Святкова церемонія відбулася у Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва. Номінувалися 52 прем’єрні вистави, які представили на конкурс 16 театрів державної та комунальної форми власності міста Києва, які були створені протягом минулого року.
Нагадаємо, міську театральну премію «Київська пектораль» засновали за ініціативою Київського місцевого відділення Національної спілки театральних діячів України у 1992 році та за підтримки Головного управління культури Київської міської державної адміністрації. Традиційно премія присуджується щорічно напередодні Міжнародного дня театру (27 березня) . Цьогріч переможці крім диплому і статуетки отримали і фінансовий додаток — 15 тис. грн. Творче змагання відбувалося у 14-ти основних номінаціях: «За кращу драматичну виставу», «За кращу музичну виставу», «За кращу дитячу виставу», «За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)», «За кращу режисерську роботу», «За краще виконання чоловічої ролі», «За краще виконання жіночої ролі», «За краще виконання чоловічої ролі другого плану», «За краще виконання жіночої ролі другого плану», «За кращу сценографію», «За кращу музичну концепцію вистави», «За краще пластичне вирішення вистави», «За кращий акторський дебют» і «За кращий режисерський дебют».
Експертна група назвала трійки номінантів, а лауреатами стали ті, хто отримав найбільше голосів журі. Про особливості нинішньої «Київської пекторалі», що радувало, а що засмутило «Дню» розказує Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, голова Київського місцевого відділення НСТД України:
«ІНСТРУМЕНТ» ПОШУКОВОСТІ
— 27 років премії свідчить про те, що вона має сталий хребет і потужність. Останніми роками «Київська пектораль» дуже змінилася, — каже О. Кужельний. — Нагадаю, спочатку це була оглядова премія і визначала, що є хорошого в усьому театральному «продукті». Зараз це зробити однією преміє неможливо, бо нині у нашій столиці працюють 24 театри, які підпорядковуються Департаменту культури КМДА. До речі, цей Департамент є співзасновиником «Пекторалі» разом із Київським місцевим відділенням НСТД України. Якщо додати, що кожний театр має можливість представити на конкурс чотири свої роботи, то це — 96 вистав. Але останнім часом не всі театри беруть участь у «Пекторалі». Ми до цього спокійно ставимося бо кожний колектив вирішує приймати участь у премії чи ні. Зараз «Київська пектораль» стала «інструментом» пошуковості. І в тих театрах, де творче «обличчя» вже сформувалося є чимало такого, що свідчить про нові магістралі та орієнтири. Є колективи, через різні свої причини, не хочуть змагатися і тому не беруть участь у премії. Ми нікого не засуджуємо, а всі, хто захочуть — можуть запропонувати свої прем’єри. Це нормальна, демократична ситуація. Нині свої роботи представляли 16 київських театрів...
ОЛЕКСАНДР ПЕЧЕРИЦЯ (КНЯЗЬ МИШКІН) У ВИСТАВІ «ІДІОТ» ЗА Ф. ДОСТОЄВСЬКИМ (НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕАТР ІМ. І.ФРАНКА) ОДЕРЖАВ «КИЇВСЬКУ ПЕКТОРАЛЬ» У НОМІНАЦІЇ ЗА «КРАЩЕ ВИКОНАННЯ ЧОЛОВІЧОЇ РОЛІ» / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
Цьогоріч ми бачимо нові пошуки і експерменти. Навіть у роботах визнаних майстрів, зокрема, Дмитра Богомазова («Коріолан» за Шекспіром) і Юрія Одинокого («Ідіот» за Достоєвським), які представлені колективом Національного театру ім. І. Франка. І треба сказати, що й молодь теж демонструє цікаві роботи, зокрема Ігор Федірко оригінально поставив «Кайдашеву сім’ю» за повістю І. Нечуя-Левицького у Київському академічному театрі ляльок (ці три режисери змагалися у номінації «За кращу драматичну виставу»).
Театр ім. І. Франка традиційно залишається лідером творчих змагань бо «Пектораль» можна назвати виставкою доробків, здобутків і відкриттів. Наприклад, в одній категорії опиняється сценографія вистави великої сцени — Національної оперети, Театру ім. І. Франка і... Лялькового театру. Це складна ситуація бо на великій сцені інші потужності і з іншого боку — практично камерний майданчик лялькарів, які демонтують економне, але дуже цікаве вирішення вистави. Тобто є про задуматись, зокрема, про процеси, які набули сьогодні яскравості, пружності, і це не можна не помічати. Це також стосується і головної ролі у камерному театрі і на великій сцені де на 90% за всю історію «Пекторалі» найчастіше перемагали роботи акторів, які представлялися на великій сцені. Бо вони виглядають масштабніше, хоча акторські нюанси можуть виявитись яскравішими на камерній сцені.
— Номінанти продемонстрували процеси, які зараз відбуваються на театральному кону. Лідери минулих років зараз поступилися місцем...
— Є така річ, як театральна мода. Можна яскраво заявити про себе, але важко втримати високу планку глядацьких симпатій...Питання вибору — вічне питання, яке постає перед людством... Потужно цьогоріч свої пошуки і знахідки продемонстрував колектив Національного театру ім.І. Франка (всі чотири роботи, презентовані на конкурс — «Ідіот», «Коріолан», «Дорога Памела» і «Війна» не пройшли поза увагою публіки та експертів, і потрапили до різних номінацій). Порадували своїми виставами й молоді режисери — Іван Уривський, Давид Петросян, Влада Бєлозоренко, Ігор Федірко та ін. Цікаві акторські роботи продемонстрували — Олександр Печериця, Олена Хохлаткіна, Остап Ступка, Наталія Сумська, Дмитро Олійник, Олеся Жураківська, Іван Шаран... Росте й нова зміна акторів-дебютантів — Станіслав Весельський (дракон Грицько у виставі «Місце для дракона), Вероніка Шостак у виставі «Валентинів день» — Валентина (обидва з Українського малого драматичного театру). Цікаво дебютували режисери Анастасія Вервейко (ТЮГ на Липках, казка «Людвіг XIV»), Марія Лук’янова (Український малий драматичний театр, вистава «Валентинів день»)...
«ТЕАТР АНАЛІЗУЄ, ДІАГНОСТУЄ І ПРОРОКУЄ»
— Олексію Павловичу, експерти своє слово сказали, хоча дивує, що до трійки номінатів «За кращий режисерський дебют» потрапила вистава «7 розгніваних джентльменів» Олександра Жили, яка є дуже слабкою і це демонстрація несмаку на сцені...
— Мені важко про це говорити.. Я не впливаю на склад Експертної ради, так само, як і співголова «Київської пекторалі» Діана Попова (директор Департаменту культури КМДА), так як і інші члени оргкомітету премії. Був час коли у нас була зовсім інша Експертна рада. До речі, тоді теж були невдоволені її роботою. Нам запропонували оновити склад, більше залучати молодь. Хоча я не дуже розумію посилу молодих, які не поважають авторитетним критиків, тим паче у мистецтві, де людина, яка чим більше залишається в епіцентрі театрального процесу, тим є ціннішою, бо має певний досвід, базу, може аналізувати процес його видозмінювання. Сьогодні театральні колективи самі вирішують, кого висувають у журі. Вони дивляться роботи колег, а потім віддають свої голоси за ту чи іншу виставу. Сподіваюся, що враження від постановок вони потім доносять й до своїх театральних колективів та керівників. Бо, на превеликий жаль, сьогодні обмін мистецькою думкою дуже кволий. Актори, сценографи, режисери мало ходять на вистави своїх колег. Експерти голосують — от і має те, що маємо...
Театр аналізує, діагностує і пророкує. Якщо говорити про діагностичну частину сьогоднішнього усвідомлення дійсності, то відчувається перевиробництво мистецького «продукту» взагалі. Мистецтво стало широкодоступним і кожна творча особистість може виявити свій потенціал. А з другого боку, чи є це чимось більшим, ніж радість самого митця (досвідченого чи аматора)? Нагадаю, другий рік поспіль «Пектораль» відзначає й аматорські колективи... Колись Ліна Костенко сказала: «Убити цензора в собі»! І на фоні тодішніх реліктів радянської доби, коли у людей було щеплення страхом перед державою, виявляти власні думки було важко. Сьогодні, я думаю, Ліна Василівна написала б по-іншому — відновіть, ствердніть і виявіть цензора і собі! Цензора рівня культури, який не просто щось відкидає, а й активно пручається тій шаленій навалі легімитизації нецензурності...
— Нині чимало «модних» колективів у свої постановках часто використовують не тільки суржик, а й мат. Цим, зокрема, грішать «Золоті Ворота», «Актор», Молодий театр та інші...
— Знаєте, деякі театрознавці говорять, що це «комунікування з глядачем». Але театральна комунікація має на меті близькість, щоб люди випадкові, або якась спільнота набула якогось порозуміння, взаємоповаги... Я себе відчуваю щасливим, коли після вистави глядачі дякують за постановку, діляться думками, як їх захопив не лише сюжет, а гра акторів, діляться думками, що прийшли до них після перегляду. Але якщо ми шукаємо близькості від брутальності, то ми її провокуємо. Це не питання нецензурності, а девальвація ідеалів краси, моральних аспектів. Мені здається, що неможна на сцені використовувати низькі засоби існування. Бо людина завжди прагнула бути вищою бруду і це складова прогресу людської особистості. Людство вдосконалюється і хоче стати кращим. Я в це вірю і цим живлюся у мистецтві!
Є такий відомий вислів, що «Театр — це храм!» і це правда, але це храм, де ти можеш сумніватися. І велике питання до чого приведуть ці сумніви? Як людина може стати кращою, як повернути людську душу до її «зіркової батьківщини». Я впевнений, що у далекому зірковому всесвіті всі ці душі чекають на чергове втілення, і чим кращими вони будуть сьогодні, тим ще кращими вони повертаються на землю. У цьому багато-поліфонічне мистецтво театру надважливе і на ньому лежить найбільша міра відповідальності за те, якою душа вийде у світові і вічні мандри...
ПЕРЕМОЖЦІ «КИЇВСЬКОЇ ПЕКТОРАЛІ»
• Краща драматична вистава
«Коріолан» В. Шекспір, режисер Дмитро Богомазов (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• Краща музична вистава
«Скрипаль на даху» Дж. Бок, режисер Богдан Струтинський (Національна оперета України)
• Краща дитяча вистава
«Король Дроздобород» Ю. Шевченко (за мотивами казки братів Грімм), режисер Дмитро Тодорюк (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва)
• Краща камерна вистава (вистава малої сцени)
«Війна», режисер Л. Нурен, режисер Давид Петросян (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• Краща режисерська робота
Дмитро Богомазов, вистава «Коріолан» В. Шекспір (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• Краще виконання чоловічої ролі
Олександр Печериця за роль Мишкіна Лева Миколайовича, у виставі за романом Ф. Достоєвського «Ідіот» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• Краще виконання жіночої ролі
Олена Хохлаткіна за роль Памели, у виставі Дж. Патрик «Дорога Памела» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• Краще виконання чоловічої ролі другого плану
Остап Ступка за роль Сіцінія Велута, у виставі В.Шекспір «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
• Краще виконання жіночої ролі другого плану»
Катерина Рубашкіна за роль Вчительки, у виставі Павло Ар’є «Дівчина з ведмедиком, або Неповнолітня...» (Київський театр на Подолі)
• Краще пластичне вирішення вистави
Павло Івлюшкін у виставі Авґуст Стріндберґ «Фрекен Юлія» (театр «Золоті Ворота»)
• Краща сценографія
Микола Данько у виставі за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» (Київський академічний театр ляльок)
• Краща музична концепція вистави
Юліана Хоменко та Марія Кучма (композитор) у виставі Ян Екхольм «Людвіг ХІV» (ТЮГ на Липках)
• Кращий акторський дебют
Вероніка Шостак за роль Валентини, у виставі Іван Вирипаєв «Валентинів день» (Український малий драматичний театр)
• Кращий режисерський дебют
Марія Лук’янова, вистава Іван Вирипаєв «Валентинів день» (Український малий драматичний театр)
