«День» завжди вдячний друзям, партнерам і меценатам, які посилюють свої рідні школи, місцеві бібліотеки та інші заклади передплатою на нашу газету та придбанням наших книг. Ще більше ми тішимося, коли такі акції поширюються на інші регіони. Так, нещодавно Ірина Мацепура, керівниця меблевого підприємства ТОВ ВГСМ, розташованого у смт Великий Бичків на Закарпатті, після відвідин «Смачнотуру» Бессарабією, поповнила книгами «Сестра моя, Софія...» та «Повернення в Царгород» культурні центри на Одещині, а крім того, оформила передплату на «День» для жителів краю на 2022 рік. Ті, хто отримали ці подарунки завдяки пані Ірині та відомій громадській діячці, виконавчому директорові Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!», кандидатові наук із соцкомунікацій Оксані Левковій, ділилися враженнями в матеріалі «Вони дуже потрібні та важливі» (https://day. kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/ vony-duzhe-potribni-ta-vazhlyvi) Ми ж звернулися і до самої пані Ірини з кількома запитаннями про її мандрівки Україною та бачення внутрішньо української інтеграції.
«РІСТ БІЗНЕСУ ТА ЕКСПАНСІЯ В ІНШИЙ РЕГІОН — ЦЕ І Є ВНУТРІШНЬОУКРАЇНСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ»
— Один із давніх, але й сьогодні актуальних висловів нашої головної редакторки Лариси Івшиної — про те, що «перед євроінтеграцією має відбутися внутрішньо українська інтеграція». За вашими відчуттями як жительки Закарпаття, чи триває цей процес і як?
— Триває, однозначно. І, хай як дивно, за ці два роки коронавірус підштовхнув людей до внутрішнього туризму. Багато хто вже звик їздити, навіть в одноденні недалекі тури і це дає прекрасне уявлення про місця в радіусі до 400 км. На жаль, цей же вірус підкосив ті туристичні місця, які були слабо розвинені.
Я була навесні в Чернігові, Новгороді-Сіверському і на Глухівщині — туристичне життя там доволі-таки засумувало.
Також зауважую, що збільшилась кількість різних тренінгів та семінарів і люди доволі часто подорожують з навчальною метою.
Ну й бізнес робить свій внесок у взаєморозвиток регіонів: ріст бізнесу і експансія в інший регіон — це й є внутрішньо українська інтеграція.
Звичайно, росте й інфраструктура — всюди стараються розвивати цікаві локації. Думаю, що найближчим часом на нас чекає розвиток як нових, так і реставрація різних історичних пам’яток. Держава потребує більш яскравої візуалізації, крім традиційних колиб і садиб.
— Цього року ви відвідали нашу Бессарабію — привабливий для туристів, але, мабуть, ще недооцінений регіон. Поділіться, будь ласка, враженнями від локацій і людей.
— Це була доволі несподівана поїздка. У Фейсбуці на сторінці Юрія Винничука я прочитала, що Оксана Левкова, виконавча директорка Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!», журналістка, громадська діячка, популяризує Бессарабію через туристичну програму Смачнотур. Потім уже читала її сторінку, дивилася фото та розуміла, що обов’язково поїду.
Про Бессарабію я знала лише в межах традиційного історичного матеріалу. Хоча, чесно кажучи, розуміла, що цей регіон у мене ніяк ні з чим не візуалізується, така tabula rasa.
Але, десь трохи більше пов’язувала думка, що я в Закарпатті теж живу біля кордону з Румунією. І Беcсарабія — це теж кордон з Румунією. І логістично, якщо їхати в той же Ізмаїл через Румунію, то це вдвічі коротше, ніж через всю Україну. Так що безвіз відкриває доволі несподівані маршрути.
Однак ми не відмовили собі в задоволенні проїхати через усю державу, подивитися, як виглядає наш аграрний сектор, яка потужна техніка працювала в полях, ми подивилися Вінницю та фонтан «Рошен», проїхали улюбленою Черкащиною й приїхали на початок екскурсії в Одесу.
Традиційна Одеса, але з цікавим екскурсоводом, знайомство з групою, яка теж підібралася, бо прочитала рекомендацію Юрія Винничука, сніданок, який дав перше знайомство з новою кухнею — так починався тур.
Ми були в Аккерманській фортеці, я там була вже не вперше і що приємно — стало більше локацій, підприємці намагаються шукати щось цікаве та нестандартне, щоб наситити фортецю енергією і цікавістю.
Ми відвідали місто німецьких колоністів Сарату, мали дуже цікаву інтелектуальну екскурсію, зацікавлений історик може прекрасно описати століття праці людей для розвитку регіону.
Ми відвідали Болград — гарне, доглянуте місто, відчувається, що місцеві жителі вдихають у нього життя різними народними святами й фестивалями.
Ми провели кілька днів у прекрасному місті Ізмаїл. Ізмаїл здивував: прекрасне планування міста, відчувається, що воно розвивається, доглянуті історичні пам’ятки, морський порт, дуже достойні готелі, тут явно є великий потенціал різноманітного розвитку.
Також мене дуже цікавили екскурсії до локальних виробників. І це було свято людської енергії та ще не особливо структурованого бізнесового підходу. Винороби, сировари, виробники равликів, власники садиб ділилися своїми баченнями бізнесу, своїми щоденними турботами, показували господарства так, як вони є. Ми просто довго говорили про все. Що дуже порадувало — все має потенціал розвитку.
Про внутрішньо українську інтеграцію на прикладі: ми були в селі Приморське в бринзарні у власниці Лариси Титикало, яка представляє Бессарабію і за кордоном у програмах «Дорога Вина та Смаку Української Бессарабії», а також програмі Slow Food і якраз презентувала дві свої нові кулінарні книжки «Бессарабія: кулінарна мандрівка» і «Канапка як мистецтво». Цікавий штрих — пані Лариса в дитинстві жила в нашому гірському Рахові, тому бринзя не була для неї чимось новим і в Бессарабії.
Окремо хочу згадати екскурсію у Вилкове — це треба побачити всім. Прекрасна дельта Дунаю, ці намиті острови, життя на воді та найсмачніша полуниця, яку я смакувала за все своє життя. Зовсім інший візуальний ряд, ніж ми бачимо у своїх горах.
— Чи були у вас певні стереотипи щодо цього краю і чи змінилася думка після його відвідин? Можливо, щось захопило, а щось навпаки розчарувало?
— Стереотипів не було взагалі, була цікавість. Я розуміла, що хоч цей регіон і південь, але за структурою сільського господарства він буде такий, як Закарпаття — вівчарство, виноградарство, локальні продукти. Ну, щоправда, в нас — ліси, в них — море.
Захопило — відкритий простір, нічим не обмежений для ока. В нас погляд завжди впирається в найближчу гору. А в Бессарабії — в море, в небо, в степ, у велику ріку, в безкраї заплави, дуже гарно.
«ПРИ ТАКІЙ КІЛЬКОСТИ ПРОЄКТІВ, ЯКІ МАЄ ГАЗЕТА «ДЕНЬ», ЗАВЖДИ Є МОЖЛИВІСТЬ ПІДІБРАТИ АДЕКВАТНИЙ ПОДАРУНОК»
— Що спонукало вас придбати для національних центрів Одещини книги «Дня»? Наскільки «книжково доглянутим» вам здався регіон?
— Бібліотека газети «День» своїми книгами, газета своєю діяльністю вибудували дуже гарну респектабельну історію України. Це історія без меншовартости й без трагічного заламування рук. Мені хочеться цей погляд, цю історичну гідність донести до багатьох читачів у різних регіонах. Як каже головна редакторка Лариса Івшина, що газетою створена така система координат. Ну, а в системі координат необхідно створювати координатну сітку та закріплювати її. Благо при такій кількости проєктів, які має газета «День», завжди є можливість підібрати адекватний подарунок.
Що могло бути краще для поїздки в єдиний болгарськомовний регіон як не «Сестра моя, Софія...» болгарською мовою? Та ж сама книга «Повернення в Царгород» зараз актуальна як ніколи, і в тих південних краях також. Ну й передплата — як постійне навчання й систематизація знань. Плюс, думаю, що за нинішньої адміністративно-територіальної реформи в місцевих громад чи дійдуть руки й кошти для передплати періодики — а газета «День» буде.
— Чи маєте плани на відвідування інших куточків України? Якщо так, то які вони?
— Я стараюся кілька разів на рік проїхатися державою, подивитися поглядом не туриста, як вона розвивається, як живуть люди, як змінюється їхнє життя. Найчастіше це всі области до Дніпра, особливо люблю Черкащину, хоча колись працювала й у Чернігівській, і у Сумській, і в Полтавській областях.
Часто люди кажуть, що нічого не змінюється, бо вони щоденно бачать свої міста та села. А коли за 5 — 10 років десь попадаєш — о, які зміни, це природний процес, розвиток приватної ініціативи чи державні програми.
Думаю, що внутрішньо українська інтеграція посилюватиметься, люди ставатимуть цікавішими одне одному та регіонів incognita дедалі меншатиме.
