Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Очищення правдою

Слідами наукової конференції «Голодомор в Україні в 1932—1933 роках» у Будапешті
20 грудня, 2003 - 00:00

Громадськість, науковці й уряд нашої держави чимало зробили для належного пошанування жертв терору голодом в Україні в 1932—1933 рр. Правди ніде діти: на такому рівні, зокрема на такому рівні самоусвідомлення сутності тих трагічних подій Україна ніколи раніше Голодомор не відзначала. Не залишилося осторонь і світове співтовариство — питання про Голодомор слухалось від ООН до парламентів багатьох (майже 40!) країн світу. «Відчуваючи себе близьким до усіх тих, хто постраждав внаслідок сумних драматичних подій», звернувся до українського народу з посланням і Папа Римський Іван Павло II. (Цікава деталь: Московський патріарх, незважаючи на те, що в Україні значно більше православних, аніж вірних Папи Римського, не знайшов слів співчуття для наших співгромадян. Промовчав. Не помітив роковини страшної події...)

Важливу роль у тім, що світова громадськість розділила з нами наше горе й ушанувала пам’ять жертв Голодомору, звичайно, відіграла дипломатична служба України. Та не лише вона. Величезний внесок в надання цим сумним роковинам резонансу зробили українські зарубіжні громади (товариства) — своєрідне українське лобі за межами Батьківщини. Одна з таких громад — в Угорщині. Тут офіційно зареєстровано всього п’ять тисяч українців. Але її коефіцієнт корисної дії (ККД) — дуже високий, а вся діяльність виразно продуктивна. Адже саме за ініціативою її керівництва й за його поданням парламент Угорщини не лише провів слухання з питань Голодомору в Україні, але й прийняв спеціальну постанову, в якій рішуче засуджено політику терору голодом та наголошується на тому, що «Угорщина також ушановує пам’ять цієї однієї з найжахливіших трагедій в історії людства» .

Одним із таких актів ушанування пам’яті жертв Голодомору на угорській землі стала й організована Державним органом самоврядування українців Угорщини (голова — Ярослава Хортяні) Міжнародна наукова конференція «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.» та низка заходів (9— 11 грудня 2003 р.), приурочена до цієї події. В роботі конференції взяли участь науковці-історики з України (С.Білокінь, І.Гирич, В.Сергійчук, Є.Сверстюк, І.Гаврилів, О.Веселова, О.Мовчан, Л.Сеник, Н.Бокій та ін.). Істориків з діаспори представляв В.Косик, а угорських учених — професор Міклош Кун, доктор Марія Шмідт та інші. Долучилися до обговорення цієї проблеми й Голова Європейського Конгресу Українців Левко Довгович, представники українських громад із Словакії, Хорватії, Великої Британії, Словенії, Польщі...

Конференції передувала вельми промовиста подія: в центрі Будапешта в «Будинку терору» («TEROR- HAZA») — єдиному на всю Європу музеї такого спрямування, унікальному й по-своєму неповторному як за своїм змістовним навантаженням, так і за естетикою, художнім вирішенням та атмосферою, що в ньому панує! — в присутності офіційних представників Угорської держави, дипломатів, вчених Будапешта, української громади в Угорщині та великої кількості кореспондентів теле- та радіокомпаній було відкрито в спеціальній залі експозицію, яка праюватиме цілий рік, що розповідає про українську трагедію. Через усі матеріали червоною ниткою проходить головна ідея: це був рукотворний геноцид українців. На відкритті виставки директор музею Марія Шмідт кваліфікувала дії більшовицького режиму в Україні як помсту Сталіна — за її висловом, «стахановця у винищенні народів» — українцям за їхню непокірливість і самостійність. Одночасно вона закликала всіх учених сказати всю правду про 1932—1933 роки. А для угорської громадськості з метою увиразнення трагедії М.Шмідт навела такий факт: за 500 днів Голодомору кількість жертв в Україні майже сягнула числа населення цілої Угорщини...

Офіційним представником нашої держави на цих заходах був міністр культури Юрій Богуцький. Від імені Президента України, уряду й Верховної Ради він подякував угорській стороні й українській громаді за організацію виставки й конференції та зокрема наголосив: у 1932—1933 рр. влада вчинила свідомий акт політичного терору проти землеробів-українців; це була цинічна форма нищення народу, а сам Голодомор є соціогуманітарною катастрофою не тільки українців, але й усього людства. Адже масштаби трагедії жахливі: мільйони й мільйони померли страшною смертю.

У вимірах людського життя, тобто в суто гуманістичних вимірах нашої історичної минувшини, обговорювали й науковці цю страхітливу сторінку вітчизняної історії. Вони були одностайні: в осмисленні історії Голодомору відбувся серйозний науковий прорив; сьогодні ця подія перестала бути «білою плямою» нашої історії, а вчені вже добре розуміють як причини Голодомору та його витоки, так і сутність самої трагедії та її наслідки. Суголосся думок вчених — як українських, так і угорських, спричинило узгоджений висновок — це була свідомо спланована акція терору голодом українського селянина.

Та, більше того, учасники конференції були одностайними й у прийнятті заключної резолюції. В ній зокрема сказано: «Конференція констатує, що не тільки в період Голодомору 1932—1933 років український народ не отримав підтримки міжнародної спільноти, яка була своєчасно проінформована про нашу національну трагедію, а й сьогодні ще більшість парламентів і урядів не визнали її геноцидом. Спираючись на висновок міжнародної комісії юристів 1988 року, а також на новітні дослідження документів колись таємних архівів... звертаємося до уряду України з пропозицією: повторно порушити питання перед міжнародними інституціями, насамперед перед ООН, щодо визнання Голодомору 1932—1933 рр. актом геноциду українського народу. Підтримуємо ухвалу Верховної Ради України про створення в місті Києві Всеукраїнського меморіального комплексу на вшанування пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій».

Принагідно додамо: Музей терору в Будапешті — гідний наслідування приклад. Логічною ланкою усіх цих заходів на угорській землі була й спеціальна вечірня літургія в храмі на знак пошанування жертв Голодомору, спільна молитва за невинно убієнних і померлих, запалювання свічок пам’яті та щемливе й проникливе «Боже Великий Єдиний, нам Україну храни», виконане хором із Ужгорода.

Поза межами зали, в якій проходила конференція, її учасники мали змістовні й цікаві зустрічі з угорськими колегами, на яких найчастіше йшлося про спільне: адже свого часу в пошуках землі-матері сім угорських племен, мандруючи аж з Північного Приуралля, пройшли й через землі України-Руси; до речі, про це нагадує угорське урочище біля Аскольдової могили; в ті часи вони багато чого запозичили в наших предків, зокрема й поповнили слов’янізмами свою мову, ось тому, скажімо, назва такого овочу як капуста звучить у наших мовах практично однаково, а в назві озера Балатон чуємо відгомін слова «болото»; в назві містечка Тихонь — сліди слов’янського «тиха вода»; довгі роки Закарпаття було частиною Угорщини в складі дуалістичної Австро-Угорської імперії тощо. Та не тільки про це йшлося. Частіше говорили про сьогодення й те, що нині нас об’єднує. Мер міста Тихонь про це сказав так: нас об’єднує спільна мета — бажання жити в демократичній і мирній Європі.

Тут же, в містечку Тихонь на високому березі Балатону, українська делегація мала нагоду зустрітись з нашою краянкою — княгинею Анастасією, донькою Ярослава Мудрого. Разом зі своїм чоловіком — королем Угорщини Андрашом (Андреєм) I — вона увіковічена в камені ужгородським скульптором Богданом Коржем. А повстав цей монумент за задумом, ініціативою та й коштом Самоврядування українців Угорщини. Та, більше того, ця громада спромоглася й на ще одну визначну акцію: вона виготовила — й знову ж таки своїм коштом! — меморіальну плиту на знак перебування Лесі Українки в Єгипті та передала її в найсучаснішу бібліотеку світу міста Александрії.

«Завдяки нашим угорським українцям на землі, де королевою була ваша княжна й де ходив ваш філософ Сковорода, 2003 рік став Роком України в Угорщині», — сказав нам на прощання священик маленького містечка над Балатоном і додав: «Ми, пізнавши правду про вашу трагедію, солідарні з вами в засудженні цього злочину й поділяємо ваш біль. Сьогодні нам треба продовжувати очищення правдою й жити у світі любові та правди».

Наукова конференція в Будапешті як раз і зробила свій внесок в очищення правдою — правдою, якої забагато ніколи не буває. Але яка є й повинна бути чинником і ферментом морального та духовного очищення, державотворення, єднання народу, творення демократичного громадянського суспільства та виховання нової генерації українців.

P.S. Учасники конференції висловлюють подяку Державному Самоврядуванню українців Угорщини та угорській громадськості за організацію заходів, приурочених до 70 х роковин національної трагедії вУкраїні, — геноциду українського народу.

Віталій СТЕЦКЕВИЧ, професор, доктор історичних наук, Будапешт — Кривий Ріг
Газета: 
Рубрика: