На ювілейній фотовиставці «Дня» пошановувачі видання зауважували талант газети відчувати мелодію, фіксувати високі ноти, пульс нашого життя.Стаття Сергія Тримбача в святковому числі «Стоп, преміє!» (див. «День» № 3 - 4) примушує прислухатися до самопочуття, викликаного оприлюдненням результатів другого відбіркового туру Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Аксіома – результатами будь-яких премій залишаються задоволені виключно ті, хто їх отримав.
Водночас відмови від премії, невизнання результатів, вихід зі складу комітету та критика його роботи – сигнали про дисбаланс Положень премії та живим диханням актуальних ситуацій, пов’язаних з претендентами та номінантами. Говорити про недовіру до складу комітету теж можна, але до моменту його затвердження.
На думку шанованого мною кінознавця недопущення: «Романа Балаяна (фільм, «Ми є. Ми поруч») та Ірми Вітовської-Ванци (ролі у картинах «Брама», «Мої думки тихі», «Казка старого мельника») у третій, заключний тур навряд чи можна кваліфікувати інакше, як акт невизнання за ними статусу високих митців, як акт приниження. І конкретних митців, і – самого мистецтва».
Сам факт висунення на здобуття найвищої мистецької премії вже є визнанням таланту митця. Мені видається неможливим принизити не врученням будь-чого таких масштабних особистостей як Ірму Вітовську, Романа Балаяна.
Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.
(Ліна Костенко)
А от щодо пошуків шляхів уникнення несправедливостей відбору потрібна дискусія.
Спочатку Шевченківська премія була суто письменницькою. Щоб відзначити здобутки молоді свого часу заснували малу премію. Згодом відмовились від класифікування Національної премії на малу і велику.
У минулому складі Комітету Оксана Забужко закликала враховувати заслуги претендентів, а не керуватися виключно оцінкою поданого на премію твору.
Якщо цю ідею можна було б математично оформити – обсяг доробку, стаж успішності, кількість авторитетних визнань тощо - вона б могла додати до об’єктивності суджень. Але в кожного власне розуміння цінності будь-яких показників у мистецтві. З власного досвіду трьох каденцій роботи в Комітеті Сергій Тримбач засвідчує: «перше засідання, перший тур - зазвичай саме тоді відсіюються твори, які не витримують критеріїв високої премії (критерії ті не формалізовані й відтак ідеться про щось більш суб’єктивне), тож не дивними є скандальні реагування ображених».
Саме така тональність статей у газеті «Слово просвіти» М.Пасічника «Літературні санітари Шевченківської премії»,Н.Дзюбенко-Мейс «Як я потрапила до списку «випадкових».
Певен, що ті, хто висовував 28 претендентів до номінації «Література», робили це з думанням і почуванням. Чому Комітет не звернувся саме до них за допомогою у «відсіяні» 20 претендентів? А може, це ще не пізно зробити…
Такі рішення має приймати літературна спільнота. Тоді б і мотивації були потужно аргументованими.
У моєму розумінні саме в цьому пафос названих відгуків, а не в звинуваченнях та образах.
Можливо, прийшов час, коли Комітет має складатися з окремих комісій по кожному з мистецьких секторів, до яких входитимуть визнані фахівці галузі, які готуватимуть короткий список претендентів для Комітету.
З тридцятирічного досвіду театральної премії «Київська пектораль» честь бути співголовою якої я маю з 2012 р. принцип формування складу експертної групи має бути максимально близьким інтересантам премії. Було дитяче журі в номінації «Найкраща дитяча вистава», пробували створити глядацьке журі, формували його безпосередньо з представників театрів. Цього року воно складається з фахівців, яким свою довіру виявили керівники театрів.
Тому питання – «хто судді?» – завжди залишатиметься гострим. Чи спрощує його кількісний склад журі? Долю кінопремії «Оскар» вирішують більш як тисяча визнаних майстрів жанру, та чи доводить або спростовує правоту вибору його фінансова успішність - запитання.
У 2019 р., моя режисерська робота «Прекрасний звір у серці» за М.Вінграновським у КАМТМ «Сузір’я» досягла вищого конкурсного рівня. Перший раз моя кандидатура була відхилена оскільки не минуло три роки з моменту отримання державної нагороди.
Перед тим так само вчинили з Ростиславом Держипільським. А наступного року в нього збіг термін ненагороджуваності, мені ж вручили Сертифікат про високі досягнення.
Чому державне визнання має позбувати визнання мистецького? Це щось з протистояння державності та вітчизняності. Два роки поспіль Премія в номінації «Театральне мистецтво» не присуджувалась.
Нинішній склад Комітету премії мудро перейменував сертифікат у Диплом і цього року будуть перші Дипломанти Шевченківської премії.
Ця шана не має грошового підкріплення, але важлива.
Казав Софокл «Влада краси замінює емоції».
Тож нехай відзначення Національною премією України імені Тараса Шевченка звертає нашу увагу на вищі прояви мудрості краси, багатство, думання та почування.
