(Відповідь міністрові Д. Табачнику та Ко щодо подій кінця 30-х — початку 50-х років ХХ ст. в Україні)
Ситуація в інформаційному та навчальному просторі України. Щороку напередодні подій 9 Травня (Дня Перемоги) та напередодні 1 вересня (дня закінчення Другої світової війни) у ЗМІ України з’являється низка статей, які звертаються до подій сімдесятирічної-шістдесятирічної давності. Отже, ці питання не тільки актуальні, а, як виявляється, не вирішені й до цього часу.
Не вирішені ці питання такою мірою, що автори підручників з історії України для шкіл наперекір власній волі змушені видаляти з текстів на догоду Міністерству освіти то одні, то інші епізоди, які стосуються саме подій тієї війни (про це вже неодноразово писали українські газети). Проте питання залишається відкритим: як нам хоча б називати ту війну — Великою Вітчизняною чи Другою світовою?
Спробуємо знайти відповідь на це запитання.
Які хронологічні рамки воєнних подій? Насамперед зазначимо, що за основу для відліку необхідно брати територію сучасної України.
Отож, як відомо, на території України воєнні дії почалися не 1941 року, як твердять адепти назви «Велика Вітчизняна війна 1941—1945 р.», а 14 березня 1939-го, коли на Карпатську Україну зі столицею в Хусті, президентом якої був А. Волошин, напала хортистська Угорщина. Принагідно нагадаємо, що тоді, через день після початку війни (15 березня), Карпатська Україна проголосила державну самостійність. Активну участь у тих подіях брала Організація українських націоналістів, яка підтримувала повстанців зокрема й людськими ресурсами.
Після цих подій війна на території України розпочиналися ще кілька разів: 1939 року, коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу, до складу якої входили західні регіони України, і 1941 року, коли та ж гітлерівська Німеччина напала на СРСР, до складу якого входили вже всі регіони України.
Проте вперше ця війна розпочалася саме 14 березня 1939 р. Отже, дата початку війни однозначна й сумніву ні в кого не повинна викликати.
Але коли на території України війна завершилася? Зараз можемо однозначно твердити, що це, безперечно, не жовтень 1944 р., коли від німецьких окупантів Червоною армією було звільнено останні населені пункти України. Адже війна українського народу проти німецьких окупантів стихійно переросла в іншу війну, нову — громадянську війну проти радянської влади. Очолювала цю війну Українська повстанська армія. Активізувалася ця громадянська війна взимку 1943 р. За формою це була партизанська війна.
Зрозуміло, що кінець воєнним подіям поклало й не 9 травня 1945 р. (хоча участь у піднятті переможного прапора над Рейхстагом брав український офіцер Берест), і не 1 вересня 1945 р., коли завершилася Друга світова війна (хоча й акт капітуляції від імені СРСР підписав українець — генерал Дерев’янко). Дійти висновку щодо завершення цієї війни складно, але, думаємо, її завершення потрібно датувати приблизно початком 1950-х років, коли Українська повстанська армія остаточно вичерпала свої сили, а її поразка стала очевидною всім (командувач цієї армії генерал Р. Шухевич загинув 5 березня 1950 р., проте окремі незначні бойові дії певний час ще тривали).
Таким чином, випливає висновок: хронологічні рамки війни на території України — це 14 березня 1939 р. — початок 50-х років ХХ ст.
Скільки воєн було в Україні: одна чи кілька? Концепція Великої Вітчизняної війни, яку сповідує сучасне керівництво Міністерства освіти України і К°, твердить, що на території України в кінці першої половини ХХ ст. була лише одна війна — радянсько-німецька. Погодитися з таким підходом аж ніяк не можемо.
Річ у тім, що у вказаний період на території України відбулася не одна, а кілька воєн, а саме: українсько-угорська війна (1939 р.); українсько-німецька війна (1941—1944 р.), у якій брали участь радянські партизани й загони Української повстанської армії; українсько-польська війна (перша половина 1940-х років), яка то згасала, то спалахувала такими трагедіями, як на Волині; німецько-радянська війна (1941—1945 р.), яка була основною та найбільшою; громадянська українсько-радянська війна (початок 1940-х — початок 1950-х років), яку вела Українська повстанська армія. До того ж, Україна була учасником українсько-румунсько-радянського конфлікту, який стосувався захоплення деяких територій Буковини й Бессарабії то однією країною, то іншою, проте у воєнне протистояння в основному не переходив. Крім того, південь України протягом деякого часу Другої світової війни був окупований румунськими військами, які певний період входили до складу країн гітлерівської коаліції.
Тільки у війні між СРСР та Німеччиною у складі Червоної армії брало участь близько 4,6 млн українців (у середньому вважають, що українцем був кожен п’ятий боєць Червоної армії). У складі Української повстанської армії за різними оцінками брало участь від 40 до 100 тис. вояків. Якщо врахувати учасників інших воєн (вояків-українців Карпатської України 1939 р., вояків-українців польської армії 1939 року тощо), то сумарна кількість цих військовиків сягає близько 5 млн. осіб. Загальна кількість утрат серед цивільного населення Української РСР орієнтовно становить 8 млн (за статистичними даними до війни 1941 року — 41 млн., а після війни 1945-го — 27 млн.).
Отже, можемо зробити висновок, що про події на території України кінця 30-х —початку 50-х років ХХ ст. правильно говорити не як про одну війну, а як про кілька послідовно-паралельних воєн.
Як повинні називатися ці війни? На нашу думку, до подій, що розгорталися в Україні з кінця 30-х до початку 50-х років ХХ ст. неправильно застосовувати ні назву «Велика Вітчизняна війна», ні «Друга світова війна», оскільки ці події хронологічно не вписуються в рамки жодної з перелічених воєн і стосуються зовсім інших держав. Так, назва «Велика Вітчизняна війна» стосується участі у Другій світовій війні Росії. Назва «Друга світова війна» стосується подій 1939—1945 років і кількох десятків держав із різних континентів. Україна ж щодо воєнних дій того періоду має свої хронологічні рамки та свою специфіку цих подій.
Беручи до уваги сказане, до зазначених подій можна було б застосовувати назву «Українські війни кінця 30-х — початку 50-х років ХХ ст.» Проте в цій назві не враховано одну вкрай важливу деталь — характер цих українських воєн. А їх характер полягає в тому, що кінцевою метою кожної з них було визволення України від окупаційної влади (й угорської, і румунської, і польської, і німецької, і радянської). Тому можемо твердити, що всі ці війни мали яскраво виражений визвольний характер.
Отже, до подій кінця першої половини ХХ ст. найдоцільніше вживати термін «Українські визвольні війни кінця 30-х — початку 50-х років ХХ ст.» (скорочено — Українські визвольні війни). Думаємо, він найточніше відтворює сутність тих подій. Відповідно, й у навчальних виданнях для шкіл та університетів доречно вживати саме таку назву, чітко відмежовуючи її від назв «Велика Вітчизняна війна» та «Друга світова війна».
Хто з українських істориків повторить учинок Василя Шкляра? Думаю, що наші історики, які пишуть підручники, не повинні писати їх на догоду замовникові — Міністерству освіти. Даруйте за банальність, але вони повинні мати громадянську мужність й описувати або всі відомі науці факти, даючи їм оцінку з українських позицій, або не писати нічого.
Чомусь не чути, щоб якийсь автор підручника з історії офіційно заявив про те, що він відмовляється писати підручник тому, що йому забороняють викладати факти, які для розуміння ходу історії мали вирішальне значення. Невже відмова Василя Шкляра від отримання Шевченківської премії 2011 р. не надихне жодного історика (або їх групу) на аналогічний учинок? Хіба не можна написати авторського підручника з історії без грифа Міністерства освіти?
Історики мене виправлять? Зрозуміло, що неісторикові ризиковано втручатися в суперечки істориків-фахівців і, образно кажучи, додавати у фахові дискусії свої п’ять копійок, як це роблять в одній із передач на телебаченні. Але коли зарубіжні історики починають ставити все догори дригом, ми повинні всі разом, гуртом підтримати професора В. Степанкова в його обстоюванні національної концепції історії України (див. його статтю «Нова парадигма безнадійного анахронізму» в газеті «День» за 12—13 серпня цього року). Що не враховано в нашому підході до створення назви подій кінця першої половини ХХ ст.? Хай історики обґрунтовано запропонують інші варіанти.
