Закінчення. Початок читайте «День» №152-153
Чоловік цариці сумував за батьківщиною і давно хотів побачити рідну землю, а для Єлизавети бажання Олексія було законом. Імператорський двір із небаченим розмахом готувався до мандрівки до Києва, Глухова і Козельця, задля якої потребувалося цілих 23 тисячі коней. В Україні підготовка до приїзду імператриці тривала з самої весни 1744 року. Студентів Києво-Могилянської академії навіть не відпустили на канікули, бо вони мали порадувати імператрицю театралізованим видовищем на її честь. Під час перебування в Києві Єлизавета доручила своєму придворному архітекторові Франческо Растреллі збудувавати Андріївську церкву та Маріїнський палац, які донині вважаються одними з найбільших архітектурних окрас української столиці.
15 серпня 1744 року Її Величність завітала до Козельця, де зупинилася в палаці Розумовських. Саме тут Єлизавета вклонилася і упокорилася своїй свекрусі, за що садиба і до сьогодні носить назву «Покорщина». Наталя Дем’янівна приязно зустрічала невістку й сина, вони немало часу проводили разом, і Єлизавета не цуралася щирого спілкування з усіма членами родини Олексія. Варто додати, що Розумовський, який ніжно любив матір, виконував її прохання і надто опікувався справами всіх своїх родичів. Племінницю Олексій прилаштував фрейліною, чоловіків своїх сестер підвищив до бунчукових товаришів, а Розумисі давав стільки грошей, скільки вона хотіла. Але найбільше ласки та помочі від брата дістав Кирило Розумовський.
Олексій бажав для свого молодшого брата кращої долі й серйозно зайнявся його освітою. Спочатку Розумовський підібрав для Кирила найкращих виховательок та гувернантів, а в березні 1743 року відправив юнака за кордон. Кирило інкогніто поїхав до Франції та Німеччини здобувати найкращу освіту з усіх можливих. І тут є ще один дивний, чи то пак неймовірний факт: за кордоном Кирило знаходився під ім’ям Івана Обідовського, а саме так звали небожа Івана Мазепи.
У Берліні Кирила люб’язно прийняв у себе король Фрідріх і подарував юнакові свій портрет, оздоблений діамантами. Також молодик слухав лекції відомого швейцарського математика Леонарда Ейлера. Пізніше Кирило був першим студентом із Російської імперії, який навчався у Французькому університеті Страсбурга. Фактично він започаткував традицію студій в цьому навчальному закладі для багатьох дипломатів із Росії.
Поки хлопця не було в Петербурзі, німецький імператор Карл VII підніс Олексія до статусу імператорського графа, на що імператриця Єлизавета відповіла власним доленосним кроком: Кирило, Олексій та їхні нащадки віднині носили графський титул російської імперії.
Коли Кирило Розумовський у 1745 році повернувся зі своєї інтелектуальної мандрівки, він був готовий до важливої місії. Олексій, безумовно, жадав, аби його брат відігравав належну роль в імперії. «Розум він мав не блискучий, однак вельми ясний, і знань йому не бракувало. Він досить добре орудував німецькою і французькою мовами. Брак великого таланту він заміняв патріотизмом, щирістю і милосердям — рисами, яких мав подостатком і які принесли йому загальну пошану», — згадував Гельбіг.
1746 рік став одним із найбагатших на події в житті графа Кирила Григоровича. У травні Єлизавета призначила Розумовського-молодшого президентом Імператорської академії наук «з огляду на виказані особливі таланти і набуті в науці навички». Дехто ставився до рішення цариці скептично, зважаючи на вік Кирила, якому було лише 18 років! Утім Васильчиков наполягав на тому, що нове призначення «объясняется не только исключительным положением графа Алексея Григорьевича при дворе, но еще тем полным отсутствием людей образованных и способных, которым отличалось, особенно вначале, царствование Елизаветы Петровны». До того ж усі попередні президенти Академії наук були німцями, що вкрай не задовольняло тогочасне російське суспільство.
Офіційно Розумовський був на чолі Академії аж до 1798 року, і саме він представив світу Михайла Ломоносова, який користувався великою підтримкою Кирила. «Несмотря, однако, на недостаточность познаний и на совершенную неподготовленность к такому делу, можно смело сказать, что Кирила Григорьевич ничем не хуже своих предшественников управлял Академией», — підсумовував Васильчиков.
Єлизавета мала намір одружити молодого Розумовського і, попри його незадоволення, виконала обіцянку. 27 жовтня 1746 року Кирило Григорович поєднав свою долю з Катериною Іванівною Наришкіною — родичкою імператриці та багатою спадкоємицею. Після помпезного святкування графиню Наришкіну призначили фрейліною, а академік Християн Крузіус склав з цієї нагоди поему «Пісня хвалебна з нагоди весілля преславного і високошановного графа Кирила, сина Григорія Розумовського...».
Завдяки одруженню Кирило отримав чималі матеріальні блага, маєтки і статки. І хоча шлюб засновувався більше на розрахунку, ніж на справжніх почуттях, Кирило прожив разом із Катериною 25 років, і вірна дружина подарувала Розумовському шістьох синів та п’ятьох доньок.
Також 1746 року Єлизавета повідомила Кирила про одне з найважливіших завдань його життя — за декілька років Розумовський мав стати гетьманом України. До відновлення гетьманства імператрицю спонукали декілька причин: зовнішньополітичні, бажання козацької старшини і, безумовно, клопотання її чоловіка-українця.
У цей час при дворі перебувала Розумиха, яка, без сумніву, добре знала, хто буде обіймати посаду гетьмана України. Однак старенька мати не могла дочекатися призначення Кирила. Її нестримно тягнуло на батьківщину, попри те, що в Петербурзі Розумиху ласкаво приймала невістка-імператриця, яка неодноразово пропонувала свекрусі залишитися біля синів. Все в Росії було для Розумихи чужим, жінка повсякчас шукала зустрічей з українцями в столиці та із величезним задоволенням говорила про Україну. Відтак Наталя Дем’янівна, яка була зведена в статус статс-дами, після шестимісячних вакацій в Петербурзі виїхала в Україну разом із дочками. Олексія Розумиха бачила востаннє.
На початку 1750 року, на свято Водохреща, Кирило Григорович Розумовський став гетьманом Лівобережної України. Після його обрання у Глухові відбулася розкішна святкова процесія, яку в деталях описали Васильчиков і Грушевський. Але самого гетьмана в Глухові не було.
Кирило прибув до гетьманської столиці в 1751 році разом зі своєю родиною, де Наталя Дем’янівна вперше познайомилася з невісткою й онуками. Звісно, приїзд гетьмана став приводом для другого кола урочистостей в Глухові: шість тисяч козаків зустрічали Розумовського, гриміли постріли з гармат, у церкві Св.Миколая відправили молебень. У Глухові гетьман Кирило вирішив створити блискучий двір на зразок петербурзького, що неабияк відобразилося на розвитку міста.
Вдячний син намагався усіляко утримати Розумиху біля себе, він поважав її сільські звичаї й навіть замовляв звичні для матері страви. Але Наталя Дем’янівка не звикла жити в палацах і, зрештою, пробувши у Глухові більше року, повернулася в Козелець. Там Розумиха не гаяла часу даремно і в 1752 році розпочала величезне будівництво собору Різдва Богородиці на знак подяки Всевишньому за щасливу долю своїх синів. Собор, споруджений архітекторами Андрієм Квасовим та Іваном Григоровичем-Барським, стоїть у Козельці й сьогодні і щороку приймає чималу кількість відвідувачів.
Політику Кирила Розумовського як останнього гетьмана України доволі часто піддають критиці. «Сам новый гетман был человеком совершенно чужим Украине и ее жизни», — писав Михайло Грушевський. Історики іронічно називають його «гетьманом в перуці», звинувачують у підданстві Москві та применшують його внесок у політичне життя тогочасної Гетьманщини. Втім, почасти історичні факти є більш красномовними, ніж оцінки сучасників та дослідників.
Двадцятидворічний юнак очолив Гетьманщину в надзвичайно складний час. Фактично після смерті колишнього гетьмана Данила Апостола Україна була окупована російськими військами і відігравала роль колонії, де панували беззаконня, розбрат та домінування одного народу над іншим.
Отримавши булаву та гетьманські клейноди від імператриці, Розумовський все більше переставав бути схожим на російську маріонетку. Гетьман Кирило почав боротися за реформування України, її відродження та зменшення втручання Росії в українські справи. У намаганнях повернути Гетьманщині автономний статус Розумовський посилив роль місцевої козацької старшини і відновив традицію старшинських з’їздів, де вирішувалися політичні питання краю. За чотирнадцять років свого правління Розумовський провів судову реформу, скасував митні кордони, які дозволили українським купцям торгувати за межами Російської імперії, та прирівняв козацьку старшину до рівня російських дворян.
Проте найбільше Розумовський опікувався освітніми процесами в Україні. Він як людина з блискучою освітою орієнтувався на Європу та розумів колосальну важливість науки і просвітництва. У своїй новозбудованій гетьманській резиденції в Батурині Кирило зібрав одну з найкращих у Російській імперії бібліотек, до співпраці в ній хотів запросити відомого філософа Жан-Жака Руссо. Розумовський мав запропонувати Руссо безбідне життя в одному зі своїх маєтків і доступ до цінних книг. Гетьман планував відкрити в Батурині університет і підготував масштабний проєкт, в якому в деталях обґрунтовувалася мета, завдання та організаційні питання вищої школи. Розумовський волів дати можливість для навчання навіть кріпакам, за умови, якщо їх звільняли з кріпацтва. Урочисте відкриття Батуринського університету передбачалося здійснити за прикладом європейських університетів та відзначати цю подію кожні 50 років. На жаль, проєкт не мав шансів на життя.
У 1761 році померла імператриця Єлизавета, яка в останні хвилини життя благала не кривдити графа Олексія Григоровича. Після смерті дружини Олексій просив імператора Петра ІІІ залишити йому один-єдиний маєток в Україні, де він міг би провести решту життя. Імператор не прийняв відставки фельдмаршала та залишив у його власності все, подароване покійною. Зазвичай в Росії колишніх фаворитів страчували або висилали до Сибіру, але братів Розумовських напрочуд поважали при дворі.
Катерина ІІ, яка внаслідок перевороту замінить свого чоловіка на престолі, писала у своїх спогадах про Кирила Розумовського: «Це був справді гарний чоловік із оригінальним розумом і напрочуд люб’язним поводженням. Розумом він значно перевершував свого брата, який, зі свого боку, міг зрівнятися з ним у вроді, проте шляхетністю й доброзичливістю йому поступався. Обидва брати походили з наймилішої родини фаворитів, яка лише мені колись траплялася».
Нова імператриця не воліла продовжувати політику своєї попередниці і шукала слушної нагоди, аби ліквідувати гетьманство. Цю справу ускладнювала одна обставина: Кирило Розумовський був наближеною особою Катерини ІІ і, певною мірою допоміг їй прийти до влади. Цариця чекала. Утім в липні 1764 році гетьман Розумовський потрапив на гачок і розв’язав Катерині руки. Кирило, наслідуючи Богдана Хмельницького, зажадав, аби Гетьманат став спадковим. «Вороги Розумовського пояснюють це як спробу зробитися незалежним від Росії, й Імператриця ладна була вже поставити його на суд», — писав граф Сольмс. Але Катерина «помилувала» Розумовського: цариця не стратила його, а примусила зректися гетьманства. І поки російські полки нищили Запорозьку Січ та вкотре окуповували Україну, Кирило Розумовський мав триматися осторонь. Катерина ІІ призначила його фельдмаршалом, залишила великі маєтки разом із Батурином, однак суворо заборонила в’їздити на терени Малоросії.
На старості років Кирило Григорович не вважав своє гетьманство справжнім і постійно називав останнім гетьманом Івана Мазепу. Граф Грегор Розумовський, прямий нащадок останнього гетьмана України, зазначив: «Кирилу було 22 року, коли він став гетьманом. І перше, що він зробив, — публічно заявив про своє захоплення Мазепою. Це викликало велику нервозність та занепокоєння в Петербурзі, через те, що згадка про Мазепу, якого вважали архізрадником, розглядалася як напад на авторитет Імперії». Тож, можливо, не випадково Розумовський розбудував знищений Петром І Батурин і переніс туди свою гетьманську резиденцію?
