Культурний, а сьогодні вже й історичний феномен старійшини славетного мистецького роду Козаків Едварда (Еко) якось стримує від того, щоб величати і його синів — Юрія (1933—2001) та Ярему (1942—2016) як визначних. Насправді ж, якщо судити за залишеним ними творчим спадком, такими вони були. Кожен із них усвідомлював геніальність свого батька у царині графіки, малярства, видавничої справи, креативно-інтелектуальної журналістики, а найбільше — карикатури, а тому не порушував встановленого балансу суспільної опінії про Козаків в історії української національної культури XX століття. Сьогодні Україна повинна вклонитися і їм самим за те, що вдалося зробити для рідної землі далеко за океаном — у США, де їм судилося скріпити свої творчі обдарування та розкрити їх у різних мистецьких галузях.
Юрій Козак народився 14 грудня 1933 року у місті Стрий, що на Львівщині. Мати — Марія, з дому Бортник, віддала багато зусиль для виховання старшого сина у роки наростаючої популярності свого чоловіка Едварда Козака як графіка і редактора найпопулярнішого львівського сатирично-гумористичного часопису «Комар», учня самого Олекси Новаківського. За родинними переказами, маленький Юрій був «співучасником» творення ранніх карикатур легендарного Ека, сидячи у батька в буквальному розумінні на шиї над столом у скромному, орендованому помешканні на вулиці Пісковій у Львові. Без сумнівів, саме це визначило подальшу долю Юрія Козака вже у зрілі роки.
Ярема Козак народився 17 квітня 1941 року в польському Кракові, куди родина Козаків змушена була переїхати після приходу до Львова «перших совітів». На той час Еко, маючи великий авторитет у різних суспільно-політичних та культурно-мистецьких колах, був обраний головою українського мистецького гуртка «Зарево», який продовжував функціонувати у Кракові в роки німецької окупації. І знову ж, в умовах матеріальних нестатків, загроз родинному щастю, але під прапором українського мистецтва починав визрівати ще один козацький характер!
Перші повоєнні роки вся родина перебула в таборах для переміщених осіб у німецьких містах Карльсфельді та Берхтесґадені, де Юрко ходив до українських шкіл. 1949 року Козаки переїхали до США, поселившись у місті Детройт, штат Мічиган. Звідси й почала розбудовуватися ціла «імперія» американських Козаків, що поширилася на різні професії, громадсько-культурні ініціативи, а найбільше — на мистецьке та інтелектуальне життя українського зарубіжжя.
ЮРIЙ КОЗАК. ЦЕРКВА СВЯТОЇ ТРIЙЦI У КИЄВI. 1980-ТI РР.
1952 року після базової вищої освіти Юрко отримав стипендію на студії в Центрі креативних студій Детройта (Center for Creative Studies), де набував професійні навички в малярстві, графіці й скульптурі. Після закінчення відбув практику викладача рисунка. Своє родинне щастя заклав у шлюбі 1957 року із Сузанною Еліс. Того ж року розпочав працю у студії вітражу, виконуючи замовлення від різних американських церков. Згодом працював на різних інших підприємствах, розвиваючи напрями, крім вітража, мозаїки та стінопису.
Як автентичний Козак, Юрко від самого дитинства, так само як і його молодший брат Ярема, став пластуном. Цей національний і духовий гарт позитивно позначився на працездатності братів та тематиці їхніх творів. Батько залучав обох до ілюстрування свого сатирично-гумористичного журналу «Лис Микита», а також дитячих часописів і книжечок. У такий спосіб наповнювався індивідуальний «портфель ідей» Юрія Козака як неординарного, багато в чому унікального мистця-графіка, живописця і дизайнера.
Універсальні мистецькі навички українця зацікавили менеджерів великого американського автомобільного концерну General Motors, які 1965 року запросили його на посаду дизайнера. Понад тридцять років Юрій Козак працював над розробкою нових моделей машин, керував відділом промислової скульптури (дизайнерської пластики) за профілем автомобільної марки Buick. Іміджева політика концерну упродовж того часу в частині вдосконалення естетичних характеристик уже історичних моделей відомих у всьому світі «Бюїків» частково вироблялася й українським творчим інтелектом.
А поза основною працею George Kozak залишався звичайним Юком (таким стало його мистецьке ім’я, за аналогією до батькового Еко). Уже 1959 року Едвард Козак залучив Юрія до авторів-ілюстраторів відомого в діаспорі США і Канади дитячого журналу «Веселка», а вже від 1961 року його малюночки стають доволі сміливими за формальними та стильовими ознаками. Варто зауважити, що на сторінках видання вони співіснували поруч із творами таких знаних творчих індивідуальностей, як Микола Бутович, Галина Мазепа, Петро Андрусів, Петро Холодний-молодший, Михайло Михалевич і, звичайно, Еко. Усі 1960-ті, а потім 1970 — 1980-ті роки графіка Юрія Козака збагачувала художньо-смисловий простір видання і подекуди почала кількісно переважати батькові малюнки, що для старшого Козака було великою радістю: у той час він мав змогу більше себе віддавати «на фронті» політичної сатири.
ЮРIЙ КОЗАК. ЛИСТКИ. 1970-ТI РР.
Характерно, що в жанрі журнальної графіки Юко повчався у батька не повторюватися виконавською манерою, а модифікувати композиційні й формальні рішення. Тому його твори були певними етапами розвитку креативного мислення, яке, очевидно, синхронізувалося з авторською дизайнерською практикою на General Motors. Натомість були й інші творчі галузі, які підтверджували неабиякий мистецький хист Юрія Козака — станкове та сакральне малярство. Для церкви св. Йосафата у м. Воррен (Мічиган) він виконав запрестольний образ та іконостас, повністю мистецьки оздобив український католицький храм св. Михайла у м. Дірборн (штат Мічиган). Оригінальними авторськими рисами позначені його ікони «Розп’яття», «Св. Юрій», «Св. Миколай», «Пієта», «Св. Ольга», Богородичні та Христові образи. Не відходячи від канонічних засад відповідних іконографічних типів візантійської традиції, йому вдавалося збагачувати трактування сакрального змісту індивідуальними живописними якостями. Ще більш несподіваного результату він досягнув у серії картин із зображенням архітектури відомих українських церковних пам’яток («Видубицький монастир», «Церква св. Юра у Львові», «Церква св. Миколая зі села Кривка», «Церква Святої Трійці у Києві» та ін.). Тут поєдналися творчо-методологічні задачі наукової реконструкції об’єктів архітектурної спадщини, документальної графіки, а також доведеного до досконалості за малярською технікою гіперреалістичного твору, що в українській практиці траплялося вкрай рідко. Як мистця високого професійного авторитету, напередодні святкування 1000-ліття хрещення Руси-України Канадсько-Українська мистецька фундація у м. Торонто (Канада) замовила у нього картину з візуальною реконструкцією цієї переломної історичної події. Сьогодні це масштабне полотно прикрашає одну з українських культурних інституцій міста.
У творчому доробку Юрія Козака (помер 20 січня 2001 року) залишилося чимало творів інших живописних жанрів, зокрема портретів, історичних картин (однією з найвідоміших є композиція «Похід князя Ігоря»), натюрмортів. Виконав чимало декорацій до вистав за мотивами американських п’єс та оперет. З дружиною виховали п’ятеро дітей. Роман, старший із них, є греко-католицьким священиком, Стефан працює в кераміці й продовжує справу свого батька як «автомобілевого скульптора», Марія займається мистецтвом вітража, Тетяна теж малює, а наймолодший Едвард став автомобільним інженером.
ЯРЕМА КОЗАК. ГУЦУЛКА. 1980-ТI РР.
Юрій Козак, понад те, був активним у морському пластуванні, належав до відомого куреня «Чорноморці». Не відставав від нього в цьому і молодший брат — Ярема, який був не менш діяльним і як мистець, і як громадсько-культурний діяч у США, як пластун (у тому ж курені «Чорноморці» мав ім’я Шарко). Молодший син Едварда Козака навчався на відділі мистецтв Вейнського університету (Wayne State University) у тому ж Детройті. Від 1964 до 1971 року пройшов всі рівні, в тому числі аспірантський, вищої спеціалізованої освіти. 1965 року одружився з Христиною, з дому Байко. Виховували двох дітей — Ксеню та Іринея.
Упродовж 1968 — 1975 років Ярема Козак керував мистецькою школою для молоді при місцевому Культурно-громадському клубі, працюючи зі 45 студентами. Тоді ж затверджував свій індивідуалізм як мистець-графік та живописець. 1969 року в бібліотеці міста Гемтремк (штат Мічиган) уже мав свою першу персональну виставку.
Структура творчості Яреми дещо відрізнялася від братової, відповідно до контексту вивчення ним професійних основ мистецтва в університеті та більшого інтересу до станкового малярства. Питома частина картин Яреми Козака відображала етапи пошуків автором глибших естетичних вражень від живопису, в тому числі й експериментів з формою. Художник тонко відчував фактор часу, відстежував актуальні тенденції американського та світового мистецтва, проявляв цікавість до абстракції. Разом із тим, навіть при окремих парафразах з Р. Раушенберга, Д. Поллока та інших представників абстрактного експресіонізму, він шукав шляхів синтезу модернізму з етнічними українськими коренями, чим, що варто підкреслити, займався і молодий Еко ще у Львові. Відтак малярська концепція Яреми Козака не була якоюсь закритою системою, чітко визначеною в еквіваленті стилю. Вона розвивалася вкрай динамічно, дивуючи новими і новими «розворотами» авторського творчого темпераменту.
ЯРЕМА_КОЗАК._ДЕРЕВО. 1983 Р.
Дивував сам діапазон виражальних засобів мистця: від постімпресіоністських, постсезанівських, неоекспресіоністських реплік до постструктуральної гри з формою. Це найкраще ілюструють такі його твори, як «На пляжі» (1967), «Хвилі» (1970-і роки), «Соняшники» (1973), «Скелі» (1980), «Дерево» (кілька варіантів, 1983), «Над морем» (1989), «Плітки» (1978) та багато інших. Якийсь особливий статус емоційності Яреми Козака, що проявлявся в експлуатації колірного чинника (здебільшого насиченої, світлоносної палітри), можна було пояснювати пієтизмом автора до землі своїх батьків — землі, якої він фізично так і не зумів побачити. Оця внутрішня, духовно-етична програма його малярства була пов’язаною саме з таким метафізичним виміром його творчої уяви. Бо навіть його неопластицистичні абстракції 1970-1990-х років («Гуцулка», «Минуле», «Примітив», «Драма», «Форми», «Чорнобильське. Реквієм» та інші) асоціативно і семантично перекликалися з автентичною традицією, відчуття якої він перейняв генетично від своїх батьків та атмосфери щоденного побуту Козаків на чужині. Тим більше, що Яко (таке мистецьке ім’я він прибрав як молодший син Ека) неодноразово тематично і смислово нав’язував свої композиції до українського фольклору, нерідко наближено до батькових сюжетів (як, для прикладу, у картинах «Предки», 1983, «Народний танець», 1987, «Селянська хата», 1988). В іконописних творах художник намагався не відходити від канонічних прототипів, тут складніше було відчитувати його індивідуальність.
Розмаїття пластично-формальних підходів Яреми Козака до вирішення станкової картини все ж не завадило сприймати всі живописні жанри — символічні сцени, пейзажі, абстракти як художньо-естетичну цілість. Але у той же час він інтенсивно працював у інших творчих галузях, найбільше — у графіці. Ілюстрував окремі розділи дитячого місячника «Веселка», пластових часописів «Юнак», «Готуйсь», жіночого журналу «Наше Життя», робив шаржі і карикатури до батькового «Лиса Микити». 1975 року, спільно з Юрієм, проілюстрував багатотиражне видання Об’єднання українських педагогів Канади «Мій перший словник», а в 1986 році — хрестоматію «1000-ліття Руси-України», видання Світового Конгресу Вільних Українців. З його графікою вийшла друком група святочних (Різдвяних та Великодніх) карток. 1989 року на великому конкурсі етнічного мистецтва у штаті Мічиган виборов Першу нагороду з-поміж 300 учасників, двічі перед цим отримував відзначення. Відійшов у Вічність 16 січня 2016 року.
Еко, Юко та Яко — славетна родина американських Козаків — були дуже популярними в українському емігрантському середовищі. Виставки, зазвичай, робили всі утрьох, найчастіше, як правило, у галереї поблизу містечка Гантер, що в Кетскільських горах, або в містечку Воррен біля Детройта, де тривалий час функціонувала Галерея «Еко». Окрім спільних виставок (в тому числі й у Львові 1990 року) американські Козаки виконували мистецькі роботи монументально-декоративного характеру на об’єктах, як, зокрема, велику (на цілу стіну) карту України з мотивами національної історії і культури у Вейнському університеті в Детройті (відтоді ця кімната має назву Ukrainian Room).
Донька Едварда Козака Наталія (у заміжжі Мордованець) не пішла тим же професійним шляхом, як її брати. Натомість і вона, і внуки великого Ека, діти, а тепер і внуки всіх дітей Едварда — Наталії, Юрія та Яреми — були і залишаються свідомими своєї культурної місії утверджувати у вільному світі образ рідної Батьківщини. Багатогранну творчу спадщину Юрія та Яреми Козаків повинні нарешті усвідомити в Україні та належно пошанувати в мистецьких і наукових колах. Лише за самою конфігурацією це гігантський масив естетичних ідей, які ідентифікували українську культури на чужині. А скільки глибоких духовно-етичних смислів мистецтва треба ще розкрити, що пізнати Козацький рід у розмаїтих історичних конфронтаціях недалекого минулого!
