Збройний конфлікт на Донбасі став справжнім викликом для українських журналістів. Оскільки військових кореспондентів у країні готує лише одна кафедра й більшість її випускників працюють у структурах Міністерства оборони, висвітлювати події на сході довелося здебільшого журналістам без спеціальної підготовки. Курсом молодого бійця для них став Майдан. Хтось із журналістів уже мав досвід роботи під час збройних конфліктів за кордоном, для інших — все було вперше. Однак навіть досвідчені військові кореспонденти зізнаються, що війна, яка відбувається у твоїй країні — це те, до чого неможливо підготуватися... Тим не менше, такі журналісти, як Андрій Цаплієнко, Артем Шевченко, Олександр Моторний, Роман Бочкала, Катерина Сергацкова, Олександр Аргат та інші, не одного разу впродовж цього року їздили на передову, щоб, інколи ризикуючи власним життям, показати суспільству, як живуть і воюють наші бійці. Саме тому «День» вирішив відзначити сукупний образ українського військового кореспондента — «за чесну картинку з передової».
«Дуже добре, що «День» відзначив увагою роботу військових журналістів, адже для нашого цеху цей рік став справді величезним викликом, — каже журналіст, ведучий каналу «Еспресо TV» Артем Шевченко. — Коли війна приходить у твою країну, вітчизняна журналістика мусить на це реагувати. І ми відреагували. Але розвиватися ще є куди. Зважаючи на інтенсивність інформаційної роботи ворога, можу сказати, що українська журналістика впоралася, але до остаточної перемоги ще далеко. Ми повинні й можемо зробити набагато більше! На мою думку, кожна велика медійна компанія мусить докладати якомога більше зусиль та ресурсів, щоб повноцінно й оперативно висвітлювати події на фронті. Не варто боятися ризикувати. Ми повинні чинити опір кожній інформаційні провокації ворога, на зразок останнього випадку з ротацією особового складу в Донецькому аеропорту. Не можна допустити, щоб ворог формував інформаційний порядок денний — це повинні робити наші військові у тісній співпраці з вітчизняними медіа. Загалом ми справляємося, але водночас занадто часто запізнюємося, втрачаємо ініціативу. Українська сторона рідко формує власні потужні позитивні месиджі. Тут є куди рости як вітчизняній журналістиці, так і державним органам. І самим лише зарегулюванням у цій сфері багато не досягнеш. Ворог, зі свого боку, створює найсприятливіші умови для лояльних медіа. Вони розуміють, що це — їхні союзники на фронті. Українським силовикам інколи не вистачає такого розуміння. Звичайно, не йдеться про те, щоб мавпувати методи нашого супротивника. Потрібно бути просто більш відкритими до ЗМІ й не створювати перешкод там, де без цього можна обійтися».
