Понад п’ять десятиліть творча доля актриси пов’язана з провідним колективом України — театром ім. І. Франка.
Вперше на сцену Галина Яблонська вийшла у шість років в епізодичній ролі хлопчика. А у вісім уже виконувала головну роль у виставі «Хатина дядечки Тома». Це був 1936 р., у Іспанії йшла громадянська війна, і Галина віддає усі зароблені за вистави гроші (50 крб.) у фонд іспанським дітям — жертвам війни. Неначе відчувала, що колись сама стане жертвою війни у своїй країні.
Під час окупації гітлерівцями України Галина з подругою опинилася у потягу, що прямував до Німеччини, де на них чекала рабська праця, а можливо, і смерть у концтаборі. Вона заприсяглася, що ніколи не буде рабинею, як згодом це втілить на сцені в образах своїх героїнь Марусі Богуславки та болгарської розвідниці Анеліни Тошевої, і після кількох невдалих спроб врешті втекла з полону... У 1944 р. вона, ще школярка, повертається на сцену театру. І вже ніколи не полишає її. Вдуматись тільки — 74 роки Яблонська служить театральному мистецтву (57 з них є франківкою)! Незважаючи на поважні літа, Галина Гілярівна продовжує грати на сцені рідного театру у виставах «Украдене щастя» та «Шельменко- денщик».
Нещодавно у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва відбувся вечір, присвячений 80-річчю з дня народження актриси. У фойє гостей зустрічала виставка на честь ювілярки, утворена на матеріалах її власного архіву. На стендах і у вітринах можна було побачити рукописи, речі, афіші, програми, фотографії зіграних ролей. На честь актриси лунали здравиці й пісні, демонструвалися уривки із фільмів-вистав театру ім. І. Франка за участю Галини Яблонської: «Безталанна» І.Карпенка-Карого (Софія), «Не судилося» М.Старицького (Катря).
Під час перегляду цікаво було спостерігати за обличчям Яблонської: актриса дивилась так, наче бачила їх уперше. Здавалось, що вона поринула кудись далеко, і в кутках її очей збиралися непрохані сльози. Але тільки згас екран, вона встала весела і лукава, щоб із царською величчю прийняти освідчення у щирих почуттях своїх колег. І материнським оком наглядала за вишуканими військовими ліцеїстами — своїми студійцями...
Народилася Галина Гілярівна Яблонська у 1928 році в мальовничому місті Умані. Мати — актриса, вітчим — актор і режисер. Тож, як це часто буває, весь свій час вона проводила за лаштунками сцени... Спочатку була актрисою пересувного театру ім. Лесі Українки у Кам’янці- Подільському. По закінченню школи, — вже в Могилів-Подільському театрі ім. Т.Шевченка вона стає провідною актрисою і за два роки зіграла тут 10 ролей класичного репертуару. Далі були Вінницький обласний драматичний театрі ім. М.Садовського та Дніпропетровський пересувний театр. В таких театрах трупа була невеликою, і для кожного знаходилася змістовна робота. Основний репертуар — українська класика — хороша школа для починаючого митця. До того ж, у такому репертуарі доводилося багато співати і танцювати, актор розвивався як синтетичний. Грали скрізь — у місті, районі, селищі. Галина вся віддавалася сцені, забувала на ній себе, не грала — жила. Вже тоді визначилася як актриса школи переживання (великої школи Заньковецької). Вона ще не завжди могла розподілити себе у ролі, виснажувалася інколи так, що не було сил розгримуватися. Та при тому була безмежно щаслива і наснажена.
Невдовзі Яблонська вже грала Наталю в «Лимерівні», Марусю в «Марусі Богуславці». Одна із улюблених ролей — партизанка Зоя у виставі щойно відбудованого Вінницького українського драматичного театру ім. М.Садовського «Казка про правду» М.Алігер (1948 рік). Їй, що пройшла такі іспити війни, зрозумілий і дорогий цей образ...
Щасливий випадок став долею, коли у 1951 році привів її на сцену Театру ім. І.Франка. Дебютувала у ролі Галі у драмі Т.Шевченка «Назар Стодоля». Робота з Амвросієм Бучмою, режисером цієї вистави, вразила молоду актрису і залишила незабутнє враження. У франківській театральний родині Галина Гілярівна прожила велике творче життя. Виконувала головні й епізодичні ролі, грала жінок різного віку і характерів. А найулюбленішими стали: Галя ( «Лиха доля» М. Старицького), Софія («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Анеля («Для домашнього вогнища» за І. Франком), Маруся («Маруся Богуславка» М. Старицького), Гелена («Каландра» Лесі Українки), Чайка («Банкір» О.Корнійчука), Катря («Фараони» М. Коломійця), Леді Макдуф («Макбет» В. Шекспіра) та інші.
Яблонська могла б зніматися у кінофільмах, але вона обрала театр. Людина запальної вдачі, Галина Гілярівна вражає своїм невичерпним запасом енергії, яким наділена від природи. Актриса є щирою патріоткою, але навіть у своїй громадській діяльності залишається відданою мистецтву. Всю свою енергію (яка чомусь здається нерозтраченою у її літа) вона віддає молоді: очолюючи Міжнародну лігу «Матері і сестри — молоді України» і викладаючи у Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна. Головним напрямком її діяльності є прищеплення любові до рідного слова, до історії держави та її визначних постатей. Як сценарист і режисер, вона навчає акторській майстерності, робить вистави — присвячені пам’яті героїв Крут та Богуна, «Уклін тобі, рідна мати», «Геній і сучасність» (про Т.Шевченко).
У травні, у рідному Театрі ім. І.Франка відбудеться творчий вечір актриси. Довгих вам років, пані Галина з поетичним прізвищем Яблонська! Здоров’я і гарних вам учнів.
