Попри розвиток комунікаційних технологій і нових медіа, звичайна світлина все ще залишається потужним інформаційним і морально-психологічним чинником. Це довів матеріал з Донецького летовища кореспондента Los Angeles Times Сергія Лойка. Своїми знімками і репортажем він фактично розпочав новий український героїчний епос — про непохитних захисників летовища. У той же час персонажі його розповіді мають цілком людські обличчя, повні природних невигаданих емоцій. Це герої, які вийшли з самого народу і є невід’ємною його частиною. Ми вручаємо символічну корону «Дня» російському журналістові Сергієві Лойку за «фіксацію народження справжніх героїв, гарячі світлини та особливий погляд».
«У зоні бойових дій я зустрів дивовижних людей — найкращих представників вашого суспільства, — розповідає Сергій Лойко. — Я бачив їхні очі, повні любові до своєї батьківщини і справжнього патріотизму. Раніше ніколи не міг собі уявити, що патріотизм може мати таке природне, не штучне обличчя. Тут люди піддають себе смертельній небезпеці, інколи жертвують життям, виконуючи свій обов’язок. У мене було відчуття, начебто я потрапив у кіно про велику битву Радянського Союзу з фашистами. Я побачив, що ці люди захищають свою батьківщину і що вони мають рацію в усьому, що вони роблять».
Сергій Лойко вважає, що Україна повинна докладати значно більше зусиль для того, щоб протистояти ворожій пропаганді. «З першого дня цього конфлікту Україна безнадійно програвала інформаційну війну, — наполягає журналіст. — Я не вважаю, що потрібно брехати, як це робить протилежна сторона. Як відомо, і з двох типів брехні одну правду скласти неможливо. Потрібно просто чесно відображати те, що відбувається. Але мало день за днем показувати одне і те ж втомлене, байдуже обличчя речника АТО. Потрібно розповідати про хід військових дій у прямому етері, показувати героїв, їхні очі, розмовляти з ними. Ось для цього потрібно допускати журналістів на передню лінію фронту. Мені ж весь час говорили: «Це не можна. Це небезпечно!» Хлопці, ваша робота небезпечна бо ви — військові, наша небезпечна — бо ми журналісти. Ми усвідомлюємо ризики і готові відповідати за все, що з нами станеться. Але ми повинні розповісти про те, що робите ви! Потрібно налагоджувати зв’язок між журналістами і військовими. Було б доцільно запозичувати практику т.зв. ембеддингу, яку американці запровадили в Іраку 2003 року. Вони дозволили журналістам жити з військовими в умовах фронту, в одному наметі або землянці, і щодня розповідати про їхній побут і проблеми. Ворожа сторона розповідає страшні казки про українських бійців. Це все — нісенітниця, але боротися з нею можна лише правдою. Потрібно щодня розповідати й, головне, показувати все, що там відбувається. Україна веде війну за незалежність. Це — не конфлікт між різними політичними силами. Це — справедлива війна і люди мають це розуміти».
