Ця ювілейна дата є нагодою ще раз нагадати про українське походження композитора, про його тісні зв’язки з землею предків. Національна музична академія України (Київська консерваторія), яка 80 років (теж ювілей!) носить ім’я П.І.Чайковського, заздалегідь готувалася відзначити важливі події, оголосивши «Рік Чайковського в Україні». Адже саме Петру Іллічу завдячуємо реорганізації Київського музичного училища в консерваторію. Мали відбутися міжнародні фестиваль і конференція, конкурси, відкриття пам’ятника і барельєфа композитора. На жаль, реалії життя відтермінують заходи на ще невизначений час. Готовий до друку розкішний фоліант, який містить статті провідних фахівців, що відображають Україну в житті, творчості і серці Чайковського.
РІД ЧАЙОК
Із найдавніших предків композитора з боку батька (за історичною європейською традицією родовід формується по чоловічій лінії) зазвичай називають прадіда Федора Чайку, посилаючись на опубліковані у 1900 р. братом композитора Модестом Іллічем сімейних переказів: «Звали його Федор Афанасьевич. Он ходил с Петром Великим под Полтаву и в чине сотника умер от ран». Але якщо навести рік Полтавської битви — 1709 і зіставити її з роком народження Федора Чайки — 1695, навряд чи можна уявити, що 14-річний підліток міг брати участь у цій битві та ще й у ранзі очільника військової сотні.
Насправді йдеться про прапрадіда Петра Ілліча, козацького сотника Опанаса Чайку, праправнук якого і є нащадком старовинного українського козацького роду Чайок. Прадід композитора Федір Чайка (1695—1767) і прабабуся Ганна Чайка (1717—?) мешкали в слободі Миколаївці Омельницької сотні Миргородського полку (нині с.Троїцьке Глобинського району Полтавської області), де народився майбутній дід композитора Петро Федорович Чайка (1745—1818). У Омельницьку сотню входили уродженці різних сіл Полтавщини, серед яких Троїцьке, Бугаї, Пархоменки, Михайлики, а також село Чайки. На той час Миргородський полк підпорядковувався Василю Петровичу Капністу — засновнику козацького роду Капністів, батьку письменника Василя Капніста. В тому самому полку козацьким писарем був дід Миколи Гоголя Панас Гоголь-Яновський — нащадок гетьмана Правобережної України Остапа Гоголя.
Саме Василь Капніст порадив Федору Чайці відправити сина Петра навчатись у Києво-Могилянській академії. В Академії Петро Чайка змінив прізвище на Чайковський, що пояснюють поширеним на той час додаванням до українських прізвищ суфікса «-ський». Етимологію прізвища Чайки пов’язують з назвою козацького бойового човна — чайки, з яких складалась флотилія запорозьких козаків. Існує й інше, споріднене з такою версією тлумачення прізвища Чайковський — як очільника човнової команди. В козацьких реєстрах 1636 — 1767 років Чайковський та Чайка трапляються досить часто. Варто нагадати, що мати письменника Євгена Гребінки Надія Іванівна Чайковська теж походила з давнього козацького роду: її батько був пирятинський сотенний отаман Іван Чайковський.
«ЩАСТЯ БУТИ ВІЛЬНИМ...»
Отже, увесь світ знає композитора саме за прізвищем Чайковський. І не випадково впродовж 28 років свого життя Петро Ілліч повертався на землю своїх предків, яку називав «обітованим раєм», «притулком від бід», де відчував «щастя бути вільним...». Понад 15 місць позначені на українській мапі композитора, де він працював над майже 40 творами, серед яких ІІ («Українська»), ІІІ і ІV симфонії, «українські» опери «Мазепа», «Коваль Вакула» («Черевички»), а також «Євгеній Онєгін», «Орлеанська Діва», балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня», симфонічні увертюри, фортепіанні «Пори року», «Дитячий альбом», романси... Знаменно, що першим опублікованим твором Чайковського був перекладений ним для фортепіано «Український козачок» Олександра Даргомижського.
«Осяйним пунктом», за словами самого композитора, була для нього Кам’янка (нині Черкаської області), де мешкала його улюблена рідна сестра Олександра — дружина декабриста Лева Давидова. Вперше Петро Ілліч приїхав сюди ще студентом Петербурзької консерваторії 1865 року, повертаючись згодом у «милий, тихий Камнєград» майже щороку. В затишному маєтку родини Давидових, в оазах зеленої краси Тростянецького лісу, розкішних пшеничних ланів, скелястого каньйону річки Тясмин він «працював, відпочивав, оновлювався душею, розумом і серцем»: «Я знайшов у Кам’янці те відчуття миру і спокою, які дарма шукав у Москві та Петербурзі». Тут композитор створював Другу симфонію, музика якої перейнята українським мелосом. Не випадково, після першого ж виконання її стали називати «Малоросійською». «Співавтором» твору Чайковський називав старого буфетника, який працював у маєтку: «Частину успіху я приписую справжньому композитору цього твору Петру Герасимовичу, який у той час, як я писав і награвав «Журавля» весь час підспівував: «Таки, таки дибле, таки, таки щипле». Мелодія цієї народної пісні стала основою грандіозного симфонічного фіналу, як і наспів лірника та яскрава сонячна мелодія веснянки «Вийди, вийди, Іванку» в знаменитому Першому фортепіанному концерті стали відомими на весь світ. Інтонації та мелос українських пісень звучать у його солоспівах «На вгороді коло броду», «Вечір» («Садок вишневий коло хати»), в одному з його інструментальних шедеврів — Andante cantabile, в якому лунає мелодія народної пісні «Понад яром, понад лугом».
«СПОГАДИ ДОРОГОГО МІСЦЯ»
«Нема місця в усьому світі, яке давало б мені стільки простору. Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті сонцесяйним спогадом про найпоетичніші дні мого життя», — писав Петро Ілліч про одне з мальовничих місць подільського краю. Вдова магната-багатія Надія фон Мекк, відома своєю благодійною підтримкою музикантів (серед них Микола Рубінштейн, Клод Дебюссі), упродовж багатьох років надавала Чайковському всі умови для життя і творчості. В помісті-палаці стародавнього Браїлова та садибі в неподалік розташованому хуторі Симаки (нині с.Сьомаки Вінницької області) Петро Ілліч насолоджувався життям і творив, полишивши працю в Московській консерваторії. Сюди він приїздив з «невимовним солодким завмирання серця», усамітнитись у час глибокої душевної кризи. Краса Подільського краю, розкішна природа української землі, спокій надихнули композитора на створення світлих, життєствердних шедеврів — романсів «День ли царит», «Благословляю вас леса», «Спогади дорогого місця». Браїлову композитор присвятив свій інструментальний цикл «Спогади дорогого місця».
КАРТИНА «ЧАЙКОВСЬКИЙ В УКРАЇНІ» ГРИГОРІЯ ПЕТРОВИЧА СВІТЛИЦЬКОГО (1938—1945 РР.) — ІЗ КОЛЕКЦІЇ МЕМОРІАЛЬНОГО БУДИНКУ-МУЗЕЮ Г.П. СВІТЛИЦЬКОГО
«Я дуже люблю Київ, і хоча не хотів би в ньому жити, втім, завжди із задоволенням готовий там провести два-три дні». Від 1887 року в кожному київському симфонічному сезоні неодмінно виконуються твори Чайковського. Під орудою Олександра Виноградського кияни вперше слухали «Манфред», «Франческу да Ріміні», VІ й інші симфонії, Скрипковий концерт, увертюру «1812 рік».
У історії Києва та його оперного театру ставали знаковими подіями прем’єри сценічних творів Чайковського. 1874-го композитор був присутній на київській прем’єрі опери «Опричник», 1889-го слухав свого «Євгенія Онєгіна». Тоді Петро Ілліч відзначив, що «за постановкою, ансамблем, якістю виконавців Київ, завдяки розуму й енергії Прянишникова (Іполит Прянишников — співак і режисер) вищий від Москви». А 1890-го відбулась київська прем’єра «Пікової дами» (теж ювілейна дата — 130 років!) — майже одразу після першого виконання опери в Маріїнському театрі. Композитор всіляко допомагав київській постановці. Зокрема, допомагав Прянишникову з нотним матеріалом: «Прянишников хоче ставити у Києві «Пікову даму», — писав він видавцю. — Я дуже радий цьому. Будь ласка, не дорожись стосовно надання нотного матеріалу. Візьми до уваги те, що справа не приватного антрепренера, а цілого товариства артистів. Їм дуже хочеться поставити оперу, а можливості поки що невеликі». Після прем’єри в Петербурзі Петро Ілліч вирушив на репетиції та виставу в Київ: «Важко передати, які дивні відчуття я переживаю знову бути присутнім при здійсненні постановки опери, до того ж у такому невеликому і порівняно небагатому театрі. Однак, всі дуже стараються, очевидно, постановка буде по-своєму блискуча».
Артисти виправдали сподівання автора: «Усіма виконавцями я, безумовно, задоволений», — писав композитор. Співаку Михайлу Медведєву він подарував клавір опери з написом «Кращому Герману». «Літописець» театру Віктор Чечотт так відгукнувся на прем’єру: «Справжнім героєм вечора був, звичайно, автор. Чайковського викликали багато разів уже після першої картини, овації йшли крещендо протягом подальших шести картин. Композитор виходив на сцену то разом з виконавцями, то один. В антракті після другої дії завіса піднялась, і Чайковський опинився серед чудових троянд, оточений усім персоналом трупи, яка піднесла композитору розкішний срібний вінок».
Наступного року Чайковський приїхав до Києва, щоби підтримати «Товариство оперних артистів» і виступити за диригентським пультом у симфонічних програмах. Тоді музичний Київ шаленів від авторських концертів композитора. Критики писали, що «квитки на симфонічне зібрання були розкуплені ще задовго до появи першої афіші про нього, і концерти з однаковою програмою могли проходити два дні поспіль у переповненому театрі». В ті дні твори Чайковського виконували і київське Товариство любителів музики, і Товариство мистецтва і літератури, й учні музичного училища та приватних шкіл. Тоді ж Петро Ілліч був присутній на виконанні своєї «Херувимської» у Софіївському соборі. А в оперному йшли вистави «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама». В. Чечотт назвав ці події «великим святом художньої культури, яке назавжди увійде в історію міста. А газета «Киевское слово» цитувала виступ Чайковського про те, що його улюблений театр нічим не поступається іншим столичним театрам і за своїм мистецьким рівнем стоїть у одному ряду з відомими європейськими оперними театрами!
...Про такі «великі свята художньої культури» може розповісти й Одеса, Харків, Суми, інші міста України, яким випала честь бути причетним до генія Чайковського.
P.S.
7 травня НМАУ ім.П.І.Чайковського підготувала міжнародний онлайн-марафон, присвячений 180 річниці свого засновника і покровителя.
