Сьогодні Павлу Вірському — легендарному балетмейстеру, засновнику Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України, який нині носить його ім'я, — виповнюється 100 років.
Ювілей свого патрона колектив відзначає широко. Вчора, напередодні дня народження майстра, на сцені Палацу «Україна» виступили переможців I Всеукраїнського конкурсу імені П. Вірського. Цей конкурс можна назвати марафоном. Він проходив впродовж двох років і в ньому взяли участь понад 700 колективів (професійних і самодіяльних, дорослих і дитячих). У гала-концерті брали участь: Гуцульський ансамбль пісні й танцю, ансамбль «Донбас», харківський театр «Заповіт», дитячий ансамбль «Сонечко» (м. Житомир), вихованці зі Школи Вірського та інші (близько 3000 артистів).
А сьогодні, в день ювілею, в Палаці «Україна» пройде урочистий вечір під назвою «Той, хто творив душею». У програмі будуть лише твори Павла Павловича у виконанні артистів ансамблю імені П. Вірського. Чотири композиції колектив спеціально відновив для цього концерту.
— На вечорі глядачі побачать 12 танцювальних номерів, — розказує художній керівник ансамблю Мирослав Вантух. — Це зокрема: «Ми з України», «Бухенвальд», «Подоляночка», «Хміль», «Ой під вишнею», виконуємо і знамениті «Гопак»,«Повзунець», «Запорожці» та інші танці, що вже стали візиткою нашого колективу. Для нас спадщина Вірського — «золотий» доробок ансамблю. Хоча, коли ми тільки обговорювали програму концерту, то деякі колеги-режисери запитували — чи буде цікава ретро-програма глядачеві, й навіть радили додати номери з сучасного репертуару ансамблю. Але я вважаю, що на вечорі пам'яті на сцені повинні виконуватися лише танці Павла Павловича, бо він дійсно був великим майстром хореографії. До речі, святкування ювілею Вірського буде не лише в столиці, а й в областях. На цих концертах виступлять провідні майстри танцю різних колективів регіонів.
«ЩЕРБИЦЬКИЙ ПРИСЛАВ ЛІТАК, ЩОБ АРТИСТИ ВСТИГЛИ НА ПОХОРОН»
В ансамблі й сьогодні працюють ті, хто працював із Павлом Павловичем. Вони з великою теплотою пригадують, як цікаво проходили репетиції. Балетмейстер був дуже вимогливим, кожен жест, рух у нього мали значення. Коли щось у танцюристів не виходило, Вірський сам показував складні «па». Хореограф вважав, що артист повинен розуміти суть номера, а не лише віртуозно танцювати. Вони пам'ятають про завжди (!) тріумфальні виступи. Об'їздили з концертами всі області й навіть райони України. Якщо підняти гастрольні маршрути різних часів, то видно, що українським артистам аплодували глядачі від заходу до сходу не лише на території колишнього СРСР, а й за кордоном.
Зараз декілька колишніх танцюристів займаються педагогічною діяльністю у школі та студії, працюють репетиторами в ансамблі. А, наприклад, Світлана Шувалова, після 18 років виступів, не змогла розлучитися з улюбленим колективом, і вже понад два десятиліття працює костюмером. Для танцюриста костюм — важливий атрибут. Він повинен бути не лише гарним і відповідним до номера чи композиції, а ще й комфортним для виступу, щоби швидко та легко було перевдягатися. Костюми, як правило, ансамбль імені П. Вірського замовляє у львівських шевців компанії «Фанел», а якщо потрібні костюми конкретного краю, то звертаються до майстринь різних регіонів: Слобожанщини, Полтавщини, Закарпаття... У костюмерній нам показали майже раритет — сорочку вишиту бісером, якій уже 40 років і в ній досі виступають солістки ансамблю.
«До речі, Вірський разом із Петрицьким придумував ескізи костюмів, декорацій програм, — пригадує С. Шувалова. — В нього все було під контролем, бо хореограф вважав, що з деталей народжується велика справа.
Звістка про смерть Вірського стала для нас шоком. Це сталося 5 червня 1975 року. Ансамбль у той час був на гастролях містами Сибіру. Павло Павлович не поїхав із нами лише тому, що перед гастролями йому раптово стало погано (заболів шлунок). Ви знаєте, в нас навіть не було передчуття, що ми більше його живим не побачимо. Вірський завжди був такий сильний, ніколи не скаржився на недуги. Фактично він «згорів» за три дні. Лікарі казали, що пізно звернувся по допомогу, вони вже не змогли його врятувати... Тодішній перший секретар КП України Володимир Щербицький прислав за нами свій особистий літак, і ми встигли на похорон. Артисти відчували себе такими розгубленими. Бо такі великі майстри народжуються лише раз на сто років»!
Потім був період, коли ансамблем керували різні балетмейстери. Здавалося, що кращі часи колективу вже позаду... і лише з приходом Мирослава Михайловича Вантуха, який очолює ансамбль імені П. Вірського вже 25 років, знаменитий колектив став суперпопулярним у світі. Через два роки ансамбль відсвяткує своє 70-ліття.
ФІРМОВИЙ СТИЛЬ: ФОЛЬКЛОР ПЛЮС БАЛЕТ
— Мирославе Михайловичу, а ви були особисто знайомі з Павлом Павловичем? Коли це сталося?
— Вперше ми зустрілися в 1965 році у Львові, — пригадує М. Вантух. — У 1962 р. я створив ансамбль танцю «Юність» при палаці культури імені Ю. Гагаріна. І от на нашій сцені виступав із гастролями Ансамбль танцю УРСР (так тоді називався колектив). Перед виступом Павло Павлович побував у нас на репетиції. Ми показали кілька своїх танців у моїй хореографії. Вірському дуже сподобалось. Він дав кілька професійних порад. Після тієї зустрічі я себе почував так, немов у мене за плечима виросли крила. А друга наша зустріч відбулася через два роки на конкурсі присвяченому 50 річчюСРСР, який проходив у Жовтневому палаці. Наш ансамбль «Юність» уже мав звання «народного» і кілька престижних нагород. Після конкурсу Павло Павлович написав схвальну статтю під назвою «Завжди в путі», де аналізував підсумки конкурсу й назвав у ній мене талановитою людиною, підкресливши, що «на роботах Вантуха лежить печатка високої хореографічної культури і він професійно виховує артистів». Та стаття найдорожча для мене рецензія за все моє життя. Я вважаю Вірського своїм учителем. На його творчості багато хореографів училися і вчаться донині. Павло Павлович був дуже принциповим, завжди мав свою особисту думку, творче бачення. Його танці відомі не лише Україні, а й в усьому світі. Його талант високо цінували. Він зустрічався з багатьма видатними особистостями. Наприклад, із Сальвадором Далі. Знаменитий художник спеціально приходив на концерти ансамблю й був у захваті від майстерності українців. А після зустрічі з відомим німецьким розвідником Отто Скорцені у Вірського були величезні неприємності. Ансамбль тріумфально виступав в Іспанії. Скорцені прийшов за куліси й поздоровив Павла Павловича з успіхом. Фото про ту зустріч надрукували газети, а коли хореограф повернувся на батьківщину, то його потім впродовж п'яти років не випускали на гастролі закордон. Утім, за радянських часів, партійні керівники любили ходити на виступи ансамблю й, мабуть, це вберегло митця від репресій...
— Роботи Павла Вірського мають свій особливий танцювальний «почерк».
— Ви вірно зауважили. В танцях Павла Павловича всі артисти танцюють не лише ногами, а й корпусом. Кожен рух — дуже виразний, театральний. Вірський — є реформатором українського танцю. Павло Павлович мав класичну хореографічну освіту. Він ставив балети в театрах Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Києва. Саме Павло Павлович вперше поєднав класичний танець із народним, і з'явився синтез високої хореографічної культури. Із зовсім іншою пластикою в танцях з'явився характер: кожен номер, немов міні вистава. Вірський приніс у народний український танець театральне дійство. Наприклад, його «Подоляночка», вертепний номер чи «Ой під вишнею» є свідченням цього. Саме тому ансамбль імені П. Вірського глядачі з жодним іншим танцювальним колективом не сплутають.
ТРИ СХОДИНКИ ДО УСПІХУ
— Наш ансамбль Вірський створив у 1937 році, — продовжує Мирослав Михайлович. — Спочатку база колективу була в будинку коло Національної філармонії (зараз там стоїть монумент «Арка Дружби народів»). А репетиції, концерти відбувалися в Жовтневому палаці. Якщо подивитися на структуру ансамблю сьогодні, то це вже ціле велике творче господарство: крім артистів-танцюристів, музикантів оркестру, технічних служб у нас є своя школа, студія...
Сьогодні ансамбль складається з 112 артистів, оркестр — 30 музикантів, а всього в колективі працює 173 чоловіка. Наймолодшому артисту 18 років, є двоє пенсійного віку, яким по 42, а середній вік трупи — 25 років. У структурі Ансамблю є свої школярі та студійці — 450 дівчат і хлопців. Так що у нас тут працює ціла «танцювальна фабрика». Ми маємо прекрасні умови — займаємо чотири поверхи будинку на бульварі Шевченка: чотири балетні зали для репетицій, гардероб, душові, сауну..
До нас на навчання приходять діти шести років і наші педагоги з малку прищеплюють їм культуру танцю школи Вірського. За 10 років вони багато чому навчаться. Далі — конкурс до студії, а потім займаються ще два роки (студію заснував іще Павло Павлович у 1962 році), проходячи вже майстер-клас і лише згодом починають працювати в трупі ансамблю. Я вважаю, що лише через три роки активних виступів народжується справжній майстер- танцівник. До речі, у світі немає жодного аналогу, щоб ансамбль мав триступінчату освіту в надрах свого колективу.
За часів становлення незалежності Україні колектив пережив чорну смугу. Два повних склади ансамблю роз'їхалося по світах, в пошуках кращої долі. Це понад 200 артистів! Зараз ситуація потроху вирівнюється. Артисти стали більше отримувати (в середньому 1500 гривень), а це вже хай не фантастична, але пристойна сума.
«В АНСАМБЛІ ВІРСЬКОГО ТАНЦЮЄ СОРОК НУРЕЄВИХ»
— Мене дуже тішить, що навіть закордонна преса називає наш колектив «Ансамблем №1», — каже М. Вантух. — У минулому році, після наших гастролей Америкою, вийшла стаття в «Нью-Йорк таймс», у якій відома журналістка Ганна Кісельгоф написала: «В Ансамблі Вірського танцює сорок Нуреєвих» (це про чоловічий склад нашого колективу, який тоді виступав). Приємно це читати.
За кордоном публіка приходить різна, багато глядачів взагалі на концерті вперше бачать український танець. Нас прекрасно приймали в Японії, де зовсім нема української діаспори, після кожного номеру — оплески. А хіба забудеш виступи в Африці? Овації! Така ж картина й у Єгипті. Глядачі зовсім іншої культури, менталітету, традицій, віри.
Ми нещодавно повернулися з тримісячних гастролей. Виступали в США та Канаді. Дали 73 концерти і всі вони пройшли на аншлагах. Про наші виступи писали всі провідні американські й канадські газети — всі рецензії лише схвальні. Наприклад, «якщо сказати лише браво і неперевершено, то не сказати нічого про цей колектив. Якщо назвати ансамбль високими професіоналами, то образити артистів. Танцюристи пішли набагато далі вперед, як майстри. Це суперколектив №1 у світі».
Ансамбль може пишатися тим, що з цим колективом співпрацювали і працюють провідні майстри: композитори Колодуб, Іващенко, Завгородній, Пилипенко, Лапинський, Чеберко, художники — Нірод, Домашнєва, Петрицький, Хіміч, солісти — Котляр, Гомон, Верхоломова, Долгіх та багато інших.
За словами М. Вантуха, головне завдання ансамблю імені П. Вірського залишається таким же, як заповідав засновник колективу — зберегти українську національну хореографічну культуру: традиції, обряди. «Ми повинні зберегти і спадщину Павла Павловича, і розвивати сучасну танцювальну культуру. Ансамбль не може бути музеєм. Ми не відходимо від національного, але свої танці ставимо у ключі сьогодення».
