У межах мистецького форуму відбулася зустріч Роберта Робертовича з театралами і представниками ЗМІ. Режисер відверто розповідав про те, що його хвилює, згадав про спільну співпрацю з Богданом Ступкою, про прем'єру, яку представив у Києві, й поділився своїми мріями.
— Я вважаю, що між грузинами та українцями є певна подібність, — розпочав зустріч Роберт СТУРУА. — Грузинські артисти грають так, ніби завтра вже нічого не буде! А тому це як остання вистава в їхньому житті. Щось подібне є і в українських митців, і це незважаючи на те, що наші народи дуже люблять життя. Знаєте, на київських репетиціях артисти трохи познущалися з мене… Втім, я впевнений, що коли у митців немає тверезого погляду на обставини і свою гру — вони мають розуміти, кому саме із глядачів адресують виставу, суворо відбирати все зайве, бо інакше постановка не достукається до сердець публіки. Я, як режисер у театрі, часом буваю схожий на «злого собаку»…
ПРО ЧАС
— Життя змінюється… Скажімо, раніше я добре спав, а нині потерпаю від безсоння…Політика, хочеш чи ні, а втручається в наше життя. Знаєте, мій дідусь у партію приймав… Сталіна. Тому зміни потрібно починати найперше з Грузії. Я вважаю, що зараз у моїй країні є зародки фашизму. Не всі згодні з цим, але мені здається, що нелегкі часи чекають на грузинів. І це, на жаль, було приховано у нас самих: зло, яке раптом виповзло, як стихія, а тому в Грузії нестабільна ситуація. Можу процитувати слова одного із героїв п'єси «Це сталося у Віші» Артура Міллера: «Фашизм — це хамство!»…
ПРО БОГДАНА СТУПКУ
— Богдан Ступка був для мене цікавою особистістю. Таких людей, як Богдан, я не багато зустрічав. Його неможливо забути! Ті години, дні, коли ми жваво спілкувалися, — незабутні. Ми були співавторами вистави «Цар Едіп». Наші репетиції драми Софокла закарбувалися на все життя. Хоча народження постановки було не простим, подеколи навіть болісним, але я розумів, що Богдан Сильвестрович — чудовий актор і неординарна особистість. Наскільки вдалою вийшла наша вистава — не мені судити. Це було 18 років тому, а здається, немов учора… Втім, я вважаю, що та робота давала надію на подальші нові спільні проєкти, але, на жаль, наші творчі мрії через різні обставини не вдалося втілити в життя… Але я сподіваюся, що з колективом Театру імені Івана Франка ми ще неодмінно попрацюємо.
Дуже втішно, що започатковано Міжнародний мистецький фестиваль «Код Ступки» і нашому Театру імені Шота Руставелі випала честь відкривати цей проєкт виставою «Кінець гри» за п'єсою Семюеля Беккета. Цю постановку ми присвятили пам'яті видатного композитора Гії Канчелі — багаторічного співавтора й мого друга, котрий створив прекрасну музику до багатьох вистав.
Знаєте, чомусь під час гастролей в Україні нас переслідують певні проблеми, зокрема з декораціями, а ваші митники такі прискіпливі, немов ми веземо якусь контрабанду… А насправді ми до декорацій можемо додати лише трохи мандаринів, що їх веземо в подарунок друзям. Довелося втрутитися Ірині Батько-Ступці, голові благодійного фонду Богдана Ступки, щоб авто з декораціями все ж пропустили до Києва. Я навіть подумав: а може, це прихильники Саакашвілі нам «палиці в колеса» встромляли? Бо за часів правління Міхеїла, 2011 року мене звільнили з посади художнього керівника Тбіліського театру імені Шота Руставелі… Я став працювати в театрі Et Cetera, з яким співпрацюю й донині. Зараз ідуть репетиції сцен із відомої п'єси Островського «На всякого мудреца…» — на мою думку, в цьому творі забагато зайвих розмов, сучасному глядачеві все і так зрозуміло, а мій улюблений розмір вистави — одна година тридцять хвилин…
Думаю, що на фестивалі «Код Ступки» варто представляти вистави різних країн — творчі пошуки і знахідки. Велика подяка всім, хто в наш дуже непростий час все ж наважується проводити такі масштабні творчі проєкти. Дуже добре, що на фестивалі була також представлена ретроспектива знакових фільмів Богдана Сильвестровича, а в галереї Vakulenko Art Consulting — спільна виставка робіт художників України та Грузії «VynoGrad: колір достиглого міста» за участю художників: Владислава Шерешевського, Юрія Вакуленка, Миколи Журавля, Петра Лебединця, Матвія Вайсберга, Анатолія Криволапа, Давида Шарашидзе, Руслана Агірби, Гії Міміношвілі, Бадрі Губіанурі, Тамаза Аваліані. Після Грузії мистецьку естафету наступного року прийматиме Азербайджан. Бажаю організаторам фестивалю натхнення і щоб усі їхні плани, навіть у часи пандемії COVID-19, здійснювались!
ДОВІДКА «Дня»
Роберт Робертович СТУРУА народився в Тбілісі 1938 року. 1962 року закінчив режисерський факультет Тбіліського театрального інституту. Починаючи з 1962 року працює в Тбіліському драматичному театрі імені Шота Руставелі. З 1979 року — головний режисер, а з 1980-го до 2011 рр. був художнім керівником цього театру. Після звільнення отримав запрошення в театр Et Cetera, де й досі працює головним режисером.
У червні 2013 року Роберт Стуруа відкрив у Тбілісі власний театр «Фабрика», який йому подарував прем'єр-міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі. Першою прем'єрою на новому майданчику став спектакль «Марія Каллас. Урок» за п'єсою Терренса Макнеллі «Майстер-клас».
Стуруа поставив понад сотню вистав. Найвідоміші із них: «Кавказьке крейдяне коло» Бертольда Брехта, «Річард III», «Король Лір», «Гамлет» і «Макбет» Вiльяма Шекспіра. У московському театрі Et Cetera Олександра Калягіна поставив «Венеціанського купця» Шекспіра та «Останній запис Креппа» Семюеля Беккета. У театрі «Сатирикон» — «Гамлет» Шекспіра та «Синьйор Тодеро, господар» Карло Гольдоні. У Києві в Театрі ім. І. Франка з великим успіхом ішла його інтерпретація «Царя Едіпа» Софокла, де головну роль виконав легендарний Богдан Ступка.
За програмою фестивалю «Код Ступки» режисер представив одну зі своїх резонансних постановок — «Кінець гри» за п'єсою Семюеля Беккета Тбіліського театру імені Шота Руставелі.
Роберт Стуруа плідно працював і в оперних театрах. Він поставив «Музику для живих» Гії Канчелі, а також низку опер: «Вогненний ангел» Сергія Прокоф’єва, «Отелло» Джузеппе Верді, «Кармен» Жоржа Бізе в Тбілісі. У репертуарі Большого театру йде його постановка опери «Мазепа» П. Чайковського, а в Ла Скала — «Борис Годунов», «Видіння Іоанна Грозного» Сергія Слонімського — в Самарі, «Євгеній Онєгін» Чайковського — в Болоньї…
Вистави Стуруа об’їхали з гастролями увесь світ — від Австралії до Швейцарії, від Аргентини до Єрусалима, і завжди вони викликають зацікавлення у публіки і театральних критиків.
