КОНЦЕРТ ТИЖНЯ
«О л е (Олекса Довбуш)», гуцульська міфо-опера-dance — 12 листопада, Великий зал НМАУ
Вона відбудеться у виконанні Національного ансамблю пісні і танцю «Гуцулія» (керівник Петро Князевич) Івано-Франківської державної обласної філармонії, під час якого глядачі немов потраплять у чарівний край Карпатських гір. Нову роботу колективу створено на основі переказів про легендарного месника Олексу Довбуша (Оле), який у народній пам’яті залишився шляхетним оборонцем ображених і скривджених. Міфо-оперу-danсе можна назвати новим міфом про українського Робін Гуда (лібрето написано за мотивами творів Богдана-Ігоря Антонича та Гната Хоткевича). Музично-драматичне дійство відтворює перекази, пісні та легенди про славного ватажка Олексу Довбуша та опришків, пам’ять про яких гуцули шанують понині. Міфо-опера складається з п’яти епізодів: «Гуцульське весілля», «Гірки», «Опришки», «Месники» і «Смертельний плес», в яких панує бойовий дух опришків — месників, прагнення до незалежності, волі та свободи, що наповнене стихією Карпатських гір. На цьому фоні постає фігура Олекси Довбуша, якого гуцули з любов’ю називали Оле; це розповідь про його завзятість і добрі діла, а також трагічне кохання до Дзвінки. Музична палітра не порушує гуцульський мелос, хоча має несподіване музичне акцентування і незвичний звукоряд та ритмічну будову, а модернізовані танці в стилі ірландського danсе підкреслюють гуцульську етнічну самобутність. Режисером дійства є Василь Вовкун.
ВИСТАВА ТИЖНЯ
«Перехресні стежки» — 13 листопада, Національний театр ім. І. Франка
ФОТО З АРХІВУ «Дня»
Виставу поставив Дмитро Чирипюк (він також є автором інсценізації повісті «Перехресні стежки» Івана Франка). За сюжетом: до міста приїздить молодий адвокат Рафалович і зустрічає свою колишню кохану Регіну, з якою його розлучило життя. Тепер вона дружина чиновника Стальського. Та кохання спалахує знову, руйнуючи життя трьох... Оригінальну музику з елементами фолку (батярські пісні) написав Юрій Шевченко; стильну сценографію (галицька кав’ярня, квартира Стальських, адвокатська контора, і через усю сцену проходить дзеркальний лабіринт-пастка, з якого можна вийти хіба що розбивши люстерко, а ці гострі осколки, немов леза, розрізають по-живому долі героїв) створив Андрій Александрович-Дочевський (художник є й автором костюмів); також застосовано комп’ютерні технології — Ірина Александрович-Беркута. За секунду відеоряд змінюється: з’являються вікна будинків у місті (дію вистави режисер переніс до Львова 1920—1930-х), або голубе небо з розцвіченими маками (моменти зустрічі й кохання Регіни (Тетяна Міхіна) та Рафаловича (Олександр Форманчук) і розлитими чорно-червоними плямами, немов у кориді, коли у двобої хтось має загинути (фінальна сцена подружніх «розбірок» Стальського (Петро Панчук) і Регіни... Сюжет повісті І. Франка режисер скоротив до чотирьох ліній, де в тісний клубок сплелися такі одвічні теми, як пошук ідеалу жінки і кохання, хворобливі алюзії, домашня тиранія, складна внутрішня боротьба між божественним і диявольським. А коли бракує слів, герої дуже органічно «розмовляють» мовою пластики (хореографія Ольги Семьошкіної, пластика — Володимир Абазопуло).
ВИСТАВКА ТИЖНЯ
«Таро. Великий Аркан. Офорти Володимира Іванова-Ахметова» — Національний музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків
ФОТОІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО МУЗЕЄМ
Таро — велика західноєвропейська духовна й містична традиція, історія якої сягає XV ст., уперше отримала оригінальне трактування в українській культурі. Серію офортних композицій — 22-х карт Великого Аркану Таро, створив видатний сучасний графік Володимир Іванов-Ахметов. Художник працював над серією із 2004 по 2015 роки. Таро — це колода карт, що виникла в Італії як атрибут світської гри. Згодом карти Таро набули застосування в практиках ворожіння, віщування, а також у різних магічних ритуалах закритих духовних спільнот, зокрема масонів. Повний комплект карт Таро складається із 78-ми карт: 22-х сюжетних карт Великого (Старшого) Аркану та 56-ти карт мастей Малого (Молодшого) Аркану. Ця виставка — про первісні символи людської свідомості; вічні сюжети буття людини у світі. Таро Іванова-Ахметова — авторське. Його Маг, Жриця, Любов та Справедливість, Жертва та Сила, його спустошений владою Першосвященник та вічно юний Блазень (на фото) — персонажі нашої реальності. Виставку можна побачити до 29 листопада.
КНИЖКА ТИЖНЯ
«Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси»
Книжку видано в агенції «Піраміда». Софія Яблонська-Уден (1907—1971 рр.) — письменниця, журналістка, мандрівниця, народилася в Германові (Галичина). 1927 року Софія виїхала до Парижа опановувати техніку знімання документального кіно, де вийшла заміж за Ж.М. Удена. Із Франції мандрувала спершу до Марокко, а потім побувала на Цейлоні, відвідала Лаос, Камбоджу, Малайські острови, Яву і Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку... Яблонська 15 років прожила в Китаї. 1950-го повернулася до Європи й оселилася на о. Нуармутьє (Франція). Пані Софія загинула в автомобільній катастрофі 4 лютого 1971 р. у Франції. Автор збірки епічних творів «Чар Марока» (1932), «З країни рижу та опію» (1936), «Далекі обрії» (у 2-х ч., 1939), збірки нарисів і оповідань «Дві ваги — дві міри» (1972, видано посмертно). У всіх своїх книжках С. Яблонська розміщувала власні фотографії, які вдало ілюстрували побут і культуру екзотичних країв і народів. В українській літературі її подорожні нариси маловідомі сучасному читачеві. Хоча ці книжки — маленькі шедеври. «Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси» визнано однією з найкращих книжок «Форуму видавців-2015».
ФІЛЬМ ТИЖНЯ
«Прогулянка висотою» — в українському прокаті
ФОТО З САЙТА AFISHA.UA
Це біографічний фільм режисера Роберта Земекіса про те, як французький канатоходець Філіп Петі наважився здійснити легендарний трюк — пройти без страховки по канату, натягнутому між хмарочосами (сумно відомими вежами-близнюками Всесвітнього торгового центру) в Нью-Йорку. Пізніше в ЗМІ «подвиг» Ф.Петі назвуть «художнім злочином століття», який стався 1974 року. До речі, про цю історію було знято документальний фільм «Людина на канаті», але Роберт Земкіс надає події художнє оформлення і використовує останні технології графіки та можливості 3D. В одному з інтерв’ю Земкіс заявив, що в технічному сенсі це кульмінація його 30-річної творчої кар’єри. Головну роль виконує Джозефон Гордон-Левітт (актор майстерно і граціозно перевтілюється в професійного еквілібриста).
