Славнозвісні легенди історії здавна вражали уяву читачів і слухачів, усіх, хто небайдужий до неймовірних поворотів «невигаданих сюжетів» минулого. Але вражаюче життя національної героїні французького народу Жанни д’Арк (1412 — 1431, за іншими даними 1407 — 1431) вирізняється навіть на цьому рідкісному тлі. Її доля тим цікавіша для наших сучасників ще й з двох причин. По-перше, бойовий шлях і героїчна загибель Жанни найпереконливішим чином показують, на що здатен діяльний, подвижницький патріотизм, самовіддана любов до Батьківщини (почуття нині у нашій країні досить дефіцитне!) — а здатен, як ми побачимо, цей патріотизм рішуче змінити хід історії. По-друге, історія життя «Орлеанської Діви» (до речі, конкретно Жанною д’Арк її стало прийнято називати в історичних працях лише з другої половини XVI століття, до цього була прийнята інша форма: «Діва» або «Орлеанська Діва») настільки багата на таємниці, загадки, «темні місця», що читається як захопливий авантюрно-пригодницький роман. Але — роман, що стався насправді!
Є дві версії дивовижної та трагічної долі Жанни: традиційна та «новітня». Між прихильниками обох версій досі тривають запеклі суперечки. Прагнучи зберегти об’єктивність, надамо слово прихильникам і одного, й другого погляду.
1. ВЕРСІЯ ТРАДИЦІЙНА
Факти життя Жанни (за цією версією) знайомі кожному із шкільних підручників. Проста селянська дівчина («пастушка») із села Домремі на сході Франції, яка жила в трагічну добу, коли її Батьківщину практично цілком захопили чужинці-англійці під час Столітньої війни (1337 — 1453 рр.), а країною правив недоумкуватий та недієздатний король Карл VI, не могла миритися з поневоленням рідної землі. «Голоси з неба», загадкові й настійні, переконали Жанну, що саме вона покликана врятувати Францію, та звеліли їй діяти!
Навесні 1429 року 17-річна дівчина зуміла умовити королівського намісника сусіднього містечка Вокулер, Робера де Бодрікура, дати їй невеликий загін солдатів для супроводу до нового короля Карла VII, який змінив за три роки до того свого недоумкуватого батька (зауважимо, що «новознайдений монарх» контролював у той момент порівняно невелику частину Франції, Париж був під владою англійців, а права Карла VII на престол енергійно оспорювали його сусіди та вороги). Незбагненним чином подолавши всі перешкоди (географічні, військові, політичні й, головне, станові, дуже жорсткі у середньовіччя!), дівчина із Домремі зуміла потрапити на прийом до короля — причому чудово впізнала його у натовпі придворних, не знаючи в обличчя, — запалила Карла VII своєю фанатичною вірою в особливу місію спасительниці Батьківщини і переконала його доручити їй командування визвольними воєнними діями проти англійців.
Юна дівчина виявила надзвичайний, майже геніальний дар полководця. Вона повела за собою і простий народ, і славетних полководців-аристократів (одним із них, до речі, був маршал Жиль де Ре, майбутній герой легенди про «Синю Бороду», чудовисько- дітовбивця, насправді, найімовірніше, порядна, високоосвічена й талановита людина). Це не забарилося принести блискучі плоди: у травні 1429 року було звільнено від англійців місто Орлеан, влітку того ж року — більшу частину Центральної Франції. Жанна, яка з фантастичною відвагою перша кидалась у бій, здобувала перемогу за перемогою. Восени 1429 року було здійснено спробу взяти Париж (поки що невдалу); проте величезним політичним успіхом стала коронація Карла VII у Реймсі (традиційному місці таких церемоній у Франції), що помітно укріпило його права на престол і таким чином — незалежність від Англії. Ця акція, зрозуміло, була б неможливою без воєнних перемог Жанни.
Шлях «Орлеанської Діви», на жаль, постійно супроводжувався зрадами, заздрістю і підступами ворогів. Під час облоги міста Комп’єнь на півночі Франції 23 травня 1430 року Жанна потрапила в полон до союзників англійців — бургундців, які, у свою чергу, передали її окупаційній владі. Прагнучи дискредитувати народну героїню, англійська влада (руками своєї маріонетки, руанського єпископа Кошона) висунула проти неї обвинувачення у чаклунстві, зв’язку з дияволом і заняттях «чорною магією»; коротше кажучи, прагнула виставити Орлеанську Діву закоренілою єретичкою. Жанна рішуче відкидала всі обвинувачення на свою адресу — навіть після того, як їй було офіційно оголошено, що відмова від «щиросердого розкаяння» неминуче призведе до спалення на вогні. На думку прихильників традиційної версії, весь процес над Жанною мав явно політичний характер. 30 травня 1431 року 19-річна дівчина зійшла на вогонь...
2. «НЕТРАДИЦІЙНА» ВЕРСІЯ
Її прихильники (а серед них — чимало шанованих істориків: Робер Амбелен, Альбер Герен, П’єр де Сермуаз) піддають сумніву два наріжні факти, покладені в основу загальноприйнятої, «ортодоксальної» концепції: селянське походження Жанни та її спалення на вогні. Причому, слід визнати, ці вчені знаходять досить переконливі аргументи для обгрунтування своїх поглядів.
Передусім, якщо припустити, що Жанна справді була «простою пастушкою» (сюжет, який став вже досить тривіальним у французькій історичній літературі), то залишається абсолютно незрозумілим, як же витлумачити ряд неспростовних фактів. Як, власне, «ясновидюща покірлива селянка» з Домремі під час побачення з безхарактерним, слабим королем могла переконати його у своїй великій місії і, попри думку придворного оточення, домогтися від Карла VII спорядження війська проти англійців? Джерела глухо згадують про якусь велику таємницю, яку «Діва Жанна» повідомила королю. Один із прихильників «нетрадиційної» версії, Жюль Пем, вважає, що саме королівське походження Жанни, а зовсім не селянське, може пояснити той факт, що їй так легко корилися гордовиті командири феодальних загонів, чому такі вельможі, як граф Арманьяк, називали її в листах «знатною пані», чому, нарешті, вона вражала сучасників блискучим умінням поводитися із бойовим списом (а володіння ним було у ті часи мистецтвом, що вимагало спеціального навчання і було доступним тільки дворянам!). Отже, стверджується, що Діва була королівської крові; конкретніше, вона — позашлюбна дочка матері Карла VII, королеви Ізабелли, і отже, зведена сестра самого короля!
Але ще цікавіше інше запитання, досить тісно пов’язане з першим, що вже обговорювалося, — а власне, чи взагалі спалювали Жанну д’Арк? Тут ми виявляємо цілу низку дивних обставин. 1436 року в Руані (а через три роки і в Парижі, звільненому до того часу від англійців) з’явилася одна знатна пані, така собі Жанна д’Армуаз, яка стверджувала, що вона — не хто інша, як дивом врятована Орлеанська Діва. І що зовсім уже незрозуміло: брати Жанни та багато полководців, які свого часу чудово її знали — визнали твердження цієї пані д’Амбуаз правдивими! Який резон було обманювати і брехати?
Сліди самої Жанни № 2 незабаром втрачаються (за деякими даними, вона померла 1442 року). Але загадка, яку задала нам ця таємнича жінка, залишається. Залишається без відповіді і ряд «простих», однак складних запитань, пов’язаних із тим, чи насправді спалили Жанну. А саме: якщо навіть припустити, що багато бойових командирів, соратників великої героїні Франції, з тих або інших причин явно помилково визнали, що Жанна д’Арк і Жанна д’Амбуаз — одна й та сама особа (а таких дворян, як Обер Буле, Ніколя Груаньє, Ніколя Лув, які добре знали Жанну, ніколи в їхньому житті у брехні не викривали!), то що ж ввело в оману саму матір Жанни, Ізабеллу Роме, яка також повірила у «дивне спасіння» дочки?
І ще: як це не вражаюче, до нас не дійшов жоден офіційний акт, що засвідчує страту Жанни або навіть просто згадує про виконання вироку (адже англійці, які диригували судовим процесом у Руані 1431 року, були людьми дуже пунктуальними!). Можна пояснити це величезною дистанцією у часі, що знищила всі документи цієї справи. Адже, взагалі- то, життя Жанни непогано документоване: її долю викладають 22 французькі історики- сучасники, 8 бургундських і 14 англійських хроністів (більше, ніж писали про будь-кого з людей, які жили у середньовіччя; а скільки загадок!). І ще цікава деталь; городян не підпускали близько до місця страти Діви — від вогнища їх відділяла стіна із 800 солдатів. Тому відстань була такою великою, що люди не могли чітко побачити, хто ж саме вмирає лютою смертю — згораючи на вогні. Додатково влада наказала, щоб навіть вікна будинків, що виходять на площу, де все відбувалося, були наглухо забиті віконницями. Недивно, що відразу ж виникли чутки: «Жанна втекла, і когось іншого спалили замість неї».
Ми, напевно, ніколи не дізнаємося правди про те, що ж саме сталося на головній площі міста Руан 30 травня 1431 року. Але важливіше інше: Жанна д’Арк, вона ж Орлеанська Діва, назавжди залишиться у світовій та французькій історії найяскравішим прикладом великої та вічної, безкорисливої любові до Батьківщини. Такі люди, як Жанна, не згорають на вогні — вони в будь-якому разі безсмертні. Не випадково славетну героїню Франції 1920 року (!) прирахували до лику святих. І не випадково Марусю, славнозвісну героїню повісті Марка Вовчка, дівчину- козачку, яка відважно билася за свободу своєї та нашої з вами Батьківщини у XVII столітті, чию історію переклала французькою у 1865 році сама авторка і ця оповідь стала такою популярною, що увійшла до обов’язкової програми для читання в молодших класах французьких шкіл — отже, цю Марусю було названо «українською Жанною д’Арк»!
