Закінчення. Початок читайте у «Дні», № 212-213
Ось, наприклад, протокол політбюро ЦК ВКП(б) від 8 лютого 1933 року, що зберігався в «особой папке» (різновид цілком таємної документації, правилами якої передбачалися обов’язкове повернення документа до вищої інстанції і заборона згадувати його на письмі). Політбюро ЦК предписувало виділити на продовольчі потреби Північного Кавказу 300 тис. пудів жита, а Дніпропетровській і Одеській областям — по 200 тис. пудів. Текст завірявся червоною печаткою політбюро ЦК ВКП(б) і підписом, теж червоними чорнилами, секретаря ЦК Й. Сталіна. У передмові до цієї книги (518 аркушів кольорових ксерокопій) керівник Федерального архівного агентства В. Козлов писав: «Російським історикам і архівістам приховувати немає чого. Всі документи відкриті, і ми пропонуємо перед тим, як шановні міжнародні або національні державні структури побажають висловитися з політичними оцінками про «голод-геноцид» в Україні, не поспішати з ними. (Голод в СССР. Famine in the HSSR. 1930—1934. — Москва, 2009. — С. 7). Тут, як кажуть, ні додати ні відняти. Про який геноцид могла йти мова?
2
Коли археолог натрапляє на шар землі з розтрощеною античною скульптурою, він обережно підбирає уламки, позначаючи розташування кожного по глибині, довжині й ширині залягання, а потім роками відтворює її первинний вигляд, припасовуючи уламки один до одного. Я опинився у становищі такого археолога 25 років тому, коли почав досліджувати український голод 1932—1933 рр. Кожний фрагмент ретельно прихованих і майстерно замаскованих злочинних дій очільника Кремля, які були пов’язані із загальносоюзним голодом та українським Голодомором, знайшов властиве йому місце в тексті півдесятка монографій з реконструкцією подібних дій. На жаль, за кордоном моя реконструкція відома лише вихідцям з України. В Канадському інституті українознавчих студій готується книга про український Голодомор англійською мовою, але вона ще не надрукована.
Із чиїми аргументами я міг би солідаризуватися в дискусії між Р. Девісом і С. Віткрофтом, з одного боку, і Р. Конквестом — з другого? Щиро признаюсь: погоджуюсь з усіма. Не погоджуюсь тільки з твердженням Р. Конквеста про те, що Сталін бачив голод, який насувався, але нічого не зробив для його усунення, оскільки поставив інтереси Радянської держави вище необхідності нагодувати голодуючих. Дійсність виявилася набагато жахливішою. Український Голодомор мав іншу природу. Мільйони людей загинули мученицькою смертю тільки через те, щоб Сталін зберіг за собою крісло генерального секретаря ЦК ВКП(б), яке під час економічної кризи під ним захиталося.
Готовність погоджуватися з обома учасниками дискусії зумовлена тим, що треба відділяти загальносоюзний голод 1932—1933 рр., який 1932 року мав місце і в Україні, від Голодомору 1933 року в Україні. Загальносоюзний голод був спричинений конфліктом між державою і селянами щодо хлібозаготівель. Він був неочікуваним для Сталіна і, зрозуміло, небажаним. Подібно до В. Леніна в березні 1921 року, він зробив висновки і кардинально змінив правила гри між селянами та державою. Натомість Голодомор жодною мірою не пов’язувався з хлібозаготівлями. Він був наслідком каральної операції, яку Р. Конквест справедливо назвав терором голодом. Датувати Голодомор двома роками можна тільки тому, що каральна операція була випробувана в листопаді-грудні 1932 р. на селах, поставлених на «чорну дошку».
У нас і досі багато хто ототожнює комунізм з таким суспільством, де матеріальні і культурні блага розподіляються між людьми за потребами. Легенда про таке «світле майбутнє» була необхідною. А насправді досить зазирнути в «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, щоб зрозуміти, що таке комунізм. Вони писали: «Комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності» (Том 4, стор. 422).
«1933». РОБОТА ФЕДОРА ГЛУЩУКА, КИЇВ. 1990 р.
Будуючи комунізм у 1928—1932 рр., Й. Сталін так само вперся в економічну кризу, найбільш тяжким наслідком якої став голод 1932—1933 рр. Чому реалізація комуністичної доктрини закінчувалася економічним колапсом, найпершою ознакою якого ставав голод? Марксів «науковий комунізм» був таким же утопічним, як усі подібні вчення. Услід за ліквідацією приватної власності вимагалося позбутися товарно-грошових відносин і ринку, тобто перейти з товарообігу на продуктообмін. Сталіну треба було позбавити селян приватної власності на засоби виробництва, які забезпечували їхню економічну незалежність від держави й одночасно ставили державу в економічну залежність від сільських товаровиробників.
Незважаючи на терор, одним з проявів якого була «ліквідація куркульства як класу», державі вдалося здійснити суцільну колективізацію тільки в артільній формі, тобто залишити селянам присадибне господарство. Конфіскація майже всієї продукції, що вироблялася в колективному господарстві, призвела до відмови селян працювати в колгоспі і загибелі більшої частини врожаю 1932 року. Внаслідок цього голод спалахнув і в місті, і на селі. В місті — через те, що у держави не вистачило ресурсів для централізованого розподілу хліба за картками, а в селі — через те, що заготівельники забрали весь наявний хліб у рахунок боргу по хлібозаготівлях.
У січні 1933 року Сталін запровадив замість безрозмірної продрозверстки 1930—1932 рр. обов’язкові поставки зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами, тобто перевів відносини між державою та селянами на податкову основу. Це означало, що після сплати податку в натуральній формі селяни мали змогу вільно розпоряджатися виробленою продукцією, зокрема її продаж на ринку. Це означало також, що за ними визнавалося право приватної власності (зрозуміло, під іншим терміном) на вироблену продукцію. Це означало, нарешті, кардинальну корекцію марксової доктрини комунізму. К.Маркс, як відомо, поділяв комунізм на дві фази за ознакою розподілу матеріальних благ: соціалізм з розподілом по труду і власне комунізм з розподілом за потребами. Але він не поділяв комунізм на дві фази за ознакою виробництва матеріальних благ. Побудова соціалізму означала для нього реалізацію всієї тріади, тобто ліквідацію приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку. Після скасування продрозверстки і переходу до обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції державі Сталін непомітно пересунув вимогу ліквідації товарно-грошових відносин та ринку на другу фазу комунізму, з розподілом матеріальних благ за потребами.
Перед тим, як називати факти, треба усвідомити, як Сталін сприймався суспільством на початку 30-х рр. Це не був той Сталін, який зґвалтував суспільство Великим голодом і Великим терором, а в другій половині 1940-х рр. став на чолі наддержави. Це була фігура, рівновелика іншим керівникам країни. Восени 1932 року йому кинула виклик група діячів російського уряду, яка почала розглядати генеральну лінію ЦК ВКП(б) в її сталінському виконанні як загрозу для партії. Відповідаючи на виклик, Сталін заявив 27 листопада 1932 року на об’єднаному засіданні політбюро ЦК і Президії Центральної контрольної комісії ВКП(б), що в економічній кризі винні антирадянські елементи в колгоспах і радгоспах, по яких треба завдати «сокрушительный удар». Суть цього «удару» генсек не розкрив, але вона відтворюється наступними подіями. Мова йшла про чекістську операцію у складі трьох акцій: а) конфіскації всього продовольства тривалого зберігання, нагромадженого в селянських садибах до наступного врожаю; б) заблокування пограбованих селян в їхніх селах; в) інформаційної блокади. Жодних письмових розпоряджень про конфіскацію всієї їжі, навіть прописаних в «особых папках», не існувало.
Чекістська операція в масштабах всієї України почалася з телеграми Сталіна керівникам республіки, надісланої 1 січня 1933 року. Через них вождь звертався до українського селянства з вимогою здати державі «розкрадений і прихований хліб», хоч знав, що село не має хліба в таких кількостях, щоб задовольнити державу. Тим, хто хліб не здасть, генсек загрожував суворими карами. Проте телеграма була не стільки загрозою, скільки сигналом до масових обшуків. Встановити тих, хто не виконав вимогу про здачу хліба, можна було тільки обшуками. Замаскована під звичні зимові хлібозаготівлі, чекістська акція мала три фази: організаційну (із 1 по 5 січня), активну (із 6 січня по 7 лютого) і знеболюючу (із 8 лютого).
Чому Сталін не обмежився переходом до обов’язкових поставок, які виводили з глухого кута у відносинах із селянством, і завдав свій «сокрушительный удар»? Україна і Кубань, яка бажала возз’єднатися з Україною, були небезпечні для нього. Завдяки інформаційній мережі органів державної безпеки він знав, що в Україні визріває соціальний вибух, за масштабами рівний тому, який стався навесні 1930 року. Таку загрозу усувало лише створення ситуації абсолютного голодування.
