Улітку «День» розповідав про ініціативу двох інтелектуалів, які обидва не є фаховими філологами, а цілком реалізованими в інших сферах — організатора концертів, історика за фахом Михайла Гумірова та науковця, експерта з питань безпеки і ризиків, автора «Дня» Юрія Костюченка. Водночас вони обоє є шанувальниками творчости Варлама Шаламова, і ця прихильність переросла в конкретні дії.
Михайло Гуміров з’ясував, що українського перекладу творів цього автора, що його пан Михайло називає «найчистішим письменником, що нам і розповідає про всі страхіття, до яких призводить тоталітарний устрій», фактично немає. Результатом його пошуків на інтернет-обширах стали лише переклади Юрія Костюченка. Тож, об’єднавшись, двоє інтелектуалів взялися не за ображені дописи в соцмережах чи гнівні заклики до перекладачів і видавців негайно виправити кричущу ситуацію, а... самотужки перекладати двотомник Варлама Шаламова. При цьому пан Михайло владнав усі питання з авторськими правами і весь процес тримається виключно на енергії й ентузіазмі ініціаторів проєкту (детальніше чит. у статті «Неймовірний тандем»)
Юрій Костюченко ділився з «Днем»: «У моєму особистому житті творчість Варлама Шаламова відіграла дуже важливу роль: саме його оповідання десь наприкінці 1980-х зруйнували в мені ту саму «нову соціальну сутність — радянську людину», на створення якої і було спрямовано описувані ним зусилля з репресивного радянського соціального конструювання. Саме гостра і пронизлива, літературно досконала, майже недосяжна для тиражованих письменників радянської доби проза Шаламова, а не широко розрекламований Солженіцин, що сьогодні виявився міцно вбудованим у контур неоімперської російської пропаганди, стала тією блискавкою, яка остаточно розсіяла морок радянщини в мені, дала можливість побачити речі на своїх місцях і індукувала подальшу еволюцію мого світогляду. Тож я завжди відчував певне моральне зобов’язання перед пам’яттю Шаламова й упродовж багатьох років потроху перекладав його оповідання — без певної мети, просто для себе, на згадку про те ким я був, ким були ми, та який шлях ми подолали за ці роки».
Є й інша особлива обставина: і пан Юрій, і пан Михайло не з чуток знають, що таке онконедуга. Як ділився з «Днем» пан Михайло, «на жаль, слова «рак» і «смерть» у нашому суспільстві майже тотожні, бо не всі знають, що рак — це просто хвороба, яку можна перемагати. Але лише коли ти стикаєшся з цим, то розумієш — може, тобі лишилося не так багато років жити, та думаєш про щось важливе, що можна залишити після себе. Мені здається, що й задум перекладати Шаламова виник тому, що в нас були такі думки — й у мене, й у пана Юрія. Для нас це дуже важлива справа і ми хочемо встигнути її зробити, щоб цей двотомник побачив світ».
До речі, нещодавно до тандему ініціаторів приєднався третій учасник. Михайло Гуміров написав у Фейсбуці, що книжку ілюструватимуть графічні роботи видатного сучасного живописця, графіка, художника книжки Матвія Вайсберга. «Роботи пана Вайсберга вочевидь є самостійним мистецьким артефактом, що він, як і будь-яке мистецтво, проламує контекст, живе самостійним життям, з одного боку не потребуючи пояснень, що це, звідки і навіщо, але з іншого — сповнюючи оточуючий контекст додатковими сенсами. Тобто текст отримає додаткове, потужне емоційне і сенсове наповнення, — розповідає «Дню» Юрій Костюченко. — Отже, це загальне естетичне рішення, ця чорно-біла ламкість, крихкість композиції, схожа на ламкий лід у бездонній колимській ополонці, якась гранична метафоричність (і відповідна взаємна багатозначність) образів — напрочуд точно, навіть безжально віддзеркалюють як емоційну гаму оповідань, так і структуру шаламівської метамови... ну, а портрет Шаламова взагалі дуже сильний і сповнений сенсом — юнак, що захоплений ідеями модернового універсалізму, що не тільки переконаний освітою, а й свято вірить у романтичні ідеали справедливости та революції, аж до притаманної рос. революціонерам традиційної жертовности, тому і з тінню майбутнього страждання і відлунням приречености (як ми це бачимо, знаючи контекст)...»
Приємна новина: робота над двотомником уже виходить на фінішну пряму. А допомогти в тому, щоб він побачив світ і був виданий нормальним тиражем, може кожен: «передплатою за видання чи ще більше — партнерством, — нагадав нещодавно пан Михайло в Фейсбуці. — Пишіть до мене в месенджер, я повідомлю, як...»
