«Вона молилась: —
Встань та подивися,
що я вже стала
свахою Петра.
Що грошей в нас тепер
хоч подавися,
невістка в мене
царського ребра».
(Ліна Костенко)
Серпень 1744 року. В полковому містечку Козелець панує ґвалт і неспокій. Місцеві, вбрані у найкращий святковий одяг, готуються до урочистостей та з нетерпінням роззираються навкруги. Момент направду дивовижний, адже до міста завітала сама Її Величність — імператриця Єлизавета Петрівна разом зі своїм розкішним почтом кількістю у 230 осіб.
Карета зупиняється, лакеї відкривають дверцята, і ось з’являється Вона — володарка Російських земель, донька Петра І, красуня Єлизавета. Її Величність обережно ступає на землю і, на превеликий подив усіх присутніх, вклоняється простій козачці Розумисі.
Безпрецедентний випадок 1744 року російська історіографія замовчує з доволі очевидних причин, але для українців ті події мають надважливе значення. І головними героями цієї історії були два брати Розумовські.
На початку ХVIII століття в селі Лемеші, поблизу Козельця, жив козак Григорій Якович Розум. За переказами, своє прізвисько Григорій отримав через любов до чарки: напившись у шинку, чоловік частенько вигукував: «Що то за голова, що за розум». Насправді ж, рід Розумів належав до козацької старшини, але збіднів через невгамовну вдачу Григорія-гульвіси. Хоч як це дивно, жінка Розума — Наталя Дем’янівна Розумиха (в дівоцтві Демешко) — була повною протилежністю своєму чоловікові. Розумиху, яка відрізнялася побожністю та працьовитістю, знали і поважали по всій околиці. Так і жили: Розумиха тяжко заробляла гроші, а Розум пропивав усе, та й нерідко кривдив дружину і дітей. Здавалося б, надії на хороше майбутнє в цієї жінки не було, втім доля готувала їй надзвичайні сюрпризи.
Розуми мали шестеро дітей, але лише одному з них судилося змінити хід родинної історії. Олекса, народжений в 1709 році, з дитинства мав схильність до навчання та співу, чим почасти дратував свого батька. Одного разу п’яний Розум навіть схопив сокиру і погнався за сином. Хлопець мав пасти корів, а не вкотре заглядати до книги! На щастя, Олекса не постраждав, але до батьківської хати більше не повернувся. Юнак утік до Чемерської церкви, де співав у хорі та вчився науці під керівництвом місцевого дяка. Там-то вродливому та здібному Олексі, як він сам влучно зауважував згодом, вдалося «зловити фортуну за чуба».
У січні 1731 року до церкви навідалася імперська комісія, завдання якої полягало в закупівлі вин до двору імператриці Анни Іоанівни. Голова комісії — полковник Федір Вишневський — був зачарований співом Олекси і вирішив забрати його в Санкт-Петербург до хору імператорської церкви. Цікаво, що у майбутньому Вишневський навчить Григорія Сковороду любити токайське вино, адже молодий філософ мандруватиме Європою саме в його компанії.
Юний Розум потрапив до «північної Пальміри» і невдовзі причарував своїм співом велику княгиню Єлизавету, яка мала сентимент до української музики. Взагалі при дворі Олекса познайомився із чималою кількістю своїх земляків. Серед них були і духівники цесарівни, головним з яких був Федір Дуб’янський — виходець із волинських земель, і співаки й музиканти з України, зокрема бандурист Григорій Любисток, і секретарі та камер-лакеї. Вище згадуваний Сковорода колись сказав: «Петербург — це колонія освічених українців», і він мав абсолютну рацію.
Олекса, який уже встиг змінити прізвище на Розумовський, не затримався у співаках надовго. Почуття Єлизавети до українця дедалі зростали, а особливо після заслання до Сибіру її колишнього фаворита — Олексія Шубіна. Єлизавету як одну з можливих кандидаток на престол всіляко намагалися видати заміж, аби відправити її світ за очі. Список наречених цесарівни вражає: король Франції Людовік XV, герцог Шартрський, герцог Бурбонський, граф Моріц Саксонський і ще купа принців та знатних вельмож. Але дочка Петра І обрала своїм фаворитом Олексія Розумовського і зробила його інтендантом свого двору, про що придворні одразу доповіли імператриці. «Від імператриці Анни все це не сховалося. Втім, оскільки вона бачила, що Розумовський втішається своїм щастям скромно й розважливо, і досі сподівалася шляхом першого-ліпшого шлюбу спровадити принцесу, дуже невигідну через свою кревність із Петром,.. не втручалася більше в любовні стосунки», — занотовував секретар саксонського посольства Гельбіґ.
Молода Єлизавета знаходилася під постійним тиском, була оточена численними шпигунами і не могла довіряти нікому, окрім любого її серцю Олексія. У листах велика княгиня називала його «Друг мой нелицемерный». Слід розуміти, що своєю близькістю до Єлизавети Олексій наражав себе на чималу небезпеку. Інтриги, заколоти, таємні змови та політичні перевороти були нормою для тогочасного двору. Один невірний крок — і ти легко опиняєшся серед сибірського холоду, у тюрмі, або й гірше — в петлі.
Після смерті Анни Іоанівни, яка призначила своїм спадкоємцем немовля Івана VI, Єлизавета вчинила успішний переворот. У листопаді 1741 року вона захопила владу без жодної краплі крові й проголосила себе правителькою. На коронацію Олексій Розумовський запросив до столиці свою матір, сестер та 13-річного брата Кирила. Весь час, поки Олексій перебував при дворі, він не обривав зв’язків із родиною, постійно листуючись та допомагаючи їй матеріально. Батько Розум помер, але мати продовжувала відігравати велику роль у житті свого сина. На гроші, що їх вислав Олексій, Розумиха встигла відкрити шинок, а згодом необхідність заробляти відпала зовсім і Наталя Дем’янівна насолоджувалася спокійним життям у маєтках, подарованих Єлизаветою.
Розумиха не любила довго перебувати при дворі, однак свою онуку та сина Кирила залишила під наглядом Олексія. Після коронації Єлизавети Наталя Дем’янівна повернулася в Україну вже іншою людиною. Вона із простої шинкарки стала дуже впливовою особою, з якою загравала козацька старшина, знаючи про великі успіхи обер-єгермейстера Олексія.
Зрозуміло, коли Єлизавета стала імператрицею, Олексій з карколомною швидкістю підіймався все вище. Його вплив посилювався, його забаганки миттєво виконувалися, втім, на диво, колишній пастух не дратував вищі петербурзькі кола. Навпаки, високе становище Олексія було вигідно посилити законним шлюбом із Єлизаветою, на який царицю вмовляли її наближені та протоієрей Дуб’янський. Відтак у 1742 році в маєтку Олексія в Перовому під Москвою український козак Розумовський офіційно одружився з Її Величністю Єлизаветою Петрівною. Шлюб цей був таємним, адже його головною метою була відмова від «життя у гріху» перед Богом, а не перед світом. Багато істориків піддають сумнівам достовірність морганатичного шлюбу між Олексієм та Єлизаветою, бо письмових документів не збереглося. Єдиним доказом справжності тієї казкової події є шовкова подушечка, яка є одним із найважливіших предметів серед скарбів нащадків Розумовських. На подушечці зображені молоді, а над ними височіє стрічка з написом: «Се тайна благословенна».
Отож, Олексій досяг найвищого щабля можливої кар’єри і став чи не найпершим вельможею Російської імперії. Олександр Васильчиков — перший бібліограф роду Розумовських, онук Кирила і директор Ермітажу — в своїй монументальній праці «Семейство Разумовских» писав: «Влияние Алексея Григорьевича после брака стало огромно. Все его почитали и с ним обращались, как с супругом Императрицы»! Олексій займав кімнату, суміжну з покоями Єлизавети і завжди супроводжував її. Якщо чоловік почував себе погано — цариця обідала в його кімнаті. Закохана Єлизавета навіть дозволяла собі виявляти ніжність до Розумовського на людях, скажімо, поправляла йому шапку чи застібала шубу.
Олексій відповідав взаємністю своїй дружині, він влаштовував для Єлизавети пишні свята, потурав їй та вбачав сенс свого життя у служінні Її Величності. Він був доволі розумним від природи, але, як пишуть історики, тверезо оцінював свої здібності й не займався політичними справами. Однак, попри це, Розумовський відрізнявся неабиякою хитрістю, полюбляв випити, але ніколи не напивався. Під час світських розмов він завжди, ніби випадково, цікавився політикою й уважно слухав, що говорило його оточення. Звісно, найважливішою темою для Олексія була Україна.
«Одним з перших наказів Олексія був пошук оригіналу Переяславського договору 1654 року, оскільки він хотів з’ясувати правовідносини між Гетьманщиною та Російською імперією. І все, що вдалося знайти: копія 1722 року та копія, яка була переписана з пам’яті близько 1700 року. Це означало, що договір двічі вилучався з імператорських архівів і практично нічого не вартував», — розповів газеті «День» нащадок Кирила історик граф Грегор Розумовський.
Розумовський потихеньку й обережно вводив моду на все українське при дворі, де їли українські страви, слухали українських пісень, які виконували співаки з України. Ба більше, завдяки клопотанням Олексія з українських міст вивели російські полки, суворо заборонили росіянам чинити усіляку кривду і забирати майно в українців.
Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»
