У переможному травні, сімдесят п’ять років тому, звільнили від нацистського терору, в умовах грізного інфекційного спалаху, концтабір Терезін поблизу Праги. Колишнє військове місто було особливим місцем у ланцюгу злочинів гітлеризму. Тут публічно не вішали і не розстрілювали, ходили навіть «терезінки» — свої гроші. Наприкінці війни служба Гіммлера, з метою «обілення», демонструвала тут представникам Шведського Червоного Хреста і деяким журналістам «гуманні принципи», які панували тут. Насправді це був «показушний фільтр» перед депортацією приречених в Освенцім, Майданек, інші комбінати масової смерті.
Одними з перших до казарм і бараків жаху увійшли, з медичними завданнями порятунку в’язнів, що залишилися в живих, у складі військ 1-го Українського фронту співробітники фронтової санлабораторії-70 на чолі з її начальником, підполковником медичної служби Денисом Миколайовичем Калюжним. Й одразу ж звершився його нечуваний подвиг...
Видатний учений — епідеміолог і гігієніст, найближчий співробітник корифея української гігієни А. Марзєєва, будучи призваним в армію, зробив величезний внесок у профілактику захворювань серед воїнів. Але Терезин постав перед ним колосальним випробуванням. Ось його звіт про виконану протиепідемічну роботу у травні-червні вже далекого року.
ОСТАННЯ БАКТЕРІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ, НА ЯКУ РОЗРАХОВУВАЛИ НАЦИСТИ
12 травня — 114 хворих на висипний тиф, 13 травня — 170 випадків захворювань, 15 травня — ще 200. Це трагічні показники зростання інфекційної захворюваності вже після Перемоги, в колишньому фашистському таборі Терезін поблизу Праги.
Сотні тисяч в’язнів пішли звідси в газові камери Освенціма, але зовні Терезін не нагадував місто смерті. Тому що був своєрідним «потьомкінським блефом» гітлеризму. Тут, у «зразковому» таборі, куди гестапо наприкінці війни — заради окозамилювання і спроби власного порятунку — запрошувало журналістів і шведський Червоний Хрест, не вішали і не спалювали. У гетто панував «гуманний режим». «Ми нікого не знищуємо, це наклеп!» — фігурував на фотознімках у газетах комендант Терезіна. Насправді тут гинули від голоду, але найстрашніше було попереду.
У квітні сорок п’ятого есесівці зігнали сюди майже всіх ув’язнених з інших таборів — тих, хто ще вцілів. Більшість із них була умисно заражена висипним тифом, і епідемія охопила Терезін. Воїни Першого Українського фронту, прорвавши ряди колючого дроту, побачили жахливу картину: сотні виснажених хворих, у гарячці, в нестямі лежать поруч із трупами. Фактично це була остання бактеріологічна зброя, на яку розраховували нацисти. Тому що тут були ув’язнені з усіх куточків Європи, які могли б поширити тиф.
Через кілька годин до звільненого табору прибула санітарно-епідеміологічна група фронту, очолювана підполковником медичної служби Денисом Миколайовичем Калюжним. Негайно поруч було розгорнуто чотири армійські госпіталі. Упродовж перших двох тижнів було госпіталізовано 2983 хворих на висипний тиф. Одночасно діяли відділення для хворих на дизентерію і черевний тиф. Ще 1160 напівмертвих лікували від сухот, пневмонії, кахексії. Це був винятковий лікарський подвиг.
«ТЕПЕР МИ РОЗУМІЄМО СИЛУ ВАШИХ СЕРДЕЦЬ»
Денис Миколайович керував ліквідацією багатьох інфекційних спалахів під час війни — але цей поєдинок був, поза будь-яким сумнівом, найважчим. Про цю роботу він 1975 року надрукував тільки одну невелику статтю в науковому журналі — «З історії боротьби з епідеміями під час Великої Вітчизняної війни». Стримана публікація, без жодного коментаря. А фактично це був погляд у майбутнє Європи, бо були врятовані ті, на кого вже чекала смерть. І попереджена майже неминуча епідемія. Допомагав групі Калюжного тільки маленький загін чехословацького Червоного Хреста і колеги — колишні ув’язнені, які поки що трималися на ногах. Коли доктор Калюжний їхав додому, ці лікарі попросили взяти на пам’ять листа від них. Із хвилюванням ми вдивляємося в його рядки. Ось деякі з них.
«У цьому тяжкому становищі прийшли ви. Наші рятівники! Ви прийшли і зняли з наших плечей тягар, який ми вже не могли нести, без будь-яких жестів і без слів, із природністю, яка нас так здивувала і вразила. Дякуємо лікарям та всьому медичному персоналу за роботу, яку вони виконували щиро і невтомно, за неоціненну товариську підтримку. Тепер ми розуміємо силу ваших сердець. Бажаємо вам багато щастя!».
І ще один зворушливий документ тих днів.
«Терезін, 11.06.45 р.
Вельмишановний докторе Калюжний!
Як Вам відомо, завтра голландці їдуть на батьківщину. Перед від’їздом я хочу ще раз подякувати вам від імені голландської колонії за Ваші старання й енергію щодо боротьби з епідемією висипного тифу, завдяки яким ми маємо можливість повернутися додому.
З повагою доцент-доктор А. Феддер.
Амстердам, університет».
Звертають на себе увагу сторінки газети «Красная звезда». 1970 року професора Д. М. Калюжного попросив відповісти на кілька запитань кореспондент газети Ж. В. Таратута.
«Шановний Денисе Миколайовичу! — писав він. — Вашу адресу дав мені чехословацький історик М. Валеш, який працює в музеї Терезін. Він же показав мені невелику книжку, написану одним із терезінських в’язнів, колишнім політв’язнем В. Држево, одразу після закінчення війни. У ній є такі рядки: «Неоціненна допомога росіян (визволителів) на чолі з підполковником Калюжним і підполковником Сафроновим із допоміжним персоналом з армії маршала Конєва. Вони забезпечили допомогу кожному хворому». Чи не могли б Ви написати, як це було?».
«НАСПРАВДІ ЦЕ БУВ ТАБІР-ФІЛЬТР»
Звернімося до звіту про виконану роботу у таборі м. Терезін (Чехословаччина) за період із 15 травня по 4 червня 1945 року, складеного начальником СЕЛ-70, підполковником медичної служби Д. Калюжним.
«М. Терезин у минулому являло собою типове військове містечко, де до 1939 року розташовувалось чеське військове містечко. Загальна чисельність населення (Війська і персоналу, що обслуговував установи) становила приблизно 10 000 осіб.
Після захоплення Чехословаччини німцями з міста Терезін було виселено всіх жителів і з лютого 1941 р. влаштовано єврейський табір. У цей табір звозили євреїв із різних країн Європи, причому німці цей табір створювали як зразкове єврейське гетто. Зовні було створено «сприятливі умови» для існування євреїв, аж до єврейського самоврядування, своїх «терезінських» грошових знаків, різних майстерень, підсобних господарств тощо.
Згодом німці привозили до Терезіна журналістів різних країн і показували «хороше» життя в гетто.
Насправді це був табір-фільтр, звідки значна частина євреїв прямувала до Освенціма й інших польських таборів. Наприкінці червня 1942 р. в Терезіні перебувало 34 000 євреїв. А до вересня того самого року кількість жителів досягла 57 000 осіб. У результаті цього створилися надзвичайно важкі житлові умови й антисанітарний стан міста. Це спричинило розвиток епідемії висипного тифу і дизентерії. Надалі, у міру перетворення табору Терезін на «зразкове» єврейське гетто, кількість жителів була зменшена до 18 000 осіб, санітарний стан покращився, і до квітня 1945 року в таборі інфекційних захворювань не було.
Жителів налічувалося 18 000 осіб. Медичного персоналу було достатньо (140 лікарів), були відкриті лікарні, покращилися житлово-побутові умови, однак харчування залишалося абсолютно незадовільним, що призвело до розвитку дистрофічних захворювань.
Після 20 квітня 1945 року до Терезіна були звезені полонені, політичні в’язні і кримінальники з різних таборів Німеччини в кількості 13000 осіб. Ці люди прибули виснажені, голодні, роздягнені, серед них хворі на висипний і черевний тиф та дизентерію. Таким чином, на 1 травня 1945 р. всього населення в таборі налічувалося понад 30 000 осіб. Це сприяло заносу інфекції в табір, у результаті чого вже 24 квітня з’явилися перші випадки висипного тифу.
Із загальної кількості хворих, госпіталізованих із висипним тифом, у госпіталях діагноз висипного тифу підтвердився в 79—83%. Отже, ми можемо вважати, що в таборі ми маємо великий спалах висипного тифу. Що стосується кишкових інфекцій, то, хоча спочатку і передбачалася наявність значної кількості дизентерії, проте в госпіталях встановлено діагноз дизентерії тільки в 43 випадках, решта проносів виявилася дистрофічного характеру. Черевного тифу було 20 випадків і паратифу 6 випадків.
Унаслідок великого перевантаження табору новоприбулими людьми з різних таборів, умисного завезення німцями інфекційних хворих і появи епідемії висипного тифу в таборі створилися надзвичайно важкі умови, впоратися з якими органи самоврядування гетто, що залишилися, не могли.
Після відходу німців у табір першими прибули представники чехословацького Червоного Хреста і приступили до надання допомоги населенню. Однак слід зазначити, що ця допомога виражалася в наданні медичної допомоги, але протиепідемічних заходів майже не проводилося, та вони ще й були непосильними для Чехословацької республіки.
12 травня до табору прибули санітарні установи 3-тьої Гвардійської Армії в складі 4-х госпіталів. 13 травня прибула фронтова епідгрупа у складі двох рухомих лабораторій. До цього часу в казармах була дуже велика кількість хворих, лежали вони в жахливих умовах, у так званих південних бараках, серед хворих було багато неприбраних трупів, хворі лежали на підлозі в лахмітті й екскрементах, доглядового персоналу абсолютно недостатньо, сортування інфекцій ніякої немає.
Були терміново розгорнуті, і 14 травня приступили до масової госпіталізації хворих. Лише за 5 днів, тобто з 15 по 19 травня, було госпіталізовано 1685 осіб. Усього за два тижні, з 15 по 31 травня, з табору було прийнято в госпіталі 2983 хворих. Поруч із госпіталізацією розпочали масову санітарну обробку населення. Організаційно протиепідемічна робота була побудована таким чином.
Усе місто було розбито на 4 дільниці, на чолі кожної дільниці стояв військовий лікар, до нього доданий 1 фельдшер і 1 дезінфектор. З боку управління гетто був виділений старший лікар кожної дільниці і кілька лікарів. Останні щодня обходили казарми і приватні квартири і про всі випадки захворювань повідомляли військового лікаря.
У кожній казармі було виділено кімнати, куди негайно, після виявлення, ізолювалися всі хворі, а звідти транспортом прямували до госпіталів.
Найважливішим епідеміологічним завданням в обстановці, що склалася, стало впровадження карантину в таборі, припинення неорганізованого виходу з нього. Багато зусиль довелося докласти для відновлення водопроводу і каналізації, що вийшли з ладу, організації очищення від твердих відходів, без чого не можна було й думати про ефективність протиепідемічних заходів. Водночас приступили до виявлення і госпіталізації всіх хворих, до поголовної термометрії, ізоляції осіб, що мали підвищену температуру, і масової санітарної обробки.
20 травня на місце армійських госпіталів прибули госпіталі ПЕП-179 у складі кількох спеціальних підрозділів. У всіх госпіталях розгорнуто близько 4-х тисяч ліжок. На 3 травня у всіх госпіталях перебувало 2223 хворі».
«ДОЦЕНТ Д-Р КАЛЮЖНИЙ БУВ НАГОРОДЖЕНИЙ ЧЕХОСЛОВАЦЬКИМ ХРЕСТОМ»
В архіві Д. М. Калюжного зберігся лист із Міністерства охорони здоров’я Чехословаччини від 22 лютого 1962 року, в якому заступник міністра Зденек Штих повідомляв:
«Вельмишановний товаришу!
Професор Мацух, повернувшись до Чехословаччини після з’їзду гігієністів у Москві, розповів мені про те, як Ви щиро говорили про нашу країну і як Ви полюбили наш народ. Щоб Ви знали, як і наш народ, і наші медичні працівники люблять і Вас, який допомагав у звільненні Чехословаччини, надсилаю Вам книгу до 15 річниці охорони здоров’я в нашій країні. Там на сторінці 47 можете побачити і свою фотографію з 1945 року, коли Ви отримали чехословацьку нагороду за свої заслуги. Бажаю Вам, шановний товаришу, кращого здоров’я — і приїздіть до нас».
Ось уривки з цієї книги. «Важливу роль у квітні 1945 року в чехословацькій охороні здоров’я відіграла допомога радянських лікарів. Доцент д-р Калюжний, провідний епідеміолог Українського фронту маршала Конєва, був нагороджений Чехословацьким Хрестом (орден за хоробрість) за його заслуги в боротьбі з висипним тифом у концентраційному таборі в Терезіні».
