Минулий 2019 рік був щедрим на ювілейні віхи в житті й творчості видатного українця — Юліана Олександровича Бачинського. Найважливіші з них — 150-річчя від дня народження, 125-річчя з часу появи найвідомішої його праці — «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), 80-річчя смерті в сталінському концтаборі. На жаль, в силу різних як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин творчість його, на думку ряду дослідників, досі недооцінена та й пам’ять про нього гідно ще не пошанована.
Очевидно, що це несправедливо. Адже саме завдяки Ю.Бачинському українська суспільно-політична думка ще наприкінці ХІХ ст. вперше висунула на порядок денний величний ідеал політичної самостійності й соборності розшматованої між двома імперіями (Російською й Австро-Угорською) та уярмленої України. Сталося це, до речі, за п’ять років до появи знаменитого трактату «Самостійна Україна» наддніпрянця Миколи Міхновського. Названим вище, звичайно, не вичерпується внесок Ю.Бачинського в скарбницю наших національних звершень. Його наукова, публіцистична і громадсько-політична діяльність протягом кількох наступних десятиліть теж заслуговує на більшу увагу.
Народився Юліан Бачинський 28 березня 1870 р. в с. Новосілка у Східній Галичині, що входила тоді до складу Австро-Угорської імперії (нині село Підгаєцького району Тернопільської області), в родині сільського священика Олександра Бачинського, згодом відомого церковного діяча, доктора богослов’я, педагога й письменника. Мати його померла, коли Юліану було всього три роки. Початкову й середню освіту здобув, навчаючись у Львівській гімназії, вищу — у Львівському і Берлінському університетах (за фахом юрист).
Уже в ранньому віці здібний і допитливий юнак захоплюється ідеями національного і соціального визволення свого народу, включається в громадсько-політичне життя Галичини. Його світогляд формувався під впливом М.Драгоманова, І.Франка, М.Павлика та інших видатних українських діячів, з якими він особисто спілкувався. Зокрема з І.Франком він познайомився в 1888 р. ще гімназистом. Як згадував сам Бачинський, І.Франко, будучи одним із засновників соціалістичного руху в Галичині, ніколи в гімназійний період не говорив із ним про соціалізм. «Про соціалізм почалися наші розмови вже пізніше, — підкреслив він, — вони ж нас і розвели після заснування радикальної партії»1 (Бачинський Ю. «Як я видавав «Українську еміграцію». Зразок культури «Українського П’ємонту з початком ХХ-го віку». — Львів, 1930. — С. 6). Із М.Драгомановим Ю.Бачинський особисто познайомився в липні 1891 р. у Відні й згодом листувався з ним.
Великий вплив на світогляд юнака справили також ідеї західноєвропейських соціалістів — К.Маркса, Ф.Енгельса, Ф.Лассаля, К.Каутського та інших. Ю.Бачинський був одним із перших соціалістів марксистського напряму в Україні. Саме за марксистські догми М.Драгоманов гостро критикував у своїх листах-рецензіях рукопис його праці «Україна irredenta» в 1894 р. Захищаючи свої погляди, Бачинський у листі-відповіді М.Драгоманову писав: «...ніколи не був я вповні прихильником Ваших думок, і коли почав приглядатися теоріям Маркса, далеко скорше і сильніше припав до них, як до Ваших» (Бачинський Ю. «Моя переписка з Михайлом Драгомановим» (Додаток до «Україна irredenta»). — Львів, 1900. — С. 56).
Однак це відбудеться дещо пізніше. Поки що радикально налаштований студент Ю.Бачинський наполегливо вивчає суспільно-політичну літературу, соціально-економічне становище краю, прагне до організаційної політичної діяльності. Щодо загального стану українського суспільного руху в тодішній Галичині слід відзначити, що домінуючим у ньому було неполітичне «народництво». Своєю лояльністю до влади воно дуже нагадувало наддніпрянське українофільство, але відрізнялося від нього дещо правішими соціальними поглядами, зокрема негативним ставленням до соціалізму. Завдяки діяльності М.Драгоманова та його активних прибічників з єдиного народницького табору виділяється група соціалістично налаштованої молоді, до якої увійшов і Бачинський. Вона й заснувала в жовтні 1890 р. у Львові під керівництвом І.Франка, М.Павлика і С.Даниловича Українську радикальну партію (УРП). Це була перша політична партія європейського типу в історії України (первісна її назва — Русько-українська радикальна партія).
Від самого початку члени УРП мали різні погляди на діяльність і завдання партії, що призвело до появи двох груп: «молодих» і «старших». До молодих радикалів, які склали соціалістично-марксистське крило партії, належали Ю.Бачинський, В.Будзиновський, М.Ганкевич, Є.Левицький, В.Охримович. До «старших» — І.Франко, М.Павлик, С.Данилович, К.Трильовський, Т.Окунєвський та ін. Майже з усіх питань між ними виникали гострі суперечки. Вже у березні 1891 р. «молоді» радикали виступили з ревізією програми своєї партії, спрямованої на досягнення автономії України. Вони рішуче заявили, що потреби розвитку народів вимагають, щоб «кожна народність, під загрозою загибелі, була організована в самостійний політичний організм — новожитну централізовану державу»3 (Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. Документи і матеріали. — Мюнхен, 1983. — Т. 1. — С. 14).
Фактично очоливши соціалістично-марксистське крило партії, Ю.Бачинський взявся за теоретичне обґрунтування перспектив із найближчих завдань розвитку українського національно-визвольного руху. Він натхненно й напружено працює над дослідженням «Україна irredenta», яке завершує 1893 р. Однак надрукувати його через названі вище розбіжності зі «старшими» радикалами йому вдалося лише через два роки. І.Франко і М.Павлик, незважаючи на категоричні вимоги «молодих» радикалів, відмовилися надрукувати цю працю в органі партії «Народ». Не справдилися сподівання автора й на допомогу М.Драгоманова, оскільки той не лише засудив його марксистські переконання, але й скептично сприйняв головну її ідею — досягнення політичної самостійності України. Лише наприкінці 1895 р. названа праця побачила світ.
Зважаючи на те, що українська суспільно-політична думка на той момент ще ніколи не виходила за межі вимоги автономії й федерації, ідеї цього дослідження виявилися по-справжньому новаторськими і сміливими. Проаналізувавши на основі марксистської методології стан суспільно-економічних відносин як австрійської, так і підросійської України, Ю.Бачинський прийшов до висновку, що незабаром мусить постати «справа політичної самостійності українського народу, справа незалежності — національної української держави» (Бачинський Ю. «Україна irredenta». — Берлін, 1924. — Вид. 3. — С. 70). Обґрунтовуючи його, автор писав: «Політична самостійність України, т.є. політична відрубність України не лише від Польщі, але і від «Великоруси» усаднена тим, що не лише одній Польщі, але й «Великоруси» виставлена вона на жир, обі вони тягнуть з неї поживні для себе соки... Отже, таке становище, яке займе Україна супроти Польщі, таке саме становище буде вона мусіла заняти і супроти «Великоруси». Як проти Польщі, так і проти «Великоруси» буде мусіла виступити до бою; від обох тих націй буде мусіла добиватися політичної відрубності, політичної самостійності» (Там само. — С. 94-95). Політична самостійність, на його думку, — це життєво необхідна умова економічного і культурного розвитку, взагалі можливості існування України.
Дуже важливо, що майбутня незалежна Українська держава мислилась автором єдиною і соборною, що охоплювала б усі етнічно-українські землі, які входили тоді до складу двох імперій. «Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!» — так сформулював він стратегічну мету українського руху (Там само. — С. 97).
Ще одна думка, висловлена Ю.Бачинським, заслуговує на особливу увагу. Боротьба за самостійність України не стосується лише українців, а є справою всіх націй, які заселяють її територію. «Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими «патріотами», — підкреслював він (Там само. — С. 95).
І.Франко, ознайомившись із працею вже після друку, присвятив їй велику рецензію під однойменною назвою. В ній він хоча й гостро критикував автора за доктринерство і догматизм марксистської школи, в цілому високо оцінив його твір, відзначивши безсумнівний талант автора. «Для мене, — писав І.Франко про працю «Україна irredenta», — вона важна як факт нашого політичного життя, як прояв національного почуття і національної свідомості... Будь що це є перша на галицько-руськім ґрунті спроба синтези певних поглядів і наукового обставлення того, що автор відчув як потребу свого розуму і своєї душі. Може погрішуся против матеріалістичного світогляду, коли скажу, що такі потреби так само, як і потреби життя матеріального, родять великі історичні події. А раз відчута — у кого з національних, у кого з економічних причин — потреба політичної самостійності України, то справа ся вийде на порядок денний політичного життя Європи і не зійде з нього, поки не осущить ся» («Житє і Слово». — Львів, 1895. — Т. 4. — С. 482). Передбачення це, як відомо, виявилося пророчим.
Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»
