У суботньому числі «Дня» (№ 126 від 19 липня) привернула увагу стаття Олега Багана «Романтик в епоху прагматики. Дмитро Донцов у контексті ХХ століття». Але чи був Донцов романтиком? На мою думку, автор дещо однобоко розповів про цю історичну постать, зокрема, власноруч відшліфував деякі суперечливі грані донцовської натури.
Олег Баган правий у тому, що називає Донцова не «науковцем», а «публіцистом». Але хотілося б додати і такий момент: цей полеміст також не був вдалим (сьогоднішньою мовою — «ефективним») політиком. Коли Дмитрові Донцову запронували очолити ОУН, а на початку 1930-х рр. — Крайовий провід ОУН у Західній Україні, він відмовився. Як писав один із найближчих соратників Степана Бандери Степан Ленкавський, Донцов почав скептично ставитися до політичної діяльності, позаяк йому так і не вдалося усередині 1920-х рр. перетворити Українську партію національної роботи на масовий фронт незадоволених польською політикою щодо Західної України. Таким «фронтом» стала не УПНР, а УВО та ОУН.
Олег Баган у статті на шпальтах «Дня» не розкрив того, як відбувалася трансформація політичних поглядів полеміста. У творах Донцова, виданими у воєнний і повоєнний часи, це добре помітно. Про політичну ситуацію у світі, міжнародні відносини там дуже багато сумбурного, з чого видно, що полеміст плутався у поняттєвому апараті й важко сприймав зміни у сфері політики. Після Другої світової війни Дмитро Донцов почав критикувати не тільки ліві політичні угруповання, що було його традиційною «фішкою», але й засади міжнародного устрою, зокрема, новосформовані міжнародні організації. Так, у чернетці статті «Націоналізм і фарисеї «гуманісти», яку автор готував до нового перевидання, до переліку ідеологій, проти яких бореться «націоналізм», він вніс «ООН», тому що ця організація хоче знищити суверенність націй та ідею патріотизму. У ще одній чернетці «Клич доби» публіцист дав визначення нової політичної еліти, яка після Другої світової війни прийшла до влади у світі. До неї він зарахував «софістів, економістів і калькуляторів», але це твердження через деякий час закреслив чорною кульковою ручкою. На думку Донцова, великий вплив серед нової еліти стала здобувати «таємна мафія», яка мала намір разом з СРСР зробити з ООН «зародок наднаціонального «Світового Уряду» .
Дослідники творчості Донцова неодноразово відзначали, як віртуозно він «вписував» свої твори у потрібну систему політичних координат, змінюючи відповідно до еволюції суспільних тенденцій (чи власних переконань?) окремі поняття, терміни, назви. Олегові Багану цей аспект також варто було б з’ясувати.
Ще апологет мельниківської ОУН Юрій Пундик підмітив, що з післявоєнного перевидання статті Дмитра Донцова «Партія чи орден» (уперше матеріал вийшов друком 1938 р. у Львові) зник такий уривок: «Треба спору і розбрату, треба війни і братовбивства для оздоровлення хворої душі нації». Також Донцов вилучив з матеріалу свою рекомендацію про те, яким чином «зв’язати» національну спільноту: «Молотом вбити... віру і правду в збаламучені мозки свого загалу, без жалю добиваючи недовірків». Як спостеріг М. Горєлов, англо-канадське видання праці «Націоналізм» (1966), яка вперше була видана у 1926 р. , публіцист «... виправив з урахуванням того, що фашистські ідеї вже не користувалися популярністю» .
Про те, як Дмитро Донцов коригував зміст своїх статей 1930-х рр., готуючи їх до перевидань у воєнні роки і після Другої світової війни, свідчать матеріали справи «Статті Донцова на політичні теми». Вона зберігається в одному із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади (м. Київ).
По-перше, після Другої світової війни полеміст не злюбив слово «фашизм» і скрізь виправляв його на «націоналізм». Так, у статті «1937», яка вийшла у січневому номері «Вістника» в 1937 році, Дмитро Донцов зазначав таке: «Так само і тепер, коли соціялісти, радикали, большевики ... накликають до старого «гуманізму», осуджуючи «нове середньовіччя», протиставляючи свій культ свободи і толєрації фашистівському «насильству» — то говорить з них лише забріханність фарисеїв» . Через деякий час Донцов змінив назву цієї статті на «Націоналізм і фарисеї «гуманісти», а також відкоригував кілька місць у її машинописі. Наведена вище фраза стала такою: «Так само і тепер, коли соціалісти, радикали, большевики ... накликають до старого «гуманізму», осуджуючи «нове середньовіччя», протиставляючи свій культ свободи і толєрації націоналістичному насильству» — то говорить з них лише душу фарисеїв». Подібним чином слово «гітлерівці», яке було у журнальному варіанті статті, публіцист теж чомусь замінив на «націоналісти».
У статті «1937» зазначалося, що «проти містики творця «Комуністичного Маніфесту», проти містики Леніна, Троцького, Тореса, Блюма, Літвінова, Драгоманова, — повстає нова містика, містика фашизму». Згодом Донцов останнє слово замінив на «націоналізму».
У машинописі статті Донцова «Великий бенкет», яку було подано до друку у «Вістнику» в жовтні 1936 року, через декілька років слова «фашист», «фашистів» автор переправив на «націоналіст», «націоналістів».
Про причини такого редагування можна тільки здогадуватися. Можливо, що численні згадки про «націоналізм» у чернетках статей, підготовлених до перевидання, свідчать про те, що він намагався таким чином знайти точки дотику з середовищем української націоналістичної еміграції. Як відомо, з 1947 р. Донцов проживав у Канаді.
Дмитро Донцов, як і, до речі, його сучасник Ілько Борщак, не володів на належному рівні культурою роботи з історичними джерелами. Публіцист, цитуючи чиюсь працю, міг відредагувати цитату. Так, якщо у «вістниківській» статті «Великий бенкет» вислів іспанського посла у Берліні Луїза Арквістена подається так «... історична дилєма, це — фашизм або соціалізм. А в війні між ними — рішатиме сила і гвалт», то у відредагованому Донцовим її варіанті у цій самій цитаті на місці слова «фашизм» стоїть «націоналізм», а слово «гвалт» узагалі зникло.
Багато «незручних» тверджень, цитат, які були у «вістниківських» варіантах публікацій Донцова, потім ним викреслювалися чи змінювалися. Так, у його статті «Нерозрита могила», надрукованій у «Вістнику» 1937 р., читаємо: «Чи кольонізаційна акція Агро-Джойнту на Україні, чи склад «уряду» УССР; чи ухвали Ліфшиців з Української Академії Наук, як ми маємо розуміти Шевченка, не виказують, що аспірації світового жидівства на Україні були далеко ширші, аніж рівноправність і автономія, якими думали їх укоськати провідники української революції? І чи проти тої трагічної дійсности — не був оправданий рух, що замість ліберальних химер, з яких глузують самі ті, кого ними хочуть ущасливити, — чи не був оправданий рух, що замість тих гасел висунув би грунтовну програму такої розв’язки жидівського питання, яка б унеможливила раз на все появу Троцьких, Кунів, Ягод і агентів Агро-Джойнту на Україні?» Через деякий час машинопис цієї статті Дмитро Донцов відредагував. У редакції матеріалу під новою назвою «Іспит історії і соціялістичні кастрати» згаданого фрагменту вже немає .
Так само публіцист пізніше перестав ототожнювати представників «вибраного народу» («Іспит історії і соціялістичні кастрати») з «бородатими лапотніками» («Нерозрита могила») . Вислів про «печать Риму», яка збурила колись храм «горбоносих Месій» (див. «Нерозрита могила») Дмитро Донцов замінив на «печать «мазепинства...», «печать хмельниччини...», «печать гайдамаччини» (див. «Іспит історії і соціялістичні кастрати») .
Ще один красномовний приклад. Цитату А. Розенберга («Кождий світогляд є якраз такий сильний, як воля його визнавців боронити його») , яка була у «вістниківському» варіанті статті «Під знаком меча», Дмитро Донцов згодом викреслив.
У первісному варіанті статті «Партія чи орден» (Львів, 1938 р.) полеміст схвально цитував повість Л. Мосендза «Останній пророк»: «Треба спору і братовбивства ... Бо лише з кров’ю витече гній з хворої душі Ізраїля, ... щоб міцна і здорова вона могла прийняти Месію». Як пише дослідник Ю. Пундик, після Другої світової війни Дмитро Донцов ужахнувся наслідків, до яких довели такі його ідеї, і вилучив цю цитату з цієї статті, яку готував до перевидання .
У статтях 1930-х рр. Дмитро Донцов дуже часто вживав терміни, спопуляризовані нацистською пропагандою. Так, у матеріалі «Під знаком меча», виданій в 1937 р. у «Вістнику», йде мова про «масонів» і «шабесгоїв» . У передруку статті, який з’явився після Другої світової війни, автор замінив ці терміни на більш «політкоректні». Так «масони» і «шабесгої» стали «демократами» .
Цікаві міркування Донцова про «аферу Стависького» 1934 р. у Франції. Публіцист зауважив, що більшість серед підкуплених Ставиським французьких «лівих» парламентарів виявилися масонами, членами «ріжних Grand Orient’ів» . Взагалі, масонська тематика в працях Донцова ще чекає на свого дослідника.
У чернетках політичних статей помітне зацікавлення автора расовим вченням. Ось дві цитати з першого варіанту «Philosophia militans»: «Власне — здоровля, сила, бистрість, вогонь, прикмети чисто зоологічної природи — це ж прикмети сильних рас, яким належить світ, які скорять його собі...», «... воля сильнішого, раса, біологічна потенція типу — ось прикмети, які дають перемогу». Згодом уривки першої фрази «прикмети чисто зоологічної природи» і «рас, яким належить світ» Донцов закреслив синьою ручкою, а слово «раса» з другої цитати публіцист замінив на «порода».
Та хоч як би там було, Дмитро Донцов — носій блискучого письменницького таланту. За відточений гострий стиль його справедливо називають «Іваном Вишенським ХХ ст.» Проте як важко діставалися йому назви статей! Донцов довго шукав назву для статті «Націоналізм і фарисеї «гуманісти». Спершу вона вийшла друком у донцовському «Вістнику» під назвою «1937» . Далі автор, працюючи з машинописом цієї статті, червоним олівцем змінив назву «1937» на «Доба релігійних війн». Даний варіант також йому не сподобався. Назва була закреслена синьою кульковою ручкою, а зверху з’явилася нова — «Під знаком меча». Врешті-решт, автор зупинився на варіанті «Націоналізм і фарисеї «гуманісти». Справді, «муки заголовка» — ознака творчої людини. Якщо Донцов міг змінювати назви своїх праць 3—4 рази (принаймні, це можемо довести), то письменник Чарльз Діккенс, наприклад, одного разу запропонував літератору Уїлкі Коллінзу обрати одну з 27-ми назв до свого нового роману.
Полеміст Дмитро Донцов був «дивовижно творчою» людиною, у цьому можна погодитися з автором статті Олегом Баганом. Адже жартують, що Донцов написав більше, ніж Ленін. Утім, сучасники про Донцова знають мало, тому що його твори, розкидані по різних часописах, практично не перевидаються у наші часи.
