«День» — спеціальний медіапартнер ARSENALE. Ми відстежуємо основні проекти бієнале та повідомлятимемо читачам про них. Спеціальна пропозиція для читачів The Day — англомовна програма ARSENALE у зручному форматі.
У межах I Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва в «Мистецькому Арсеналі» буде представлено 100 зірок світової арт-сцени із 30 країн світу. 250 творів сучасного мистецтва експонуватимуться на площі понад 24 000 м2. Крім головного, спеціального і титульного проектів, що розміщені в будівлі «Мистецького Арсеналу», паралельна програма представить 45 мистецьких проектів, які розкидані по галереях та інших мистецьких локаціях Дніпропетровська, Києва, Львова, Харкова Херсона й Одеси.
Титульний проект бієнале «Прадавні форми — актуальний погляд», який чудово втілює головне гасло ARSENALE: «Україна — в світі, світ — в Україні!», — представить стародавню кам’яну скульптуру українського степу, яка з’їхалася до Києва з дев’яти музеїв — Дніпропетровська, Запоріжжя, Криму, Бердянська, Луганська і Херсона.
До відкриття бієнале — матеріал нашого кореспондента Вадима Рижкова про те, як давня кам’яна скульптура подорожувала із Дніпропетровська до Києва (на 9-й стор. цього числа газети).
Учора «День» зміг переконатися, що кам’яні баби — а всього їх буде представлено 50 — успішно дісталися місця призначення. Начальник відділу розвитку музейної справи «Мистецького Арсеналу» Ольга МЕЛЬНИК детальніше розповіла нам про проект «Прадавні форми — актуальний погляд»:
— Це — «титульна сторінка», яка відкриє Україну для учасників та гостей бієнале, передусім тих, хто приїхав з інших країн. Титульний проект представляє прадавні форми мистецтва, які походять з українських теренів. Ми не можемо стверджувати, що це українське мистецтво, адже його творили кочовики. Найдавніші зі скульптур походять із доби бронзи або енеоліту — а це ІІІ тис. до нашої ери, тобто цим скульптурам по п’ять тисяч років; трохи молодші за них скульптури, що залишили по собі скіфські племена (V — IV століття до н. е.); і нарешті наймасовіша скульптура — половецька, вона датована ХІ — ХІІ ст., — розповіла пані Ольга «Дню».
Днями Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. Яворницького, який має у своєму розпорядженні найбільшу в Україні колекцію кам’яної пластики, відправив до Києва частину стародавніх статуй. Експозиція кам’яних баб із музеїв України покликана продемонструвати під час Аrsenale-2012, який відкриється в «Мистецькому Арсеналі» 24 травня, гостям із Європи не лише історичне коріння вітчизняної культури, але й глибинні витоки модерністського мистецтва. Про участь у незвичайному проекті дніпропетровських музейників розповідає директор ДНІМ, заслужений працівник культури України Надія КАПУСТІНА.
— Організатори виставки звернулись до нашого музею, оскільки саме ми маємо у своєму розпорядженні найбільшу колекцію стародавніх кам’яних скульптур, яка відображає історію та культуру євразійського степу. Плануються певні реставраційні роботи кам’яних скульптур, а також випуск книжки, написаної нашим науковим співробітником, археологом Ларисою Чуриловою. Буквально днями по наші кам’яні баби приїхали з Києва.
— Що експонуватимуть на столичному бієнале?
— З колекції Дніпропетровського історичного музею ми представили найцікавіші статуї різних історичних епох — від енеоліту до середньовіччя. Вік найдавніших із них — дві-три тисячі років. Є скіфські статуї, скульптури древніх тюрків і кілька половецьких кам’яних баб. Перед цим до нас приїздив із Києва фотохудожник, який працює над відеопрезентацією нашої колекції, що налічує понад 90 фігур. Я бачила його роботи, і мені дуже сподобалося — це доволі незвичайний підхід до подачі кам’яної пластики. Поки що ми передали організаторам виставки у Києві вісім своїх скульптур.
— Чи буде на Аrsenale-2012 найвідоміший експонат — Керносівський ідол?
— На жаль, ні. Річ у тім, що експозицію буде розгорнуто на відкритому просторі, а Керносівський ідол виставляється лише в залі. Унікальні рельєфи на ньому не повинні підпадати під вплив сонця, дощів і перепаду температур, що доволі часто відбувається влітку. Ця знаменита скульптура була в Ермітажі, в музеях Німеччини й Італії, експонувалась вона і в Києві, в Українському домі. Керносівський ідол досить активно «подорожує», але він — для закритих приміщень. Це дуже цінний і рідкісний витвір мистецтва древніх індоєвропейців. Над його рельєфами, очевидно, працювали не лише майстри, але й жерці. Деякі дослідники пов’язують Керносівського ідола з богом Індрою, який дав світло світові. Існує багато версій щодо цієї древньої скульптури. Проте на бієнале буде багато цікавих експонатів. Наприклад, невелика тюркська скульптура — це рідкісна робота. До того ж на виставці експонуватимуться стародавні статуї не лише з нашого, але й із кількох музеїв півдня України.
— Свого часу кам’яні баби стояли на степових курганах. Чи зрозуміло буде іноземцям значення древньої пластики без її природного контексту?
— Ми ставили про це питання. Я — член наглядової ради «Мистецького Арсеналу», і на одному із засідань було представлено проект, за яким скульптури мали бути під склом, щоб на них можна було дивитися зверху вниз. Я виступила категорично проти, тому що древні народи закопували в землю статуї, «ховали» їх, коли ті вичерпували свій енергетичний ресурс. Таке рішення ми відкинули й під час створення проекту лапідаріума, який повинен будуватися в Дніпропетровську. Наскільки мені відомо, для бієнале знайшли інше рішення. Треба враховувати також, що кам’яна пластика має свою «індивідуальність». Якщо уважно подивитись на скульптури, особливо пізні, половецькі, то ви побачите абсолютно різні обличчя — не лише риси обличчя, але і їх вираз. Дослідники вважають, що ці статуї ставили конкретним людям, які були значущими для свого роду або племені. Кочівники вважали, що перейшовши в інший світ, їхні предки допомагатимуть своїм родичам, аби ті могли уникнути різних лих. Тому кам’яні статуї — це не просто узагальнений образ, а спроба зберегти індивідуальні риси людей, чия сила за життя була такою великою, що зберігалась і після смерті. Можу навести дуже цікавий факт у зв’язку з цим — у середині XIX століття на території Катеринославської губернії працював відомий археолог І.Забєлін. Він описував випадок, коли на курган до половецької статуї прийшла українська селянка, поклала на рушник якісь дари, помолилася за християнським обрядом і обійшла статую навколо, прикладаючи до неї дитину.
— Виходить, що українці відчували генетичний або культурний зв’язок зі степовими народами?
— Ці скульптури, судячи з усього, володіють дуже високою енергетикою. Я думаю, якщо уважно подивитись на древню пластику — чи то палеолітичні «венери», енеолітичні фігурки з Трипілля, скульптура скіфів або половців, то ми побачимо щось загальне — зображення хранителя роду або берегині. Існує взаємопроникнення культур і запозичення їх елементів. Безумовно, кочові народи, які жили на території нашого краю, контактували зі слов’янським населенням, одружувалися між собою. Більш того, на деяких половецьких статуях проглядаються не монголоїдні риси, а європеоїдні. Тому скульптуру степових народів цілком можна вважати одним із витоків українського мистецтва. Цікаво, що на спині Керносівського ідола є зображення «дерева життя» — мотив, який і нині широко застосовується в українських орнаментах, у вишивці та народному живописі.
— Уже не перший рік тривають розмови про необхідність будівництва лапідариума в Дніпропетровську для того, щоб зберегти багату колекцію кам’яних статуй. На якій стадії цей проект?
— Нещодавно Дніпропетровська міськрада ухвалила рішення про додаткове відведення землі під будівництво. Виявилось, що в зону забудови можуть потрапити об’єкти, що перебувають у приватній власності. Ми намагатимемося отримати грант для реалізації проекту. Проте необхідно розуміти, що економічна криза вплинула і на вирішення наших проблем. Намагаємося вирішувати їх у кількох напрямках, адже будівництво лапідаріума і збереження цінної спадщини — це не примха, а насущна необхідність.
