Софії Київської, проводить розкопки Старокиївська експедиція Інституту
археології НАН України, керована І. І. Мовчаном та Я. Є. Боровським. В
декількох метрах від розкопу комунальні служби міста міняють труби теплоцентралі
й вкривають вулицю гранітною бруківкою. Про загадки історії, з яких археологам
вдалося зняти покрив часу й асфальту, «Дню» розповів молодший науковий
співробітник Інститут археології Володимир ГОНЧАР.
— На жаль, на цій ділянці ми не можемо зробити площинного зрізу й дослідити
його за всіма правилами археології, через те, що міськдержадміністрація
поспішає провести реконструкцію Володимирської вулиці. Тут, на території
Верхнього міста Ярослава Мудрого, без дозволу й нагляду науковців не можна
й каменя перевернути, бо ми буквально ходимо по залишках стародавнього
Києва. А виходить так, що самим науковцям не дають дозволу працювати владні
установи й ставлять перепони приватні комерційні структури, які влаштовують
свої офіси в цьому престижному районі.
Ми не встигали дослідити певну ділянку або тому, що бракувало часу,
або тому, що вже нічого було досліджувати. Так, прийшовши одного ранку
на роботу, ми побачили, що майже метр стародавнього муру, який ми віднайшли,
знищено будівельниками.
Можновладці запевняють громадськість, що навпроти Софії Київської культурний
шар повністю знищений. Але наші знахідки спростовують це безпідставне твердження.
На глибині 0,5 (!) метра ми знайшли фрагмент кам’яного муру. Судячи
з будівельного розчину, плінфи й знайдених довкола матеріалів, його можна
датувати ХI століттям. Поруч знайдено залишки дерев’яного частоколу, яким
за часів Київської Русі обносила свої садиби київська знать. Напевно, згодом
його замінили кам’яним триметровим муром, що відгороджував княжий двір
від вируючого довкола міста.
Згадок про цей мур немає, хоч він був майже знищений під час ремонтів
комунікацій, проведених до революції та в 30-х роках нашого століття. Під
час планової забудови Володимирської вулиці та площі Богдана Хмельницького
в другій половині ХIХ століття культурний шар в цьому районі справді був
сильно пошкоджений, а в багатьох місцях майже знищений. Проте він існує.
Й цілком вірогідно, що частина давньоруських жител, заглиблених в котлован
материкового суглинку, все ще збереглася.
Тож, що ми насправді знайшли? Поки що існує дві версії: це або залишки
церкви св. Катерини, або ж стіна, зведена довкола певного комплексу княжих
споруд. Остання версія мені здається ймовірнішою.
Верхнє місто приховує ще багато загадок. Де, наприклад, була церква
св. Ірини — один з перших жіночих монастирів Руси-України? Вважалося, що
вона міститься на розі Рейтарської, проте, на мою думку, церква св. Ірини
знаходиться на території Софійського монастиря біля садиби митрополита,
адже саме там були знайдені масові жіночі поховання. Остаточний висновок,
звичайно, можна буде зробити лише після дослідження цих решток. Я вважаю,
що на розі Рейтарської стояла придворна церква нового княжого двору, збудована
в другій половині ХI століття, неподалік від якої — під сучасним будинком
СБУ — знаходився княжий палац цього періоду. Тож якщо ви заходите в Золоті
ворота, праворуч від вас — церква св. Георгія (християнське ім’я Ярослава
Мудрого), ліворуч — Ірини. А між ними йде шлях до Софії. Попід муром ми
знайшли пізніший, XVIII століття, шлях від Софії до Золотих воріт.
Щодо подальшої долі муру, то його засипано, й на бруківці вимурувано
копію підмурку. Так само повинні зробити із залишками огорожі так званого
Ірининського стовпа, що ми знайшли на розі будинку Служби безпеки.
Звичайно, якби нас не прогнали з площі Богдана Хмельницького й дозволили
провести там розкопки, наша робота була б значно грунтовнішою. Влада квапилась
завершити реконструкцію площі до Дня Києва. Все одно не встигли, а все
те, що лежить під нею, тепер поховано на десятки, а то й сотні років. Якби
нам дали більше навіть не грошей, а часу! Залишається лише сподіватися,
що залишки княжого міста Ярослава Мудрого, яким вже дев’ять століть, почекають
ще й не будуть зруйновані заради того, щоб хтось міг вчасно відрапортувати
про завершення капітальної реконструкції цієї території.
... Сучасні археологи визначають період часу, до якого належать їхні
знахідки, за замісом будівельного розчину, залишками кераміки тощо. Археологи
майбутнього, мабуть, визначатимуть 1998 рік за гранітною плиткою, яка вкриє
до кінця літа площу Богдана Хмельницького, Володимирську й багато інших
центральних вулиць Києва.
