Річниця початку Великої Вітчизняної війни на фоні останніх подій у світі примушує повірити в те, що «історія нічому не вчить». Знову з’являються тривожні симптоми. Сита, задоволена і об’єднана Європа упевнено повертає у бік правого радикалізму: Йорг Хайдер в Австрії, Ле Пен у Франції, покійний Пім Фортайн у Нідерландах, Анджей Леппер із сусідньої (!) Польщі. Радикали перемагають на виборах в Ірландії, вони вшановують пам’ять Гітлера у Німеччині, громлять синагоги та мечеті у Франції, марять про «Велику Румунію»... Навіть у США, цьому оплоті демократії, з’явилися такі собі «арійці», які реанімують ідею «білої Америки». Про те, що відбувається за межами західної цивілізації, краще не згадувати. Мусульманський екстремізм і перманентна війна на Близькому Сході свідчать про те, що конфлікт цивілізацій — це далеко не вигадка.
Після повалення міфу про радянську демократію значно зміцнився його аналог — міф про Захід як царство розуму, щастя і благоденства, а також як про приклад, гідний наслідування. Західна цивілізація, безсумнівно, досягла великих успіхів, і заперечувати це просто безглуздо. Але у цьому світі багато успіхів закономірно обертаються своєю діалектичною протилежністю, що, схоже, ніяк не зрозуміють ані у нас, ані на Заході. Незаперечним залишається наступний історичний факт: саме демократичний та християнський Захід був джерелом більшості найруйнівніших війн, включно iз Другою світовою. Не зрозумівши причин цього, на перший погляд, дивного явища, ми будемо повторювати помилки минулого вже хоч би тому, що цивілізація розвивається по спіралі згідно із законом заперечення заперечення.
Добре відомо, що причинами радикалізму і фашизму є безробіття, корупція, різке падіння рівня життя, розчарування у демократії, всевладдя монополістичного капіталу, бюрократія... А нацизм є, швидше, похідною від них. На цьому фоні стають запитаними авторитарно-олігархічна влада замкненої кліки, монополізація економіки, бюрократизація та мілітаризація суспільства, крайні вияви націоналізму. Але зі всім цим на Заході цілком благополучно, навіть незважаючи на ряд проблем! У чому ж причини радикалізму, що знову підіймає голову?
Нинішня ситуація дуже нагадує початок ХХ століття в Європі. Тоді Захід також увірував у настання епохи стабільності, миру й гармонії. У буржуазно- ліберальній ейфорії забули про те, що велика частина населення Європи, не кажучи про Азію, Африку та Латинську Америку, животіє у матеріальній та духовній убогості. Перша і Друга світові війни зруйнували ілюзії патологічним сплеском жорстокості.
Сучасні ринкові демократичні та державницькі цінності вельми неоднозначні. Класичного капіталізму та вільного підприємництва на Заході вже давно немає. Мільйони найманих працівників і акціонерів відділені від управління капіталом і прийняття політичних рішень гігантським бюрократичним апаратом корпорацій та держави. До цього призвів процес концентрації капіталу, влади та медіа в руках «обраних». Соціальне становище індивіда визначається не тільки економічними показниками, але й спільністю соціального характеру. Західне суспільство вже давно не стільки класове, скільки масове, що складається з індивідів, які мають психічну спільність, схильних до підвищеної прищеплюваності, наслідування й маніпульованості. Ці умови посилюють ізоляцію та безпорадність масового індивіда, який делегує свої права бюрократичним інституціям.
Тут ми підходимо до чергового міфу, який настирливо озвучує, у тому числі, доктор філософії Володимир Шкода («День», № 232 2001 р.), що пояснює відсутність демократії правлінням людей, а не соціальних інституцій. Якби шановний професор ще пояснив, чим інституції відрізняються від бюрократії... Йому потрібно поспілкуватися з бухгалтерами підприємств, які щомісяця здають звіти у десятки «інституційних контор». Безсилля індивіда, який відчуває себе іграшкою ворожих ірраціональних сил, змушує його звертатися до зовнішньої сили, у цьому випадку до соціального інституту. Неможливість прожити без інституцій — це вияв не розуму, а ірраціональності. Це все — пошук «фюрера», втеча від свободи та відповідальності. Інститутам притаманно не обслуговувати суспільство, а ставати над ним, примушуючи працювати на себе.
На фоні цих проблем поява радикалізму, що часто набуває знайомих форм — фашизму, — цілком закономірна. Фашизм є проблемою не тільки політико- економічною, але й психологічною. Безсилля та безглуздя існування індивіда, його придушення зовнішніми силами соціуму, відчуження та товарно-грошовий фетишизм — ось психологічна основа фашизму. Нагодувати, одягнути, забезпечити дозвілля убогим набором «шедеврів» масової культури — це далеко не гарантія від сплеску фашизоїдних емоцій у тому або іншому вигляді.
Чому фашизм знаходить відгук у масах доброчесних обивателів? Аналітична психологія переконливо показала, що розум є малою частиною людської психіки, оточеною безоднею несвідомого. І саме ця безодня вирішальним чином впливає на поведінку людини та соціуму загалом. Соціальний характер сучасного масового індивіда містить ірраціональні авторитарні, угодовські та деструктивні риси, що формуються соціальним буттям і його ж активно формують. Саме ці негативні риси придушують плідну орієнтацію людини та суспільства, також закладену в колективному несвідомому. Різке зростання негативних тенденцій суспільного буття призводить до активізації деструктивності — ось джерела фашизму.
Яка соціальна база фашизму? І знову міф — міф про середній клас як носій прогресивного соціально-економічного світогляду. Цю байку із завидною завзятістю повторюють і у нас, і за рубежем, ігноруючи той непорушний історичний факт, що саме середній клас, будучи найчисленнішим на Заході, був і залишається живлячим середовищем радикалізму. Дуже різнорідних за своїм матеріальним становищем його представників об’єднує схожий соціальний характер. Пригнічені деструктивні риси можуть бути легко активізовані соціальними чинниками, і не тільки бідністю, всупереч розхожій думці. Відсутність значення життя, безсилля перед державно-монополістичною машиною, спустошеність пригнічуючим психіку рекламно-міщанським маскультом може здетонувати масову деструктивність не менше, ніж голод і розруха. Фромм так описує психологію середнього обивателя: «...любов до сильного і ненависть до слабого, обмеженість, ворожість, скупість — у почуттях, як і в грошах... Ці люди завжди відрізнялися вузькістю поглядів, підозрілістю та ненавистю до незнайомця, а знайомий завжди викликав у них заздрісну цікавість, причому заздрість завжди раціоналізувалася як презирливе обурення; все їхнє життя ґрунтувалося на мізерності — не тільки в економічному, але й в психологічному значенні». Тут починається фашизм, добродії!
Фашизм у тому або іншому вигляді є не маніакальне марення якогось політичного вискочки або ж партії. Це політичний рух мас, що мають авторитарно-угодовський тип соціального характеру та живуть в умовах, котрі агресивно пригнічують плідні риси цього характеру, що може призвести до активізації рис деструктивних. Фашизм — це масовий обиватель, який збісився від неможливості раціонально вирішити комплекс соціальних проблем.
Фромму вторять Герцен, Бєлінський, Достоєвський, Бердяєв, Франк, які у різні часи вирвалися з царсько-радянської Росії до Європи за ковтком свіжого повітря і... розчарувалися. Вони побачили там засилля махрового міщанства. Про це ж кричав Ніцше, і його ж за це обізвали фашистом (?!).
А ось постановка питання про конфлікт цивілізацій не така вже й безпідставна. Досі не звертали уваги, що у наявності — зіткнення переважно конформістського західного та переважно авторитарного арабського типів соціального характеру, які сформувалися у різних соціально-економічних умовах. І проблема в тому, щоб шукати не відмінності, а те спільне, що допоможе зберегти наш тісний світ, примирити, об’єднати, спільними зусиллями вийти за межі цього світу. Ось основне завдання глобалізації, а не огульне наслідування західних цінностей, часто сумнівних. Про спільні архетипи говорив і Карл Юнг, посилаючись на спільність у міфології різних народів. «Глобалізатори» явно забули гегелівську істину про те, що об’єктивне зближення цивілізацій тут же народжує свою протилежність у вигляді відштовхуючих тенденцій. Процес глобалізації триватиме успішно лише остільки, оскільки вирішуватимуться об’єктивні протиріччя. І домінування Заходу тут далеко не очевидне, подобається це йому чи ні. Поки розбурханий iсламський світ; а є ще Китай, Індія, Африка з її сотнями мільйонів знедолених.
Такі невеселі думки приходять у голову в трагічний день початку війни. Фашизм знаходиться всередині соціуму, в глибинах масової психіки; він навіть більш небезпечний, ніж прийнято вважати. А міф про те, що досягнення ринково-споживацького щастя позбавить нас від подальшого катаклізму, є найнебезпечнішою ілюзією сучасності. Дати 9 травня та 22 червня мають смисл ПРОЗРІННЯ, яке нагадує, що людство вже стояло над безоднею, але, завдяки щасливому випадку, поки не переступило цю останню межу. Деструктивна енергія може і обов’язково повинна бути перетворена на творчу.
