«Ми також впливали на світові культури,
а не просто постачали їм якісний
біологічний матеріал»
(О.Забужко)
Упродовж декількох століть українцям довелося творити націю у бездержавному стані та змагатися не тільки за свою політичну свободу, а й за традиції, культуру та мову в нерівному двобої з рейдерською колоніальною політикою. Отже, не дивно, що ми досі не маємо довгограючої пам’яті та ґрунтовно занотованих родинних переказів.
Наша історія клаптикова і має безліч білоплямних зон. Наші могили розриті та сплюндровані ворогом. Наші діячі культури попросту не є цілком нашими, адже біографії українських класиків і досі пишуться за імперськими лекалами. І тут, поруч із фактом тотальної пограбованості, ми стикаємося з абсолютно неприродним, нав’язаним комплексом меншовартості, який не має нічого спільного з реальністю. Саме він змушує нас говорити про діячів російського світу з українською «пропискою» тихо, «на виносках».
Ця оповідь присвячена двом постатям без перебільшення планетарного масштабу, народженим в Україні та записаним до російської історії — Володимиру Галактіоновичу Короленку та Сергію Павловичу Корольову. Двом хлопцям з Житомира. Тим, хто уособлює історію успіху дитяти-індиго з сусіднього села: народився, дочекався повноліття і дременув світ за очі розкривати свої таланти десь там. А що ж залишилося нам? Табличка біля будинку, де здібний хлопчак виріс, і гордість за виноски, якщо такі взагалі присутні, мовляв, народився він в Україні...
ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ СЕРГІЙ КОРОЛЬОВ ВІДКРИВ ДЛЯ ЛЮДСТВА ДОРОГУ В КОСМОС. І ЦЕ — ТОЧНА КОНСТАТАЦІЯ ФАКТУ
Зовсім ні, товариство. Нас ошукали. Ті двоє з Житомира — зернини, що виросли та сформувалися в Україні, а заколосилися на чужині. Тож в історичній баталії з Росією для нас важить все: під яким небом вони підіймалися, які потічки їх напували та в якому ґрунті зав’язалося їхнє коріння. І головне — чим «підживлювалася» імперія. Хто був її донором?
Звертаючись до біографії Сергія Корольова, неможливо оминути його космічні звитяги, обов’язковою умовою котрих завжди є слово «перший»: перший штучний супутник Землі, запущений на орбіту, перший знімок зворотної сторони Місяця (преса всього світу називала його «Знімком століття»), перший космічний політ Білки і Стрілки, перший політ Юрія Гагаріна у космічний простір, перший в історії космонавтики вихід у відкритий космос, здійснений Олексієм Леоновим.
Відомо, що, окрім Гагаріна, претендентів на першу подорож людини в космос було кілька, серед них — українець Павло Попович і чуваш Андріян Ніколаєв. Однак всі, включно з самими космонавтами, розуміли неможливість їхньої участі в Першому польоті, адже Першими завжди мають бути росіяни. «Ви, хлопці, уособлюватимете дружбу народів — українець і чуваш», — пояснював Корольов, якого вже встигли занести до списку російських учених. Бо Корольов — Головний конструктор, він Перший, він достойний бути росіянином.
Але помандруймо до витоків. Де ж починався автор перших космічних здобутків «братства народів» та найбільш засекречений радянський учений?
Сергій Корольов народився 12 січня 1907 року в Житомирі у родині викладача російської словесності Павла Яковича Корольова та доньки українського купця з Ніжина Марії Миколаївни. Велика різниця у віці, а головне — бажання жінки продовжити освіту зробили свою справу: шлюб розпався, коли Сергію ледве виповнилося три роки. Звідтоді хлопчик виховувався у родині матері — нащадків козаків та грецьких колоністів, які оселилися в Ніжині ще за часів гетьманування Богдана Хмельницького.
Мати Корольова згадувала: «Ми за тодішнім суспільним поділом належали до козаків, і не тільки на папері. Колись були на Січі Запорозькій такі славні козаки — Фурси, Москаленки та Лазаренки. Все то — мої діди та прадіди. А в пашпорті батька — Миколи Яковича Москаленка — значилося: «Козак міста Ніжина». Вчилась я в Києві. Сергійко — у діда та баби. Скільки він вже наслухався легенд про козаччину! Народний гумор, те вогнище, що завжди палахкотіло в душі українського народу, що перейшло у творчість Гоголя, Остапа Вишні, перейняв собі й мій Сергійко».
Бабуся Корольова — Марія Матвіївна (у дівоцтві Фурса) — була людиною енергійною та сміливою, мала гарний смак, любила читати й намагалася дати своїм дітям найкраще культурне товариство (скажімо, родина Москаленків дружила з Марією Заньковецькою). Її сміливо можна назвати емансипованою жінкою, якій хвацько вдавалося поєднувати головування у родині, авторитет серед знайомих та вдале ведення бізнесу. Марія Матвіївна займалася соліннями та була одним із найбільших постачальників знаменитих ніжинських огірків у Російській імперії. Вона багато подорожувала Східною Європою, цікавилася старовиною, музеями та театрами й охоче привчала своїх дітей до «прекрасного». Мудра жінка вирішила, що всі її діти конче мають отримати освіту, яка зможе замінити їм у житті все: хлопчикам — спадщину, а дівчаткам — придане. Тому її донька Марія Миколаївна навіть ціною власного шлюбу та розлуки з єдиним сином здійснила своє бажання — навчання на Київських вищих жіночих курсах.
Спогади близьких та історичні довідки засвідчують, що Cергій Корольов зростав у достатку, культі освіти та національних традицій. Баба з дідом обожнювали онука. Навіть зовнішність Сергія була подібна на дідову, яку донька Корольова, Наталія, характеризувала як козачу: широкі плечі з великою головою, міцні пальці. А ще — нелюбов до комірів, що стискують шию.
У ніжинський період життя Корольова сталася одна доленосна подія, варта окремої уваги. Якось до містечка приїхав відомий авіатор-одесит Сергій Уточкін з вельми незвичною виставою — польотом на аероплані. Звісно, прогресивні Москаленки з онуком теж прийшли на ярмаркову площу й саме тоді у Сергійка, захопленого цим видовищем, зародилася мрія про небо...
Якщо Ніжин став для Корольова містом дитячих спогадів та родинного виховання, то Одеса, куди він переїхав у 1916 році з мамою та вітчимом, — містом навчання і формування. Тут він отримував освіту в одеській будпрофшколі, був членом Товариства авіації і повітроплавання України та Криму, проєктував свої перші літальні апарати.
Після закінчення будпрофшколи Сергій отримав свідоцтво, в якому зазначалося, що він «склав заліки з політграмоти, російської, української й німецької мов, математики, опору матеріалів, фізики, гігієни праці, історії культури, креслення, практичних робіт у майстернях». Така всебічна та фундаментальна підготовка давала можливість випускникам бути зарахованими до вищих навчальних закладів без іспитів!
Сергій вступив до Київського політехнічного інституту на механічний факультет, де за два роки засвоїв загальні інженерні дисципліни та став планеристом. При вступі в анкеті у графі національність написав: «українець». Корольов не бажав обтяжувати батьків, тому перейшов у режим «самозабезпечення» і підпрацьовував двірником та розносив газети. Закоханий у небо юнак зачитувався працями Ціолковського та заощадливо відкладав зароблені гроші на будівництво планерів. Ще одна важлива деталь: одногрупники не могли похвалитися таким високим рівнем знань, які мав випускник будпрофшколи Корольов. Відтак Сергій розробив своєрідну систему вивчення дисциплін для своїх колег, що й допомогло значно підвищити загальний рівень успішності.
У політесі Корольов потоваришував із майбутнім класиком української літератури Юрієм Яновським. Молодики багато говорили про літературу, і ґрунтовні знання «технаря» Сергія у цій царині щиро вражали: він читав по пам’яті «Цвіт яблуні» Коцюбинського! Корольов пояснював, що саме твори Коцюбинського допомагали йому з батьками пережити страшні ночі в Одесі під час громадянської війни. Коли за вікном панувала стрілянина та ґвалт, родина читала вголос Коцюбинського, чиї твори приносили спокій і радість. Уже в дорослому віці Сергій Павлович носив у себе в сумці роман «Вершники» та хвалився своїм знайомством з Яновським.
Корольов сподівався, що в київському ВНЗ відкриють авіаційне відділення, але судилося по-іншому. Сергію довелося обирати: або відмовитися від мрії, або перевестися до Московського вищого технічного училища .Обдарований юнак обрав друге.
Так в 1926 році Сергій Корольов — виходець з української землі, «козацький син», вирощений на ніжинських огірках, одеському сонці та українській літературі й, щонайважливіше, сформований та навчений усьому тут — поїхав до Москви віддавати свій ресурс ненажерливій імперії, яка не один раз спробує його вбити.
27 червня 1938 року — точка неповернення в житті Сергія Корольова. Арешт, тортури, ночі без сну, вибивання зізнання, шантажі, розтрощені графином щелепи, страх за дружину та доньку, суд. І, врешті-решт, вирок — розстріл, який «людяна» та «справедлива» радянська влада замінила на десять років таборів.
Сергія Павловича етапували на Колиму, у невелике селище Мальдяк Магаданської області, відоме золотодобувною копальнею і табором ГУЛАГ, де мали в нелюдських умовах працювати та гинути «ненадійні» елементи радянського суспільства. Декілька місяців табірного життя (не кажучи вже про роки) могли стати для Корольова фатальними. Від цинги у нього випадали зуби, вчений повільно помирав через відсутність тепла, харчування і знущань «блатних» над політичними.
Корольова врятували так звані шараги — таємні конструкторські бюро, де репресовані вчені працювали «на благо» та збройну міць країни, яка змусила їх гнисти в таборах. У «шарагах» чимало інтелектуалів та науковців світового рівня трудилися «за баланду». Окрім Корольова, тут примусово перебували ще двоє талановитих українців — конструктор ракетних двигунів Валентин Глушко (який стане правою рукою Корольова) і батько «траси Кондратюка» Юрій Кондратюк.
У 1944 році Корольова достроково звільнили з-під арешту та скасували судимість. Відтоді розпочався новий етап у біографії Сергія Павловича, знаменний незабутніми відкриттями, досягненнями та преміями.
Космічні програми в СРСР буквально захлиналася від фінансування, отож проєкти Сергія Павловича втілювалися у життя з небаченим розмахом. Але поза кадром залишалися надважкі умови праці на Байконурі серед степів і спеки, небезпечні випробовування, проблеми зі здоров’ям, життя під постійним наглядом і цілковита неможливість викрити себе. Нобелівський комітет двічі звертався до керівництва СРСР з проханням назвати ім’я головного конструктора. Хрущов відповідав відмовою.
Аналізуючи доробок основоположника практичної космонавтики, вчені відзначають ще один геніальний винахід Корольова — Раду головних конструкторів. До складу цієї неформальної ради входили головні конструктори підприємств, які працювали над ракетно-космічною програмою. Теоретично вони були незалежні один від одного, але спільна мета, наджорсткі строки виконання робіт та відсутність права на помилку (помилка могла дорівнювати смерті) вимагали цілісного підходу, а головне — лідера.
«Він володів і ще однією дивною властивістю — за недоліку інформації все-таки приймати правильне рішення... Знову приголомшливе чуття, що його ніколи не підводило. Таку справу, якою він керував, можна було вести тільки з характером Корольова — характером полководця», — згадував академік Б. Раушенбах.
Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»
