Наполегливість в істині

Дхаммапада,
індійська священна книга, I ст. до н.е.

Століття, що закінчується, більш ніж «багате» на приклади
диктатур, тираній та антилюдських режимів, які винищили десятки мільйонів
громадян у себе в країні і далеко за її межами. Гітлер, Сталін і Муссоліні,
Пол Пот й Іді Амін, Трухільйо і Дювальє... Список можна продовжити.

На нещастя, незрівнянно менше у світі політичних лідерів,
які стали для людства символом гуманізму, миролюбства, високої жертовності
в служінні загальнолюдським ідеалам свободи й добра. Багато з істориків
у різних країнах доходять висновку, що перше місце тут по праву належить
Махатмі Ганді (1869—1948 рр.), політику і мислителеві, що заклав наріжний
камінь у будівлю нової Індії.

Але всесвітню славу (а зустрітися з ним вважали за честь
глави держав і вчені, знамениті письменники й князі крові) Ганді завоював
не лише тим, що більше як 30 років керував рухом за незалежність Індії,
цієї «перлини в короні» Британської Імперії. Ще важливішою є його абсолютно
нова політична філософія, основою якої були ненасильство, боротьба за свободу
батьківщини силою духу, а не силою зброї, соціальний мир на началах справедливості
всередині країни і мир на планеті на началах рівноправності.

Унікальність Ганді у тому, що все це не було для нього
абстрактними гаслами — за торжество цих ідей він був готовий віддати життя,
і на схилі віку віддав! Ось за що великий поет Рабіндранат Тагор назвав
Ганді — а за ним і весь народ — «Махатма», тобто «велика душа».

На фотографії ми бачимо фізично слабку, немолоду людину,
схожу на будь-кого із сотень мільйонів індійських селян. Але це враження
оманливе. Мохандас Карамчанд Ганді — виходець із знатної сім'ї князівства
Порбандар, його батько був першим міністром князівства. Перед Мохандасом
відкривалася принадна перспектива благополучної адвокатської кар'єри. Юридичну
освіту він завершив у Лондоні, у 20 років уже вільно володів, крім десяти
мов народів Індії, також англійською, говорив французькою, читав латинню...
Але адвокат Ганді вважав за краще не робити кар'єру, а, переїхавши з Лондона
до Південної Африки, захищати там соціальні й людські права принижуваної
індійської меншини.

З роками він зрозумів, що, навіть вигравши безліч судових
процесів, основу колоніальної системи (яка не визнавала негрів і вихідців
з Азії за людей) не змінити. У чому ж вихід? Треба внутрішньо звільнити
душі людей і згуртувати їх у єдиному пориві до свободи. Не силою зброї.
Насильство — зло, бо народжує у відповідь також насильство, і цьому диявольському
ланцюжку не буде кінця. Таким стало «кредо» Ганді приблизно на 1905 рік.

І чотири роки в'язниці за правозахисну діяльність тільки
укріпили його в цій вірі. Але боротися за свої права людям неодмінно треба,
вчив Ганді, «приниження — гірше за смерть». Винайдену ним нову тактику
Ганді назвав «сатьяграха», тобто — «наполегливість в істині». Коротко кажучи,
«сатьяграха» — це абсолютна непокора несправедливій владі, але без усякого
застосування сили. Це — відмова від сплати податків, бойкот офіційних установ
(суд, прокуратура, преса, торгові компанії, адміністративні органи, магазини)
цієї влади, відмова від співпраці з владою у якій би то не було формі (Ганді
роз'яснював: «Нинішня влада можлива не тому, що тримає нас під прицілом
гармат, а тому, що є люди, які працюють на неї. Тому наші окови впадуть
того дня, коли ми об'єднаємося, і любов до батьківщини поставимо вище за
особисті інтереси».

Спочатку англійські і місцеві власті сміялися з Ганді,
але коли загальний мирний страйк паралізував економіку південноафриканської
провінції Наталь, їм довелося відступити. Ганді став знаменитим. Лев Толстой
(ось кого Ганді визнавав своїм головним учителем!) написав йому 1910 року:
«Я думаю, що питання, яке ви ставите, — ненасильницький опір — питання
величезної ваги для всього людства».

1915 року він повертається на батьківщину в Індію і починає
небувалий політико-етичний експеримент: чи можна з успіхом застосувати
високі принципи ненасильницького опору (сформульовано було жорсткіше: «ненасильницького
повстання») не в порівняно вузьких рамках однієї провінції в Африці, а
в усій 350-мільйонній Індії, звільнивши її від британського володарювання
без кровопролиття?

Вражає навіть не те, що вже у 1919 році за Ганді пішли
мільйони неграмотних селян, беззбройних і готових умерти, грудьми наступаючих
на багнети британських солдатів. Вражає те, яку надзвичайно складну етичну
задачу Махатма й очолювана ним партія — Індійський національний конгрес
— поставили перед собою. «Не убий», навіть якщо мова йде про ворогів Індії,
на руках яких кров — невпинно проповідував Ганді. «Найшвидший шлях домогтися
справедливості — ставитися справедливо й до протилежної сторони» — наставляв
він своїх учнів (Дж.Неру, Р.Прасад, А.Азад та інші). «Жадання незалежності
і гідного життя у народу просте, зрозуміле й справедливе, рано чи пізно
це змушена буде визнати й колоніальна влада, але для цього ми, всі індійці,
повинні бути єдиними (будь це індуси чи мусульмани, знатні князі чи селяни)
і не заплямувати свою совість кров'ю», — вважав Ганді.

Ганді все життя був ідеалістом, він нескінченно вірив у
добре начало людської натури. Як політик він часто бував ошуканий, і не
тільки «чужими», але й «своїми». Європейські політики-циніки 20—30 рр.,
вірні учні Талейрана, бувало, зарозуміло відгукувалися про цього «дипломата
в лахмітті», котрий прийшов у своєму селянському одязі навіть на прийом
до короля Англії Георга V (при цьому Ганді сказав: «У короля стільки пишного
одягу, що вистачить на нас обох»).

Але зараз, наприкінці століття, коли ми знаємо, що Ганді
був духовним батьком руху за громадянські права в США, очолюваного Мартіном
Лютером Кінгом, що його досвід був активно використаний у боротьбі за расову
рівноправність у ПАР, дисидентами в Чехословаччині ще до «оксамитової революції»
(перелік неповний!) — ясно, за ким було майбутнє.

Тричі, у 1919—1922 рр., 1930—1932рр., 1942 р., очолювана
Ганді «сатьяграха» розхитувала основи британського панування в Індії. 6
років загалом Махатма провів за тих часів у в'язниці («готелі його величності
короля Британії», як він жартував), і при цьому повторював: «Я готовий
пожертвувати свободою батьківщини, лише б не осквернити насильством і кров'ю
шлях до її досягнення».

Його було вбито у той момент, коли Індія вже була вільною
— 30 січня 1948 року релігійним фанатиком-індусом Н.Гокхале у розпал індусо-мусульманської
різанини, багато в чому інспірованої Англією, «що пішла». Адже Махатма
проповідував мир та любов між людьми і заявив: «Хто ворог мусульман — той
ворог Індії» (завжди сам називав себе індусом!), оголосивши у 79 років
безстрокову голодовку, вимагаючи припинити погроми, під час яких загинули
десятки тисяч людей? Високі ідеали ненасильства були зневажені, що стало
трагедією останніх місяців його життя...

Махатма, котрого як бога шанували сотні мільйонів співгромадян,
залишив після загибелі таке майно: дві пари сандаль, окуляри, постіль на
підлозі і купку книг. Але головне — залишив великі ідеї свободи, любові
й добра. Альберт Ейнштейн, який бачив усяке на своєму віку і не схильний
занадто захоплюватися людьми, якось написав про Ганді: «Грядущі покоління
навряд чи повірять, що така людина зі звичайної плоті й крові ходила цією
землею...»