Деякі міста мають власні символи. Найчастіше це архітектурні споруди — будинки чи пам’ятники.
Першою в череді таких знакових об’єктів згадується, напевно, Ейфелева вежа, зображення якої супроводжують гостей Парижа буквально повсюди.
Для Нью-Йорка таким символом є статуя Свободи, для Ріо-де-Жанейро — статуя Христа, для Санкт-Петербурга — пам’ятник Петру Першому на здибленому коні.
Київ має навіть два такі символи — пам’ятники Володимирові-Хрестителю та Богдану Хмельницькому.
• А от якщо ми бачимо силует скелі в морі з вишуканою колоною та орлом на її верхівці, не треба пояснювати, що йдеться про Севастополь. Ця колона стала настільки звичною, що здається — вона сама виросла з морських хвиль за декілька метрів від набережної Приморського бульвару.
Утім, у монумента затопленим кораблям, які було принесено в жертву, щоб оборонити Севастополь від атак ворожої ескадри під час Кримської війни 1853—1856 рр., були автори.
Один із них — архітектор і відомий художник-аквареліст Валентин Августович Фельдман. Його життя і творчість були нерозривно пов’язані з Україною (як, власне, і доля самого Севастополя, хоч як би це заперечували прибічники «Русского мира»).
• Цього року виповнилося сто п’ятдесят років від дня народження цього зодчого і художника. Однак ювілейна дата (він народився 16 березня (4 березня за ст. ст.) припала на дні, коли події в його улюбленому Криму і, зокрема, в Севастополі геть не спонукали до заглиблень у культурну історію півострова, тож про автора безсмертного символу Севастополя, на жаль, просто забули.
Отже, Валентин Фельдман побачив світ 1864 року неподалік Санкт-Петербурга, в сім’ї повітового агронома. Закінчив архітектурне відділення Академії мистецтв. Акварельному живопису, технікою якого має досконало володіти архітектор, навчався у Ніла Гоголинського і Людвига (Луїджі) Премацці. Навчався успішно: за проекти і малюнки отримав заохочувальну, дві срібні й одну золоту медалі. Закінчив академію 1888 року зі званням класного художника І ступеня.
Після закінчення навчання деякий час працював помічником відомого архітектора, професора Олександра Померанцева. Це була саме та робота, де вчорашній студент міг набути неоціненних знань і досвіду: Померанцев тоді здобув перемогу у відкритому конкурсі Московської міської думи й працював над масштабним проектом Верхніх торгових рядів на Красній площі, більше відомих поколінням жителів колишнього СРСР під назвою ГУМ (Головний універсальний магазин). Але 1890 року був призваний на військову службу. Молодих фахівців із вищою освітою тоді цінували, тож рік військової повинності йому довелося відбути не в стройовій частині, а в Московському окружному інженерному управлінні. Проте не залишав Валентин Фельдман у ті роки й живопису, у рік призову (!) він навіть став членом Товариства російських акварелістів.
• Із 1891 року Фельдман почав працювати самостійно. Проте не в Москві, а в Севастополі. Деякий час працював у Службі шляхів сполучення Лозово-Севастопольської залізниці, невдовзі зайнявся і архітектурною практикою. Уже перша робота принесла йому визнання містян: це був затверджений 1895 року проект Покровського собору на Великій Морській вулиці. Через фінансові складнощі величезний шестипрестольний шатровий храм будувався аж до 1905 року, проте після завершення став прикрасою і головним православним храмом Севастополя.
1893 року за проектом Валентина Фельдмана в Свято-Георгієвському Балаклавському монастирі, там, де містився колись старовинний печерний храм, було збудовано церкву Різдва Христового. Він також зробив проект одноярусного різного іконостаса цього храму. А 1894 року в Топловському монастирі розпочалося спорудження спроектованого Фельдманом Свято-Троїцького собору (щоправда, його так і не добудували остаточно, а 1929 року він був взагалі зруйнований).
1894 року Валентин Фельдман зміг уперше виїхати за кордон — до Туреччини та Єгипту. Їхав не як турист, а як художник, отже, під час цієї подорожі багато малював. Біблійні краєвиди й гаряче південне повітря змушували писати вільніше. Напевно, саме тоді його живопис набуває імпресіоністичних рис, а колір стає важливим інструментом втілення авторського бачення сюжету, причому незалежно від того, що саме стає предметом зображення, — архітектурний об’єкт, куточок живої природи чи букет квітів. Це стало однією з головних ознак стилю Фельдмана-аквареліста, й ці його особливості постійно розвивалися.
• 1900 року він розробив проект і взяв участь у будівництві палацу головного командира Чорноморського флоту і портів (після революції в ньому містилася філія Будинку Червоної армії та Флоту. Під час Великої Вітчизняної війни його було зруйновано).
Окрім того, Фельдман був автором кількох приватних будинків і садиб у Криму. Найвідомішою з таких садиб, безумовно, стала «Максимова дача» в Севастополі — цілий комплекс споруд із парком, ставками, гротами, фонтанами, капличкою і навіть невеличким виноробним заводом. Цей архітектурний ансамбль Валентин Августович створив на замовлення заможного купця й відомого мецената, а згодом — і міського голови Севастополя Олексія Максимова.
• І все ж таки вершиною архітектурної творчості Фельдмана в Севастополі став саме пам’ятник затопленим кораблям. Звісно, над його проектом Валентин Фельдман працював не сам: технічні питання вирішував військовий інженер Оскар-Фрідріх Енберг, орла з лавровим вінцем у дзьобі на колоні пам’ятника зробив скульптор Амандус Адамсон. Утім, з архівних матеріалів відомо, що остаточне рішення щодо композиції пам’ятника належить саме Фельдману.
Трохи пізніше Валентин Фельдман спільно з інженером Оскаром-Фрідріхом Енбергом спроектував і збудував ще й будівлю Панорами «Оборона Севастополя», створеної на увічнення пам’яті героїв Кримської війни 1854—1855 рр.
Попри велике завантаження роботою над все новими архітектурними об’єктами, Валентин Августович займався і громадською діяльністю: саме він сприяв поновленню діяльності початкової школи малювання Акіма Карнєєва (Корнєєва) — першого художнього навчального закладу в Севастополі. А ще — був чудовим фотографом: йому належить авторство багатьох світлин, за якими ми можемо скласти уявлення про те, як будувалася і виглядала садиба Максимова на початку ХХ століття. Ну і, звичайно, багато часу присвячував живопису: його напоєні кримським сонцем роботи остаточно сформували його як одного з визначних вітчизняних майстрів акварелі кінця ХІХ — початку ХХ століть.
• У 1905 році Валентин Фельдман залишив Крим і переїхав до Харкова, де отримав посаду викладача архітектурного креслення у Харківському технологічному інституті. Водночас, разом з архітекторами Яковом Гевірцем і Михайлом Піскуновим узяв участь у будівництві найбільшої в Україні і другої за розмірами в Європі Харківської хоральної синагоги — надзвичайно цікавої, до речі, за своїм архітектурним рішенням, у якій творчо поєднано мотиви мавританського і, водночас, романського стилів.
У ті роки в його живописну творчість увійшов пейзаж Слобожанщини і Центральної України. В численних етюдах, замальовках і станкових акварелях втілювалися його пошуки технічної довершеності й удосконалювався творчий метод.
1910 року він знов змінив місце проживання і остаточно осів у Києві. Однак присвятити себе живопису, як він планував спочатку, не вдалося, відтак у 1912 році він починає викладати рисунок — на курсах Товариства поширення технічної освіти і в Київському політехнічному інституті.
• Зауважимо, що рисунок і акварель тоді були обов’язковими предметами програми підготовки не лише цивільних інженерів (тобто майбутніх інженерів-будівельників і архітекторів, які навчалися на інженерному відділі (факультеті) КПІ), але й інженерів-механіків. Адже фахівців промислового дизайну в ті часи ще не існувало, тож питаннями зовнішніх та ергономічних характеристик своїх конструкцій тодішні розробники нової техніки опікувалися самотужки. Тож кількість годин на практичні заняття з цих предметів передбачалася досить значна — від двох до чотирьох годин на тиждень на першому і другому роках навчання, а для майбутніх архітекторів — і далі.
• Робота в КПІ не обмежувалася лише викладанням. Свідченням цьому — цікавий документ, який датовано 1916 роком (він зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України) і адресовано «Його високородію панові викладачу Інституту В.І. Фельдману». У ньому тодішній директор КПІ (так у ті часи називалася посада ректора) Іван Жуков від імені правління висловлює Валентину Фельдману вдячність за «виконання різного роду доручень Правління Інституту під час перебування... в Ростові-на-Дону».
Тут потрібні деякі пояснення. Річ у тім, що 1915 року обставини на фронтах Першої світової війни складалися для Російської імперії настільки погано, що виникла загроза окупації Києва кайзерівськими військами. Було прийнято рішення про евакуацію інституту до Ростова-на-Дону. Вирішенням численних організаційних і юридичних питань такого переїзду займалися в цьому місті кілька співробітників і викладачів, серед них і Валентин Фельдман. Утім невдовзі ситуація покращилася, і рішення про евакуацію було скасовано. Звісно, усі угоди та домовленості потрібно було відміняти. Чим саме займався в одній з чергових поїздок Валентин Фельдман, можна зрозуміти з наступного абзацу документу: йому висловлюється вдячність за виконання доручення щодо «ліквідації договору Правління про оренду квартир в будинку І.Я. Моргуліса...»
• У цьому документі, до речі, є натяк на одну обставину, з якою може зіткнутися кожен, хто цікавиться творчістю Валентина Фельдмана. Уважні читачі, можливо, звернули увагу на те, що в ініціалах адресата листа стоять літери не В.А., як мало б бути, а В.І. Розшифровуються вони як Валентин Іванович. Цей варіант імені та по батькові Фельдмана інколи зустрічається і в присвячених йому сучасних матеріалах (щоправда таких нині дуже небагато). Часом використовується навіть сполучення Валентин Августович-Іванович. Однак в оригінальних архівних документах ім’я Валентин Іванович вживається надзвичайно рідко. Тож у чому тут річ? На відповідь наштовхують дати: таке написання припадає на період з 1914 до, приблизно, 1919 року, тобто на часи війни з Німеччиною, коли до іноземців чи людей з німецькими іменами та прізвищами (а таких в Російські імперії було чимало) суспільство стало ставитися якщо не з відвертою ворожістю, то з підозрою чи просто недоброзичливо. Багато з них змінили свої прізвища чи імена з обережності чи з патріотичних мотивів. Схоже, що на такий крок пішов і Фельдман. Та в документах повоєнного часу й у спогадах про митця ми знов зустрічаємо лише ім’я та по батькові Валентин Августович.
• У КПІ Фельдман деякий час читав ще й курс архітектурного проектування. На початку 1920-х років він став керівником створеного на інженерному (тобто, будівельному) факультеті класу малювання і акварелі. Незважаючи на важкі роки, навчання там, судячи з обладнання класу, було поставлено серйозно. Як писав сам Валентин Фельдман, «...Комунвідділ подарував мармурову фігуру Венери; Медичний інститут зробив подарунок — велику анатомічну фігуру, частину бронзових фігур придбано на власні кошти навчительського персоналу і студентства, решту складних гіпсів для фахового малювання взято із загальної класи малювання. Програма акварелі складається із вправ з натури, теорії колориту й обробки фарбами чергових архітектурних проектів». Цей опис, до речі, дає ще й уявлення про те, в який спосіб комплектувалася інститутська навчальна база в перші пореволюційні роки.
Після революції заробляти на прожиття стало незмірно важче. Тож педагогічне навантаження Валентинина Августовича зросло. Паралельно з роботою у КПІ він почав викладати курс технічного малювання в Київський будівельній профшколі, яку згодом було реорганізовано у будівельний технікум. Свій досвід він трохи згодом узагальнив у книжці «Курс рисования для технических школ».
З 1922 року Валентин Фельдман почав читати теорію тіні й перспективи та інші курси ще й в Архітектурному інституті, а після його об’єднання в 1924-му з Інститутом пластичних мистецтв і утворення на їхній базі Київського художнього інституту, — й там. Зауважимо, що його колегами по викладанню були в ті роки такі видатні художники й зодчі, як Володимир Татлін, Фотій Красицький, Олександр Вербицький, Василь Кричевський, Павло Альошин, Валеріан Риков та інші. При цьому роботи в Київському політехнічному інституті він не полишив і працював там до останніх своїх днів, причому з середини 1920-х років мав години ще й на робітфаку.
• А ще, на початку 1920-х років він виконав величезну роботу із замалювання опорних пунктів топографічної зйомки території Києва. Валентин Августович зробив понад 200 малюнків, на яких увічнив багато будівель і архітектурних комплексів старого Києва, більшість яких згодом загинула. Понад те, в рамках цієї роботи він написав кілька панорам міста, які дозволяють чітко уявити собі, якою була столиця України до реконструкції, руйнації під час Великої Вітчизняної війни і нової відбудови.
Доволі часті зміни в житті й складні роки історичних катаклізмів не могли змусити Валентина Фельдмана забути про улюблений живопис. Все життя він писав вишукані акварелі й багато виставлявся. До того ж був активним учасником художніх об’єднань (Товариство російських акварелістів, Товариство художників ім. А.І. Куїнджі, Товариство художників-киян, у 1916 році став одним із засновників Київського товариства художників). Як член Імператорського товариства російських акварелістів, він брав участь у виставках у Москві, Петербурзі, Ризі, Гельсінгфорсі, Лондоні. Найулюбленішим жанром був пейзаж. Замилування викликають зображені ним куточки Центральної України, Києва, Бердичева. Упродовж усього життя дуже любив він працювати і в Криму.
• «Зв’язок із Севастополем не поривався у нього до останніх років, — писав один із засновників Севастопольської асоціації художників Юрій Шпажинський. — Ще за два роки до смерті й навіть за рік до смерті художник з новим захватом, живим натхненням повертався до Севастополя і Балаклави, де він любив малювати в ці останні літа...»
Надихало аквареліста Фельдмана не лише Південне узбережжя. Йому подобалися Гурзуф і невеличкі татарські селища, але особливо до душі був Бахчисарай із його дещо пряною східною екзотикою, всюдисущим сонцем і слідами колишніх розкошів. Краєвиди останньої столиці Кримського ханства не раз експонувалися на багатьох виставках і до революції навіть зберігалися в колекціях російського імператора Миколи ІІ, його дружини імператриці Олександри Федорівни та імператриці — матері Марії Федорівни.
І все ж таки повністю розкрилося його художнє обдарування саме в Києві. Роботи київського періоду відрізняються від його ранніх аркушів передусім живописною свободою. На зміну його досконалим за технікою, але дещо сухуватим й академічним за стилем раннім творам — здебільшого архітектурним пейзажам, оживленим інколи фігурками стафажу, — прийшли чудові, повні повітря і живих вражень від натури акварелі й малюнки, зроблені в роки зрілості. Частіше серед його робіт стали зустрічатися портрети й натюрморти. Особливо натюрморти з квітами — можливо, вони допомагали йому трохи відійти від жахливої дійсності років руйнації звичного світу і побудови нових суспільних відносин.
• Останні десятиліття життя він наполегливо працював над теоретичними питаннями мистецтва і постійно експериментував — із матеріалами, кольором, живописними прийомами. Теоретичні дослідження Валентина Фельдмана в галузі фізики кольору, стійкості акварельних фарб, фізіології сприйняття зображення лягли в основу спеціальних статей і праць. З-під його пера вийшли популярні свого часу серед художників і архітекторів книжки: «Свет и чистота красок в живописи: Принципы импрессионизма», «Теория теней и освещения на ортогональных проекциях», «Заметки по вопросам акварельной живописи» та інші. З плином часу вони не застаріли: в 1967 році у видавництві «Мистецтво» в Києві вийшла друком його книжка «Искусство акварельной живописи», до якої ввійшли статті й нотатки, які можуть стати акварелістам у пригоді й нині.
Помер Валентин Августович 26 липня 1928 року. Після нього залишилося понад 800 акварелей і малюнків. Нині його твори зберігаються в художніх музеях Києва, Харкова, Санкт-Петербурга, Одеси, Севастополя, Пензи, Краснодара, багато їх розсіяно по приватних колекціях. Іноді вони з’являються на мистецьких аукціонах. У 1940-му і 1965 роках у Києві пройшли меморіальні виставки його робіт. Невеличка виставка акварелей, малюнків і фотографій відбулася порівняно недавно — в 2003 році — у Севастополі. І чи не є цьогорічний ювілей чудовою нагодою згадати ім’я цього блискучого майстра й організувати велику виставку його робіт? Тим більше, що його доля і творчість — і архітектурна, і малярська — були серед безлічі ниточок, які єднали Крим з материковою Україною й які так брутально прибічники «Русского мира» намагаються розірвати сьогодні. Адже хоч і народився В.А. Фельдман на території Росії, більша частина його життя і найвищі творчі здобутки були пов’язані саме з Україною.
