сто років після формування, «Монгольська» (вона ж руська) імперія розділилася на дві частини: «Русь-Орду, православну частину, переважно слов’янську, та Турцiю-Отоманiю (автори поправляють: «Атаманія», від слова «Атаман»...), мусульманську частину, переважно тюркську. Цей національний розподіл дуже умовний: на Русі було і є багато тюрків, а в Туреччині, до вiдокремлення від неї в ХIХ столітті Балкан, було багато слов’ян» (ось тут рідкісний випадок, коли з авторами не можна не погодитися: було! Але для цього не обов’язково проводити комп’ютерні дослідження; достатньо почитати про Роксолану або відкрити шкільний підручник історії).
Крім того, ми дізнаємося, що цілий ряд відомих діячів історії (полководців, правителів, мудреців), відомих нам під абсолютно різними іменами, — це, виявляється, одна й та сама особа. Наприклад, говорячи про Чингіcхана (на думку авторів, він жив не в XIII, а в ХIV столітті), Носовський і Фоменко тут-таки додають: «він же Рюрик руських літописів, він же Юрій Долгорукий, засновник Москви (велика честь місту. — І.С. ), він же Мстислав Удалой, брат Ярослава Мудрого! А сам Ярослав Мудрий, виявляється, не хто інший як... хан Батий, він же відомий московський князь Іван Калита. No comments, сказали б англійці.
Читач може цілком справедливо запитати: навіщо так детально викладати й спростовувати те, що спростування не потребує через явну абсурдність, абсолютну бездоказовість? І ось тут ми підходимо до політичної складової проблеми. З якою метою поширювали Фоменко та Носовський у російській громадській думці всі ці псевдонаукові, буцімто «математично доведені» міфи (винятком є, мабуть, декілька загадкових європейських карт XVIII століття, які автори додали до своїх книжок; вони дійсно заслуговують на увагу)? А щоб іще більше розпалити в росіянах «імперсько- адміністративний захват» — інше пояснення просто важко відшукати. Дійсно, «наукові» викладення двох математиків доводять, з їхнього погляду, що Росія завжди, впродовж усієї своєї «тисячолітньої» історії була найбільшою й наймогутнішою імперією (з посиланням на Ломоносова стверджують навіть, що росіяни загрожували самому Древньому Риму і не раз завдавали йому переможного удару!), ніякого «монгольського іга» взагалі не було — навпаки, саме в цей період «Монгольсько»-Руська світова імперія, умовно кажучи, від Шанхая до Каїра і Парижа була сильною як ніколи... І взагалі, Росія або буде імперією, або не існуватиме.
Подібні дурниці далеко не безпечні, особливо на тлі дуже небезпечного сплеску шовінізму та імперської ностальгії за колишнім Союзом РСР у досить значної частини населення Російської Федерації. Тим більшою є відповідальність справжніх, професійно й етично підготовлених істориків — хто, якщо не вони, зможе спорудити свого роду заслін на шляху таких містифікацій, далеких від будь-якої науки.
