Хоча, звісно, краще його б не було. Бо він — лисіючий мізантроп середніх років, який з нудьги створив світ і наразі розважається тим, що нацьковує людей одне на одних (на екрані показано нарізку чорно-білих драм про релігійні війни і злочини на славу Божу), влаштовує різні лиха і пише «закони всесвітньої фігні» — оті самі правила, згідно з якими бутерброд завжди падає варенням донизу, а сусідня черга рухається швидше, ніж ваша.
Але в цього тирана був не лише син, розіп’ятими зображеннями якого означені церкви. Є ще дитина з не менш добрим серцем, 10-річна донька Ея, що, скориставшись нагодою, спочатку повідомляє людям дати їхньої смерті, чим спричиняє, наприклад, зупинку всіх військових конфліктів, а потім тікає в світ і починає створювати там свій власний Заповіт.
Сатирична комедія «Надновий Заповіт» (випущена в прокат компанією «Артхаус Трафік») — четвертий повний метр 58-річного бельгійського режисера Жако Ван Дормеля, і, судячи з усього, його найуспішніша робота: Бельгія вже висунула картину на здобуття «Оскара».
«Заповіт» у певному сенсі є інтелектуальним жартом, такою собі вправою скептичного декартівського розуму. Ея (вона виступає оповідачкою) знаходить 6 апостолів свого вчення — рядових брюссельців. Кожний і кожна з шести несе своє нещастя і свій тягар самотності, в кожного і в кожної всередині звучить своя музика, яку може чути тільки донька божа: від вишукано-меланхолічного Генрі Перселла до циркових фанфар. Загалом фільм є каталогом творчих запозичень: наприклад, явно угадуються образи й ситуації з Льюїса Керрола, Бунюеля, Тарковського; одна з найбільш дотепних ремінісценцій такого штибу — це героїня Катрін Деньов, яка, усвідомивши свої бажання, починає жити з... горилою (привіт одразу і «Кінг-Конгу», і зробленій у Франції комедії японського класика Нагіси Осіми «Макс, кохання моє» (1986), де героїня Шарлоти Ремплінг вступала у зв’язок з шимпанзе). Однак — і це важливий момент — всі цитати майстерно й іронічно обіграні режисером, включені в нове поле значень, завдяки чому історія набуває необхідного тут міжкультурного звучання.
Атеїстична комедія — жанр не новий, однак зняти її дотепно — завдання не з простих. У Дормеля вийшло. «Надновий Заповіт» — дійсно смішний, в міру уїдливий і достатньо ліричний; журба, радість і сарказм тут збалансовані добре. По суті, ми дивимося на наш монотеїстичний, патріархальний світ очима десятирічної дитини і дивуємося, чому в ньому стільки неоковирностей, безглуздих заборон і страждань.
Разом з героями Дормеля зрештою знаходимо й вихід: падають всі заборони й забобони, і людство, всупереч страхам моралістів, стає кращим і щасливішим. Оця віра в людину — тепле внутрішнє світло, котрим наповнений «Надновий Заповіт», — і робить фільм незабутнім.
У Києві мовою оригіналу з українськими субтитрами «Надновий Заповіт» можна подивитися в кінотеатрі «Жовтень».
