Проблема національної самоідентифікації (а отже – повернення до власних духовних та культурних першоджерел) рано чи пізно постає перед кожним етносом. Що ж до українців, то для них просте, на перший погляд, запитання: «А ким ми, власне кажучи, є? Що ми за народ такий?» перетворилося на воістину «прокляте» і вічно актуальне. Будьмо відверті – маючи вже 11 років статус формально незалежної держави, Україна ще далеко не в усьому досягла належного рівня національної гідності, а без цього немислима незалежність «внутрішня», духовна свобода.
Отож конче необхідним є осягнення всієї повноти та трагізму історичного шляху, пройденого українським народом, шляху, яким наших предків вело вічне світло мудрості, правди й добра. Кожна нова книга, що допомагає мислячому читачеві збагнути справжню глибину витоків рідної культури, є знаменною подією для науки та духовності України. І до таких праць можна цілком правомірно віднести нову книгу кандидата філологічних наук, викладача давньої української літератури в Інституті філології Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка Оксани Сліпушко «Софія Київська. Українська література середньовіччя: доба Київської Русі (Х–ХIII століття)».
Пані Оксана вже відома широкому гуманітарному загалові такими книгами, як: «Новий тлумачний словник української мови» у 4 томах (1998–2001; у співавторстві з професором Василем Яременком), «Давньоукраїнський бестіарій (звірослов) (Київ, 2001) і рядом інших. Вона є також науковим секретарем і упорядником 1-го та 5-го томів унікального документального видання: «Тисяча років української суспільно-політичної думки» в 9 томах (науковий редактор – професор Тарас Гунчак). Нова книга Оксани Сліпушко, випущена київським видавництвом «Аконіт», приваблює чіткою світоглядною позицією: саме до культурної спадщини українського народу належать всі неоціненні духовні скарби доби Київської Русі. Автор стверджує: «Література Київської Русі, києворуська духовність, під впливом якої перебувала значна частина тогочасної Східної Європи Х–ХIII століть, змусила поглянути на себе по новому у часи колосальних політичних змін. Давня духовність стукає до свідомості сучасних українців, збуджує у ній сильні національні імпульси, живить національну ідею. Незалежність України, проголошена 1991 року, поставила на порядок денний ряд проблем, серед яких – повернення в український літературний контекст пам’яток епохи Середньовіччя, які були витворені на споконвічно нашій землі, які репрезентують наш світогляд і світовідчуття».
Треба при цьому ясно усвідомлювати, що зазначена проблема має, на превеликий жаль, не стільки науково-академічний, скільки актуально-політичний характер. На громадському обговоренні книги О.Сліпушко, що відбулося у Київському будинку вчених за участю визнаних науковців і письменників (серед них – Валерій Шевчук, який є рецензентом нової праці, Євген Сверстюк, філософ Володимир Литвинов) виступив, зокрема, і відомий філолог, професор НаУКМА Володимир Панченко. Він навів такий цікавий факт: нещодавно студентка з Москви звернулася до пана Володимира з «убивчим» запитанням – «А як же трапилося, що Київ став столицею України? Адже ж це – «мать городов русских?» Ще більше приголомшило інше запитання «остепененного» вченого з Москви: «А яке взагалі відношення має великий князь Володимир Хреститель до історії України?».
Коментарі зайві. Переконувати тут когось – справа марна. Але така книга, як «Софія Київська», написана чудовою мовою, водночас популярно і на належному науковому рівні, допомагає, користуючись словами самого автора, «долати дефіцит духовної енергії українців у добу, коли духовні цінності часто втрачають свою істинну вартість перед матеріальними, політичними, економічними розрахунками». Отож, будемо сподіватися, що праця О.Сліпушко, яка, неначе потужний промінь світла, додає нових, яскравих барв до розуміння нашої історії і культури, послужить цій благородній меті і, зокрема, сприятиме становленню нового покоління українських політиків.
