Закінчення. Початок читайте «День» № 58
Виконання цього рішення спричинилось до передислокації з Європи на Далекий Схід сотень тисяч українців. В складі радянських військ вони громили Квантунську армію, штурмували Курильські острови. Одним з трьох утворених тут фронтів успішно командував уродженець Одеси — маршал Р.Я.Малиновський. А наш земляк з Уманщини бойовий генерал К.М.Дерев’янко за дорученням радянського Верховного Головнокомандування підписав 2 вересня 1945 р. Акт капітуляції Японії, поставивши разом з представниками інших великих держав останню переможну крапку в Другій світовій війні.
Значну увагу на конференції було приділено майбутнім кордонам європейських держав, зокрема відроджуваної Польщі, що прямо і безпосередньо торкалось України. Взагалі в Ялті польське питання зайняло більше часу, ніж будь-яке інше.
Ще на Тегеранській конференції (1943 р.) США і Великобританія спробували поставити під сумнів західний кордон України, визначений в 1939 р. Делегація СРСР тоді вказала, що цей кордон справедливий з етнічної точки зору, і послалась на т.зв. лінію Керзона. Останню запропонувала ще в 1919 р. найвища Рада держав Антанти як східний кордон Польщі. У.Черчілль у відповідь представив карту, на якій південну частину лінії Керзона було проведено східніше міста Львова, яке, таким чином, залишалось на польській території. Тоді радянська сторона пред’явила текст радіограми англійського міністра закордонних справ Дж.Керзона від 12 липня 1920 р. В ній вказувались пункти, через які мав проходити кордон: Гродно — Ялівка — Брест — Дорогуськ — Устилуг, на схід від Хрубешова через Крилув і далі на захід від Рави-Руської і на схід від Перемишля до Карпат. Тобто Львів визнавався за Україною. Крити було нічим. Черчілль був вимушений зауважити: «Я не збираюсь піднімати шум з-за Львова». І, звертаючись до Сталіна, підвів риску: «...Між нами немає особливих розбіжностей в принципі». Але на Кримській конференції вже Ф.Рузвельт (за згоди У.Черчілля) спробував переглянути досягнуту раніше домовленість. Він закликав «до уступок полякам на південній ділянці лінії Керзона». Тобто вже йшла мова не про правомірність лінії Керзона, а про відступ від неї. На це Й.Сталін заявив: «Авторами лінії Керзона є Керзон, Клемансо (прем’єр-міністр Франції і голова Паризької мирної конференції в 1919—1920 рр. — В.Ш. ) і американці. Росіян не було на цій конференції. Лінія Керзона була прийнята на базі етнографічних даних... Що ж скажуть українці, якщо ми приймемо вашу пропозицію... Так ви доведете нас до ганьби». Підкреслювалось, що ця пропозиція суперечить етнічному складу населення регіону, де більшість складають українці. Прийняття лінії Керзона як основи вирішення проблеми вже саме по собі — велика поступка, ця лінія залишала під контролем Варшави значну частину українських етнічних земель — Посяння, Підляшшя, Холмщину й Лемківщину. Було також повідомлено, що під час переговорів в Москві (жовтень 1944 р.) представники польського уряду в еміграції — С.Миколайчик, С.Грабський і Т.Ромер з радістю погодились на територіальну компенсацію за рахунок повернення Польщі її західних земель, захоплених Німеччиною. Така неспростовна аргументація обумовила висновок конференції: «Глави трьох Урядів вважають, що Східний кордон Польщі повинен пройти вздовж лінії Керзона з відступленням від неї в деяких районах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі». Львів визнавався за Україною. Це рішення Ялтинської конференції було покладено в основу всіх подальших міжнародних угод, визначає і нинішній майже 550-кілометровий кордон між Україною і Польщею.
Серед найважливіших на Кримській конференції було питання про створення Організації Об’єднаних Націй (ООН), яка мала забезпечити міжнародну безпеку і співробітництво. Зокрема, йшлося про учасників установчої конференції — фундаторів ООН. Ще раніше, на Тегеранській нараді (1943 р.) і в ході подальшого листування глав великих держав СРСР запропонував, щоб до майбутньої міжнародної організації були включені всі 16 радянських республік. Рузвельт у відповідь зауважив, що у такому випадку всі 48 штатів США теж повинні бути членами ООН. Щоб вивести обговорення з глухого кута, радянська делегація на засіданні 7 лютого змінила свою позицію і заявила: вона «вважає правильним і справедливим, щоб три чи в гіршому випадку дві радянські республіки були серед ініціаторів міжнародної організації. Мова йде про Україну, Білорусію та Литву». При цьому вказувалось на загальновідоме значення України, кількість її населення та економічні ресурси. Вона, як й інші «названі республіки, понесли найбільші жертви у війні і були першими територіями, на які вторгнулись німці». Тоді Рузвельт пов’язав вирішення цього питання з наданням його країні більше одного голосу в ООН. Врешті-решт Сталін погодився, що США, як і СРСР, будуть мати по три голоси (враховуючи в останньому випадку голоси УРСР та БРСР). Конференція ухвалила рішення про допуск до першопочаткового членства в ООН України і Білорусії.
Звичайно, Сталін в Ялті думав не про інтереси України, а про необхідність отримати додаткову кількість голосів в майбутній ООН та вирішення ряду складних внутрішньополітичних проблем. В приватній бесіді з Рузвельтом 7 лютого він скаржився на «складну обстановку в Україні», де значного розмаху набув національний рух. Допуск України в ООН, за словами Сталіна, потрібен був йому для збереження єдності СРСР. З цією метою з 1944 р. в УРСР, як й в інших союзних республіках, були створені наркомати оборони і закордонних справ, вона стала де-юре суб’єктом міжнародного права. Це вигідно контрастувало з гітлерівською політикою розділу українських земель, ліквідації будь-яких форм української державності, нищення самого українського народу.
Звичайно, Сталін суворо стежив, щоб здійснені кроки не виходили за ним же встановлені межі і ніяк не зашкодили союзній державі. Коли призначений 5 лютого 1944 р. наркомом закордонних справ УРСР драматург О.Корнійчук запропонував досить скромну структуру свого відомства як філіалу відповідного союзного, але яка повною мірою мала б все ж сприяти безпосереднім дипломатичним стосункам з іншими державами, його швиденько (в липні 1944 р.) усунули з цієї посади. Статут ООН 26 червня 1945 р. від імені УРСР підписував вже інший її нарком — обережний Д. Мануїльський.
І все ж рішення Ялтинської конференції про допуск УРСР в ООН мало безсумнівно позитивне значення: Україна поверталась на міжнародну арену, хай і в обмеженій формі. Попри суб’єктивні наміри Сталіна об’єктивно статус України як члена і фундатора ООН став важливим підмурком її незалежності, проголошеної 1991 р.
Україна була безпосередньо зацікавлена в здійсненні й інших рішень, прийнятих в Ялті. Зокрема, після тривалої дискусії і взаємних докорів був підписаний протокол про репарації. Йшлося про відшкодування Німеччиною збитків постраждалим від її агресії країнам. Репарації мали здійснюватись у формі вилучення різного обладнання, кораблів, рухомого складу залізниць, акцій підприємств і фабрик, поставок товарів з поточної продукції, використання німецької праці. Хоч заплановані обсяги репарацій так і не були виконані, все ж від Німеччини та її сателітів за 1945-1946 рр. в Київ, наприклад, надійшло 8,3 тис. вагонів з різним обладнанням і продукцією. Використовувалась і праця військовополонених німців на відбудові зруйнованого народного господарства.
Було також підписано угоду про взаємну репатріацію військовополонених і цивільних осіб союзних держав. Згідно з нею за 1945 — 1946 рр. на батьківщину було відправлено 1 млн. 36 тис. звільнених радянськими військами з фашистської неволі військовополонених американців, англійців, французів, поляків, югославів та представників інших національностей. За 1945—1949 рр. з іноземних держав репатрійовано в СРСР майже 5 млн. 416 тис. радянських громадян. Серед них 37% складали українці (1 млн. 524 тис. чол.), 36,8% — росіяни (1 млн. 488 тис. чол.).
Доля репатрійованих не була однаковою. Переважна більшість цивільних українців, які були вивезені на примусові роботи в Німеччину — 1 млн. 137 тис. чол., возз’єднались із своїми сім’ями, приступили до мирної праці за місцем проживання. Із визволених 387 тис. українців військовополонених приблизно половина поповнили діючі частини Радянської Армії, біля 17% попали в концтабори ГУЛАГу, більше 30% — направлені в т.зв. робітничі батальйони для примусової роботи в промисловості.
Розглядаючи хід і значення Кримської конференції, не можна не повернутись до ролі окремих її учасників і значення прийнятих там рішень. Зокрема, факти спростовують твердження про надмірну поступливість Ф.Рузвельта через хворобу та під тиском Й.Сталіна.
Президент США ще 1921 р. (в 39 років) став інвалідом і пересувався з допомогою спеціального крісла. Це не завадило його обранню президентом США в 1932 р. і переобрання на цей пост в 1936, 1940 і 1944 роках (останні два рази з огляду на війну). Звичайно, за ці роки здоров’я його не поліпшилось, а тягар воєнних турбот підточував сили. Але він продовжував працювати динамічно, здійснював тривалі переїзди і перельоти. Саме Рузвельт ініціював проведення Кримської конференції й активно домагався її відкриття. В Ялті, як свідчать протоколи наради та спостереження її учасників, він майстерно головував (за пропозицією Й.Сталіна) на засіданнях, завжди був зібраним, уважним, спокійним, витриманим, дотепним, з півслова розумів думку чергового оратора. Вмів запропонувати рішення або формулу, яка примиряла дискутантів. Всіх дивувала його витривалість, бадьорість і увага протягом багатогодинних засідань. А понад це президент постійно займався різними справами своєї держави, використовуючи зв’язок через допоміжний корабель «Катоктін», що стояв у Севастополі.
На конференції Рузвельт послідовно відстоював інтереси США. Домігшись згоди СРСР на вступ у війну проти Японії, він в той же час дав чітко зрозуміти, що Захід протидіятиме надмірному впливу СРСР на країни Східної Європи. Задавши на першому ж засіданні питання: чи здійснюється перехід європейських залізниць на зайнятих Червоною Армією територіях на більш широку колію (а це означало б тісну прив’язку, принаймні економічну, цих держав до СРСР), він змусив Сталіна до запевнень про відсутність таких намірів. Рузвельт домігся, що в Декларації про звільнену Європу три держави взяли зобов’язання забезпечити відновлення суверенних прав народів, вирішення політичних і економічних проблем демократичними методами на основі принципів Атлантичної хартії і Декларації ООН. Радянська сторона зробила й ряд інших поступок. Була прийнята американська формула голосування в Раді Безпеки ООН — співпадання голосів великих держав, утримування від участі в голосуванні зацікавленої сторони. СРСР погодився на більш тісну координацію воєнних зусиль союзників, надання Франції окупаційної зони в Німеччині і місця в Контрольній Комісії, на запропоноване Заходом компромісне формулювання про склад уряду і проведення вільних виборів в Польщі, прийняв точку зору США на шляхи вирішення проблеми репарацій та ін.
Звичайно Ф.Рузвельт був реальним політиком, розумів необхідність враховувати межі тиску на іншу сторону та її поступливості. Він виходив з наявного співвідношення сил і спільних інтересів держав. Саме на основі такого підходу і вміння співпрацювати з партнерами «велика трійка» ухвалила в Ялті рішення, прийнятні для кожного з них, і уникла необачних кроків. Зокрема, там, за словами А.Гаррімана, «не було ніяких переговорів про будь-який поділ світу». Адже під час перебування в Москві в жовтні 1944 р. У.Черчілль, як свідчить протокольний запис, написав, за його словами, «досить брудний і грубий документ, в якому показано розподіл сфер впливу Радянського Союзу і Великобританії» в Східній Європі. Сталін ніяк не висловив свого ставлення до такої пропозиції і не обговорював її. Синім олівцем він поставив на цьому папері галочку, що могло означати як згоду з написаним, так і тільки те, що він його читав. При такій невизначеній реакції радянського партнера Черчілль в Ялті вже не робив подібних спроб. Вплив СРСР на післявоєнну Східну Європу визначався не якимись міжнародними документами, а фактичним балансом сил, присутністю в ряді країн радянських військ, економічними, політичними та ідеологічними важелями.
Конференція виробила угоди, які, за розрахунками її учасників повинні були дати можливість попередити розв’язання нової світової війни в найближчі 50 років. Нині, як зокрема відмічалось на представницькому міжнародному симпозіумі в Лівадії на початку лютого 2005 р., людство вже 60 років уникає всесвітньої воєнної пожежі. В Європі зберігаються запропоновані в Ялті кордони, в т.ч. і українські. Активно діє створена відповідно до досягнутих там домовленостей ООН. В ній відчутно звучить голос незалежної України, яка стала одним з фундаторів цієї всесвітньої організації згідно з доленосними рішеннями, прийнятими в Криму в 1945 р.
