На сході правами обирати й бути обраними користувалися глави сімей, до складу яких входили всі, що мали спільну власність у вигляді землі, худоби, житла. У склад сім’ї входили й раби — люди без власності, яких брали в сім’ю для виконання важких або марудних робіт, за що їх годували, давали сякий-такий одяг і притулок.
На сході виступали претенденти на посаду «базилевса». Це слово зараз перекладають як «цар», хоча точніше б звучало «керівник», «директор», чи зовсім по-сучасному «менеджер». Після виступів претендентів базилевсом ставав найкращий демагог (буквально — «лідер», вождь», «провідник»), виступ якого найбільше сподобався демосу («громаді», «людові», «народу»). Ставши базилевсом демагог установлював канони, якими керувався демос до наступних виборів.
Явка на сход не була обов’язковою, громадяни, що не вступали в конфлікти з сусідами, на сход не ходили. Новообраний базилевс, намагаючись виконати дані обіцянки, змінював канони (правила співжиття), що позначалося на іменуванні й тих, хто не брав участі в сході — по-елінському «ідіотів». Як кажуть, тільки звик обходити закони, як на тобі, вони помінялися! З наростанням такого протесту призначався новий сход, який або підтверджував повноваження базилевса, або ж обирав на його місце іншого демагога.
Загалом же стосунки між окремими мешканцями полісу відзначалися доброзичливістю, не виключаючи рабів і жінок (що теж не мали права голосу, як зовсім донедавна жінки «зразково демократичної» Швейцарії). Кожна людина оцінювалася за особистими якостями, про що свідчить історія, в якій збереглися імена раба Езопа й жінки Сафо. Але крім них знаємо ще досі імена Платон. Піфагор, Геракліт, Демокріт, Епікур, Арістотель, Архімед, Арістофан, Есхіл, Діоген, Сократ... Знаємо й напів чи зовсім легендарні імена, зокрема такі, як Гомер і Орфей.
Будучи мореплавцями, елліни споруджували поліси й за межами Еллади, де еллінська громада дотримувалася своїх звичаїв. З часом ці громади свої звичаї змінювали. А в самій Елладі окремі поліси об’єднувалися в союзи — праобраз сучасних держав. Всі поліси як у Елладі, так і поза нею об’єднувала мова, хоч при розселенні виникало все більше діалектів. Проте мова, зафіксована письмово з допомогою алфавітного письма, запозиченого у фінікійців, допомогла зберігати в незмінній формі «Іліаду» та «Одіссею».
Ми знаємо троянців, знаємо троянську війну, знаємо македонців, воєначальник яких Олександр підкорив величезну територію. Хай не обманюють ці назви, бо греки, троянці, македонці були представниками одного й того ж етносу — старожитніх еллінів. Одночасно з розвитком культури й науки відбувався й розвиток політичного життя. Базилевси почали записувати свої канони. Створення союзів полісів привело до створення спільної для різних полісів мови, якою користувалися базилевси, укладаючи союзи, але не розмовляли всі жителі полісів.
Еллада вкрилася союзами полісів, поки керівник одного з таких союзів (македонського) Олександр створив першу в Європі імперію, об’єднавши під своєю владою не лише еллінів. Учителем юного Олександра був Арістотель Стратилат, той самий творець формальної логіки, що так сподобалася християнським богословам-схоластам (буквально — школярам, учням). Щоправда, до вчення Арістотеля вони додали ще один закон — «третього не дано». Він послужив основою віри, поставивши кожну людину перед вибором між «істинним», «праведним», «добрим» та «хибним», «грішним», «злим». Досі часто наводять вислів одного з найвидатніших християнських богословів Тертулліана: «Сredo guia absurdum», перекладаючи його як «вірю, бо безглуздо», тоді як його треба розуміти як «вірю, бо не можу довести істиність твердження за допомогою логіки Арістотеля», повіривши твердженням чи то туманних древніх текстів, чи тлумаченню їх церковним ієрархом, чи конкретним світським політиком. Тому представники різних конфесій і політичних напрямків своє завдання бачать у тому, щоб поставити конкретну людину перед альтернативним вибором. На цьому базується як американська демократія, так і монотеїстичні релігії — іудаїзм, християнство, іслам.
Еллінські колонії поза Елладою (Велика Греція) опинялися в іноетнічному оточенні. Такими були колонії в Малій Азії (Мілет, Троя), колонії на узбережжях Чорного (Ольвія, Херсонес, Пантикапей) та Середземного (Сиракузи, Рим) морів. З них для нас становлять особливий інтерес ті, що були на території нинішньої України, але для всієї Європи (і нас — як її частини) — Рим.
Рим — колонія, заснована рештками оборонців Трої. Засновники Риму опинилися в іноетнічному оточенні незнайомого еллінам народу — етрусків. Їхня мова й досі залишається загадкою, тим більш загадковою була вона для троянців. Але... жінок з троянцями прибуло дуже мало, тож дружин собі вони брали з етрусків. Їхні діти розмовляли вже етруською, але в Римі збереглися порядки полісів, і першим історично засвідченим базилевсом Риму був етруск Тарквіній Гордий. Римська держава розпочалася з союзу дванадцятьох етруських міст, що перебували в оточенні індоєвропейських племен — латинян, італіків, сабінян... Підкорення цих розрізнених племен розширило територію й разом з тим привело до зникнення етруської мови й заміни її «суржиком» навколишніх індоєвропейських діалектів, що зі зміцненням держави, використовуючи модифікований етрусками грецький алфавіт дало «класичну» латинь.
Так виникла Римська держава, що, за прикладом Олександра Македонського, почала розширювати свою територію, підкоривши й Елладу, що її породила. У Римі вперше виникло поняття суспільної еліти — нащадків засновників держави (патриціїв) та одномовних з ними підкорених племен — плебеїв. Після громадянської війни між патриціями й плебеями останні почали вважатися громадянами Риму. Поняття громадянства виникло в полісах — громадянин «свій», член громади. В українській мові зберігся первісний зміст, цього поняття. Французьке «ситуаєн», німецьке «бюргер», російське «гражданин» у своєму первісному значенні — житель міста, міщанин. Варязьке найменування Русі — Гардарик (країна міст) пояснюється не наявністю в поселеннях мурованих будівель, а тільки розміром зайнятої поселенням території, традиції, що збереглася на території сучасної України ще з часів трипільської культури.
Проте, повернемося «до наших баранів», тобто до Риму. Римська держава не має таких досягнень науки й культури як Еллада й уламки імперії Олександра Македонського (епоха еллінізму). Римляни взяли грецьких богів і героїв, лише перейменувавши їх на свій лад (Зевс — Юпітер, Діоніс—Бахус, Геракл — Геркулес). Єдине досягнення римлян у математиці — «римські цифри», в натурфілософії — поетичний переказ поглядів грецьких атомістів Демокріта й Епікура в поемі Тита Лукреція Кара «Про природу речей». Зате Рим дав основу для структуризації суспільства в державі. Юристи всього світу починають вивчення юриспруденції зі знайомства з «римським правом» далі вивчають «кодекс Наполеона» й лише потім конституції й закони своєї та інших держав і (досі не кодифіковане) «міжнародне право».
