Істотною відмінністю подій у Білорусі влітку-восени 2020 року від того, що відбувається в Казахстані, багато хто вважає демографічний фактор. Казахстанське суспільство набагато молодше, ніж, наприклад, російське чи білоруське.
Медіанний вік у Казахстані за різними даними 28-30 років, у Росії - 40. Особливо велика народжуваність у сільських районах. Звідти молоді люди у пошуках роботи перебираються до міст, по можливості, до великих. Звідси там велика частка безробітних. Сільські вихідці мають низький освітній рівень і не можуть претендувати на роботу, яка потребує високої кваліфікації. Та й просту роботу часто здобути складно.
До того ж велика конкуренція зі сторони оралманів. Так називають казахів з інших країн, які перебралися на історичну батьківщину та готові працювати за нижчу зарплату. Додамо таджиків, для яких казахстанські зарплати здаються дуже великими порівняно з тими, що пропонують на батьківщині.
Все це, звісно, збільшує соціальну напруженість та радикалізує настрої. Багато молодих людей вважають себе обділеними і готові йти на пограбування та мародерство, щоб, як їм здається, отримати своє. Щось подібне було під час арабської весни. Однак, цей фактор присутній, але все ж таки не є визначальним у подіях, а швидше супутнім.
2. Протести та боротьба кланів
Цілком закономірний перехід протестів від суто економічних вимог до політичних. Зовнішньо спокійна країна втомилася від правління режиму Назарбаєва та його сімейства. До того ж, раптовий і непідготовлений у суспільстві транзит влади від Назарбаєва до Токаєва для багатьох означав подальшу консервацію режиму.
Усі розуміли, що призначений президент чисто декоративна постать, Назарбаєв, який привласнив титул елбаси — батька нації, залишається фактично керувати державою.
Склалося два центри влади. Один конституційний та юридично повновладний у вигляді вертикалі Токаєва, а другий — напівтіньовий з контролем Назарбаєва над силовими структурами. Більше того, жодного рішення і тим більше кадрового Токаєв не міг прийняти без згоди з елбаси.
Проте, за три роки ті чи інші повноваження поступово передавалися Токаєву і, здавалося, що процес триває.
Звідси все зростаюча хаотизація управлінського загалом та державного апарату зокрема. Чиновний народ втратив стрижень. Сьогодні начебто все через Назарбаєва, але з кожним днем посилюється влада Токаєва. Тож хто в будинку старший і на кого треба орієнтуватися. Начебто нинішній президент слабак, але Назарбаєв дуже хворий. Це видно всім і як довго він триматиме в руках нитки управління та влади ніхто сказати не може. І що буде згодом? Токаєв надовго чи все ж тимчасова постать і його змінить повноцінний наступник Назарбаєва? Усе це супроводжувалося розколом еліт. На поверхню нічого не виходило, але все більше людей зверху хотіли змін. Ні, жодної демократії та лібералізації. Тим не менш, від Сім'ї дуже втомилися і дуже хотілося відтіснити її від державного корита. Багато хто хотів зайняти її місце. Серед експертів існує думка, що Токаєв не був ініціатором протестів, вони для нього виявилися, як і для всіх, несподіваними, але в якийсь момент відчув можливість скористатися ними для вирішення двох взаємозалежних завдань.
По-перше, усунути Сім'ю та її людей від влади. Принаймні найбільш одіозних, і надалі, якщо знадобиться, зробити їх груповими цапами-відбувайлами.
По-друге, зміцнити особисту владу та ввести у вищі ешелони влади своїх людей. Проблема в тому, що має дуже коротку лаву запасних, і він дуже скоро це відчув.
Розгул мародерів та кримінальних елементів в Алмати не був випадковим та спонтанним. Вже кілька років тому правозахисники зазначали, що племінник Назарбаєва Самат Абіш (він обіймав посаду першого заступника голови Комітету національної безпеки (КНБ) сформував воєнізовані загони титушок та тримає їх до певних часів. Невипадково він разом із своїм начальником Каримом Масімовим був звільнений указом Токаєва. Самат Абіш - рідний брат другого племінника Назарбаєва, одного з найбагатших людей Кайрата Сатибалди. У Казахстані всі знають, що він багато років є неформальним лідером релігійних радикалів країни й управляє добре структурованими воєнізованими підрозділами, головним чином, у південних регіонах республіки.
Є всі підстави вважати, що саме його титушки і були тими мародерами та паліями в Алмати, які й створили ту картинку, через яку Токаєв вирішив діяти.
Однак тут йому довелося зіткнутися з дуже неприємним фактом. Спецслужби та армія не поспішали виконувати його накази з наведення порядку.
Для початку люди Назарбаєва чекали на вказівки від свого реального керівника, а не декоративного. Звідси демонстративне ігнорування чи виконання наказів президента «для галочки».
Протести від початку не мали керівного центру. На заході країни не допустили розгулу титушок та криміналітету. Волонтери захистили адміністративні будівлі та змусили провокаторів спортивної статури або відступити, або їх просто виганяли з міст. Життя на заході не зупинялося, працювали магазини, банки, громадський транспорт і навіть забиралося сміття з вулиць та площ після мітингів. На півдні та центрі ситуація була більш складною, але цілком керованою у багатьох місцях. За винятком Алмати. Саме картинками звідти Токаєву давали зрозуміти, що він не може усунути Назарбаєва і видавити його людей із влади. Якщо він не піде на поступки, то ситуація погіршуватиметься, оскільки органи йому просто не підпорядковуватимуться.
І тут далася взнаки природа Токаєва. Йому б звернутися до лідерів громадської думки на місцях, визнати їхні тимчасові повноваження, де треба підпорядкувати їм місцевих правоохоронців та дати можливість встановлювати твердий порядок, не допускати пограбувань та мародерства. Та куди там. Адже це був би перший і головний крок на шляху перетворення Казахстану на демократичну державу і не факт, що Токаєву знайшлося б місце у новій владі.
Тому спрацював інстинкт збереження на верхівці. Якщо немає своїх багнетів, на які можна спертися, то потрібно закликати іноземні. Звичайно, російські, і до них причепом решту від білоруських до вірменських.
Для чого була вигадана байка про іноземне, треба розуміти американське, втручання. Дійшло до анекдоту. Російський сенатор Васильєв добалакався до того, що у Казахстані діяли 20 тис. афганців. Як вони туди потрапили, залишилося таємницею століття. Адже спільного кордону з Афганістаном немає і, значить, їх пропустили узбецькі та таджицькі союзники. В останньому випадку не без участі російських прикордонників, які пильно охороняють кордон із Афганістаном.
Залишається питання: чому Путін вирішив допомогти Токаєву та сприяти усуненню від влади свого друга та наставника Назарбаєва. Про це у заключній частині.
