270 років тому, 24 листопада 1729 року народився видатний російський полководець, генералісимус Олександр Суворов. За часи своєї довгої військової кар'єри він на чолі російських військ перемагав турків, поляків, французів і бунтівників у своїй країні (придушення повстання Омеляна Пугачова).
У всіх військових кампаніях Суворова найактивнішу участь брали й українці, в першу чергу, козаки. Незважаючи на те, що за наказом імператриці Катерини II 1775 року була зруйнована Запорозька Січ, уряд Росії протягом двох війн з Турецькою імперією кінця XVIII ст. активно залучав козаків до військових дій. Особливо вони відзначилися під Кінбурном у травні 1788 року, коли Суворов викликав на допомогу місцевому гарнізону запорозькі човни-чайки, які відбили всі атаки турків із моря. Флотилію запорожців очолював спочатку Сидір Білий, а потім уславлений у народних піснях і в Тараса Шевченка («Сліпий», «До Основ'яненка») полковник Антін Головатий — останній кошовий Запорозького війська. Козаки під проводом Головатого перемогли турків під Очаковом у грудні 1788 року. Перший штурм у липні цього ж року був невдалим і саме запорожці відігравали головну роль у взятті цієї неприступної фортеці.
Шість полків козаків-чорноморців (до 3 тис. чоловік) 14 вересня 1789 року оволоділи стратегічно важливою фортецею Хаджибей, згодом перейменованою на Одесу. Козацькі підрозділи (понад 6 тисяч бійців) брали участь в облозі та штурмі Ізмаїлу з боку Дунаю у складі військ під командуванням знаменитого генерала Йосипа де Рібаса. За особливим представленням Суворова всім козацьким старшинам було вручено золоті медальйони «За отличную храбрость» та «Измаил взят декабря 11-го 1790». П'ятсот запорожців позачергово отримали офіцерські звання. Відомий український історик Тарас Чухліб на міжнародному науковому колоквіумі з приводу 200-річчя швейцарського походу Суворова, що пройшов у місті Андерматті (Швейцарія) у вересні цього року, відзначив, що, згідно з дослідженнями російського історика Олени Дружиніної, під час війни 1787—1791 років у бойових діях брали участь 42 тисячі козаків.
У поході російських військ 1799 року до Італії також брали участь підрозділи, які формувалися на території України, — драгунський полк Миколи Гудовича (син генерального підскарбія часів Гетьманщини Василя Гудовича), Сумський гусарський полк та Катиринославський гренадерський полк.
Офіційна радянська історіографія і навіть дожовтнева російська майже не приділяли уваги придушенню російськими військами польського повстання на чолі з Тадеушом Костюшком. Саме Суворов, який не був головнокомандуючим, узяв ініціативу на себе й розгромив конфедератів. Наприкінці 1794 року його війська після кровопролитного бою взяли штурмом передмістя Варшави — Прагу. Ця блискавична перемога призвела до III розподілу Речі Посполитої. Втрата Польщею українських земель «цілком на совісті» російського полководця.
1796 року Суворова було призначено командуючим армії, яка базувалася у Тульчині (Вінниччина), де він написав свій знаменитий твір «Наука перемагати». Навіть після того, як до влади в Російській імперії прийшов Павло I, який дотримувався пруської системи навчання військ, Суворов продовжував працювати з армією за своєю системою, яку й назвали «суворовською». Але в травні 1797 року (тоді ще фельдмаршал) Суворов був засланий, і імператор почав з ним справжню війну. З величезною популярністю полководця він так і не змирився.
Попереду був уславлений Швейцарський похід 1799 року, за який Павло I був вимушений присвоїти Суворову звання генералісимуса, почесті, й знову опала. 6 травня 1800 року одного з найвидатніших стратегів світової історії не стало. Поховано його у Олександро-Невській лаврі Санкт-Петербурга.
