Щодо української абстракції, як розповідає мистецтвознавиця Діана КЛОЧКО, зазвичай виникають дві репліки: «Навіщо це?» і «Я теж так можу». А насправді йдеться про історію успіху, адже присутність українців у світовій абстракції є дуже потужною. Продемонструвати це прагне великий експозиційно-книжковий проєкт «Століття української абстракції», презентація якого нещодавно відбулася в Києво-Могилянській бізнес-школі (kmbs).
Як пояснив Костянтин КОЖЕМ’ЯКА, президент «Фонду культурних ініціатив ArtHuss» та продюсер проєкту, «Століття української абстракції» буде розгортатися у кілька етапів. Перший — інформаційне ревю «Діалог у часі», що нині розміщене у просторі kmbs. У березні в Національному музеї Тараса Шевченка буде створено експозицію «Категорії виразності». Також тривають перемовини щодо розгортання експозиції у Львові (Національний музей імені Андрея Шептицького), в Луцьку (Музей сучасного українського мистецтва Корсаків) та Українському музеї в Нью-Йорку. Планується також завершальний проєкт у Києві, попередньо — в «Мистецькому Арсеналі» чи Українському домі. Ще одним результатом стане книжка медіакураторки проєкту Діани Клочко, до якої увійдуть, окрім аналітичних текстів і власне зображень експонатів, ще й матеріали усіх експозицій.
БУТИ ПОПЕРЕДУ
Концептуальний задум проєкту частково відображений у назві. З одного боку, «століття» — це форма множини. Бо одне із завдань, як розповіла Діана Клочко, — показати, «яким чином усі століття українського мистецтва підготували цей вибух абстракції на початку ХХ століття». Зокрема, однією з «родзинок» виставки в Національному музеї Тараса Шевченка буде робота Кобзаря, де є коло і куля, тобто теж містяться елементи абстракції.
З іншого боку, «століття» в назві — у формі однини, адже організатори починають відлік власне української абстракції з 1910-го. «Бо тоді в Одесі, Миколаєві та Херсоні Кандинський зробив свою першу персональну виставку. Тож ми вчасно, так би мовити, «прописалися» у світовому просторі», — розповідає мистецтвознавець, головний консультант проєкту Дмитро ГОРБАЧОВ. Незадовго перед тим в Одесі було представлено першу в світі обкладинку з абстрактним малюнком (створену саме Василем Кандинським).
Цікаво, що, як поділився дослідник, коли в Мюнхені 1911 року художник надав абстрактну обкладинку для каталогу, то її не прийняли, мотивуючи своє рішення тим, що «тут нічого не намальовано, зробіть так, щоб була хоч якась прив’язка». І Василю Кандинському довелося перетворити дві плями таким чином, щоб вони нагадували вершника. «В Одесі йому сказали: що хочеш, те й роби. Але не в Мюнхені. Тож ми, виявляється, ще й були попереду щодо цього, — зауважує Дмитро Горбачов. — А далі — більше. Олександра Екстер творить у Києві кубофутуристський абстракціонізм. Казимир Малевич робить свій супрематизм... Олександр Богомазов 1915 року теж творив абстрактні речі. Це все дуже ранні роботи. І коли ми робили виставку «Український авангард» у Загребі 1990 року, там сказали: «Дуже ранні роботи: 1913-й, 1914-й... Мало яка країна може цим похвалитися. Бо всі лише згодом реагували на новації».
Дослідник також поділився своєю версією, чому абстракціонізм виник саме у православному світі, хоч серед митців були й католики: «Тому що в православному світі ідея абстракції завжди існувала в релігійному вигляді — це так званий ісихазм, щоб відокремитися від усього конкретного, земного, скороминущого і настроїтися на сприйняття божественного. На Заході, в католицькому світі, була відданість реальності. Бо Бога, як казали католики ще в Середньовіччі, треба шукати в гущі життя... А православні монахи казали: для того щоб з’єднатися з Богом, потрібно забути про предметовість. І бачите, це в мистецькому світі відобразилося як архетип».
П’ЯТЬ КАТЕГОРІЙ
Експозиційний куратор «Століття української абстракції», живописець Петро БЕВЗА порівняв цей проєкт з акведуком, який відновлюватиме тяглість — зв’язок від українських абстракціоністів-класиків, котрі творили сто років тому, й аж до сучасних митців. «Починаєш займатися абстракцією і розумієш, що це, метафорично кажучи, не дерево, а кущ. Бо ця лінія раптом розростається у різні боки. Дивишся якийсь приватний архів — а тут ще є скільки всього. А потім озивається хтось із обласного музею і каже: «Подивіться, що у нас тут є», — пояснює Діана Клочко. Тож постає проблема вибору.
Тож вирішили розподілити роботи на п’ять категорій: світло, колір, ритм, конструкція, пауза. Водночас, як зазначає Діана Клочко: «Уже зараз зрозуміло, що є художники, які можуть бути в двох категоріях. А є художники, яких не можна зарахувати до цих категорій, тому що вони дуже близько підійшли до абстракції, але не зробили цей крок».
«ДІАЛОГИ В ЧАСІ»
Експозиція буде різнитися, оскільки й самі простори — різні. Зокрема, у kmbs представлено, як пояснюють організатори, «комунікаційні пари», які склалися в розриві одного століття: у них початок ХХ ст. і початок ХХІ ст. стають візуальними висловлюваннями, що представляють діалог категорій: «колір» — Вадим Меллер / Петро Лебединець; «конструкція» — Олександр Хвостенко-Хвостов/ Микола Журавель; «світло» — Олександр Богомазов/ Петро Бевза; «пауза» — Олександра Екстер/ Назар Білик; «ритм» — Любов Попова/ Василь Бажай».
МИКОЛА ЖУРАВЕЛЬ. «СРІБНИЙ ВУЛИК»
Це справді «діалоги в часі». І, як пояснює Діана Клочко, їхній механізм набагато складніший, ніж просто коли один художник іде до іншого, бачить у нього якийсь образ, а потім робить рефлексію на нього: «Так мислили у ХХ ст. Тому з’явився постмодерн з його цитатністю, з тим, що знають історію мистецтва й запозичають із неї багато чого. ХХІ століття вже каже «ні»: можливо й таке, що якусь ідею через медіа, гіперпростір, лінки можна реалізувати, продовжити цей діалог, навіть не знаючи першообразу. І це хоч і розірваність у часі, але водночас якимось чином реалізація того, що не було втілено».
Зокрема, це можна побачити на прикладі діалогу «Безпредметної композиції» (1916) Олександри Екстер і шести частин циклу «Контрформи» Назара Білика. Про це на кураторській екскурсії розповіла Діана Клочко: «Коли починаєш роздивлятися цю роботу Екстер, то з одного боку, вона абстрактна, кубістська. Починаєш вдивлятися і бачиш ніби жіночу фігуру. Але коли вдивляєшся ще далі в неї, то бачиш, що вся ця кубістська композиція організована навколо пустки. В її центрі міститься порожнє місце, цезура». І так само щодо композицій Назара Білика, де є контррельєф, але головне — це те, що не зображено. Наприклад, на одній із робіт, придивившись, можна впізнати, що це вікна Софії Київської. «Тобто пустка, біле — це те, що дає сенс. Ми будемо бачити, як це розгортається в культурі, у кожного художника, яким чином із білого витворюється все решта», — коментує Діана Клочко. І це лише один із п’яти діалогів.
СПІВПРАЦЯ МУЗЕЇВ ТА ПРИВАТНИХ КОЛЕКЦІОНЕРІВ
Важливо, як зазначила Діана Клочко, що цей проєкт не тільки міжмузейний. Вдалося залучити до співпраці також приватних колекціонерів, і їхня довіра до цього проєкту — дуже висока. «Сподіваюсь, будуть представлені живопис, скульптура, графіка, перформанс, інсталяція. Із того, що ми представляємо у kmbs, може вирости дуже великий мультимедійний проєкт», — розповідає Діана Клочко. Тож «акведук історії української абстракції» поступово вибудовується на наших очах.
