Серця мільйонів шанувальників театру і кіно закарбувалися образи, створені незабутнім, неперевершеним майстром сцени і екрану Богданом Ступкою, сповнюються невимовним болем. Згасла зірка першорядної величини – виняткова геніальна особистість, актор, котрий став легендарним при житті і таким буде навічно закарбований на скрижалях вітчизняної культури.
Я спостерігала за творчістю Богдана Ступки з 1970 року, коли заньківчани з величезним тріумфом гастролювали в Києві. На їхні вистави було справжнє паломництво. Зал Театру ім. І. Франка, де гастролював цей самобутній, унікальний за своєю творчою стилістикою колектив, щовечора був переповнений вщерть, багато глядачів стояли у проходах! А після кожної вистави тисячі киян, які не потрапили на виставу, але здебільшого ті, хто вже її дивився, приходили до театру – співали українські пісні, вітали акторів квітами, вигукували слова привітань і захвату. Це було грандіозне, незабутнє свято театрального мистецтва, яке закарбувалося в серці на все життя! Серед тих, хто зустрічав після спектаклів заньківчан піснями було багато письменників. Тоді там я познайомилась незабутньої пам’яті Григорем Тютюнником, коли ми співали його улюблену пісню «Летіла зозуля…». Вже тоді Богдан Ступка став улюбленцем столичних глядачів.
ВІДТОЧЕНІСТЬ КОЖНОГО ЖЕСТУ, РУХУ, ВМІННЯ ТРИМАТИ ПАУЗУ
Через рік Києвом прокотилася чутка, що Богдан Ступка збурив увесь Львів своїм унікальним виконанням образу Дон Жуана в п’єсі Лесі Українки «Камінний господар». Я взяла відрядження від «Літературної України» і поїхала дивитися виставу. Це був ювілейний рік геніальної Лесі Українки – сторіччя з дня її народження – і багато театрів ставили її п’єси, зокрема, зверталися до ”Камінного господаря». Серед них і Київський російський театр ім. Лесі Українки, де роль Дон Жуана тоді виконував Олександр Голобородько. Цей спектакль також користувався великим успіхом. Я ж була буквально вражена грою Богдана Ступки – тільки йому одному притаманною філігранною відточеністю кожного жесту, кожного руху, вміння тримати паузу настільки, що глядач затамовував подих, чекаючи наступної фрази! Детально опрацьований зовнішній малюнок ролі був наповнений іронією і трагізмом. І, як це не прозвучить парадоксально, оповитий романтичним серпанком співчуття до свого героя. Вочевидь, це позиція актора, заповідана геніальними попередниками: шукай в злому позитивні риси. Вочевидь, виходячи з цього, хоча образ Дон Жуана, і багато інших зіграних ним персонажів, зіткані здебільшого з негативних рис, Ступка вишукував у них те добре, навіть у здавалось би закоренілого негідника Річарда Ш, що було глибоко заховане на денці їхньої душі, і вони, не зважаючи на жахливі вчинки, у виконанні актора викликали у глядачів співчуття. Манера гри Ступки – це без перебільшення, західноєвропейська школа, зокрема блискучого актора Віденського Бургтеатру Йозефа Кайнца. Її всотав у себе геніальний Лесь Курбас, а від нього Борис Тягно, котрий був учителем Богдана Ступки в Львівському театрі ім. М. Заньковецької. Таким чином ця школа філігранного опрацювання жестів, рухів, слова, характерів персонажів, естафетою перейшла з Відня до Богдана Ступки. У своїй статті «Лицар волі чи спокусник?», порівнюючи гру Богдана Ступки і Олександра Голобородька, я віддала пальму першості Богданові. Бо якщо Голобородько змальовував свого героя однією фарбою, акцентуючи на рисах Дон Жуана, тільки як легковажного вітрогона-звабника, то образ створений Ступкою був набагато складнішим – через усю виставу він проносив ідею волелюбства, свободи від будь-яких пут. Цим своїм співставленням я викликала на себе вогонь недоброзичливців, які буквально шипіли: «Як це так вважати кращою постановкою не столичний академічний театр, а якихось галичан!» Це мене не зупинило, бо я вже тоді була впевнена, що Богдан Ступка унікальна особистість, ні на кого не схожий за своєю творчою манерою майстер сцени. Аби переконатися в тому, я поїхала у Чернівці і в Житомир, щоб і там подивитися постановку «Камінного господаря». І знову віддала перевагу інтерпретації образу Дон Жуана Богданом Ступкою, про що написала дослідження «Четыре лица «Каменного властелина», яке було надруковане в московському журналі «Театр». Багато разів дивилася гру Богдана у телефільмі «Камінний господар», теж відгукнулася на неї в пресі, а для «Літературної України» рецензію замовила Юрію Щербаку.
ТРАГІЗМ І НЕГАТИВНА… ЧАРІВНІСТЬ
Потерпала я також за статтю на фільм «Білий птах з чорною ознакою». Українофоби, грязь Москви домагалися вигнання мене з «Літературної України», звинувачуючи мене в тому, що я позитивно оцінила образ бендерівця Ореста у виконанні Богдана Ступки. А він дійсно створив неперевершений образ українського месника – вирізьблені, немов з граніту, різкі вольові риси обличчя, рвучка безстрашна хода під ворожими поглядами багатьох односельців, і невимовна мука в очах і в складці губ, коли його Орест, танцюючи останній в його житті танок, до болі рвучко притискував до своїх грудей кохану Дану. Цей епізод закарбувався у мою пам’ять назавжди. Вважаю, що він має увійти в історію світового кінематографа, як неперевершений кадр проникнення в створюваний актором характер персонажа.
Ще один неперевершений сценічний образ у виконанні Богдана Ступки залишиться в історії нашого театру – це Микола Задорожний у виставі «Украдене щастя» за п’єсою Івана. Франка, Спеціально їздила подивитися цей спектакль (як і «Річарда Ш» і інші вистави, в яких грав Богдан) до Львова, потім дивилася цю постановку, відтворену Володимиром Данченком у Києві, а також у однойменному телефільмі. І кожного разу мене охоплювало почуття захоплення притягальною силою, яку випромінював Ступка в цьому образі.
Як відомо, у цій ролі київських глядачів потрясав незабутній Амвросій Бучма. Порівнюючи гру цих великих акторів, важко віддати перевагу одному з них. Характерно, що саме ці виконавці вивели на перше місце постать Миколи Задорожного, а не Михайла Гурмана, як це було в традиціях галицького театру «Руська Бесіда», де першим роль Михайла Задорожного зіграв Стефан Курбас – батько Леся Курбаса, а потім і він сам. Обидва викликали симпатії глядача до Михайла Гурмана, а не до Миколи Задорожного. Письменник Михайло Рудницький описує реакцію директора театру «Руська бесіда» Романа Сірецького, який після прем’єри «Украденого щастя», де роль жандарма виконував Лесь Курбас, увірвався в його гримерну, схвильовано кричав: «Ви певно переконані, що краще і не можна грати, правда? А що вийшло? Публіка вітає все оплесками! Нещасний, обдурений жінкою чоловік не має більшого значення, ніж діряві постоли на його ногах, а героєм стає любовник?
Курбас засміявся: «А чи я бороню тому мученикові бути героєм? У залі сидять, мабуть, ті жінки, які найбільше полюбляють любовників!
Юрчак, який грав Миколу Задорожного примирював пересварених: «Якби в моїй ролі навіть цапки на голові стояти, то не можна витримати конкуренції з молодим, – чи він поштар, жандарм, чи звичайний вітрогон».
Бучма, а слідом за ним Ступка настільки прониклися трагізмом свого героя, що відтіснили Михайла Гурмана на другий план. Хоча мені подумалося, якби Ступка грав роль Михайла Гурмана, то саме цей герой через виняткову харизму актора, вийшов би на перший план.
ВІН МАВ «КРИЛА»
Блискуче дебютував Ступка на сцені Київського театру ім. І. Франка в ролі Маляра в п’єсі «Дикий Ангел» Олексія Коломійця у постановці Володимира Оглобліна. Починаючи з цього спектаклю, де він знову вразив продуманою філігранною відточеністю кожного руху, жесту, сарказмом, яким він прикривав внутрішній біль свого героя, він став першою скрипкою в оркестрі видатних франківців. Десятки ролей, зіграних на сцені цього театру в постановках Володимира Данченка, серед них, зокрема, Войницький у «Дяді Вані» за Чеховим, «Річард Ш» Шекспіра, «Цар Едіп» Софокла і неперевершений Теве-Тев’є в епохальній виставі за Шолом-Алейхемом, принесли Богдану Ступці світову славу.
Проте, хоча це сумно визнавати, за славою видатного майстра, починаючи з перших його кроків, невпинно йшла назирці чорна заздрість, бо ті, хто не міг вивершитися над актором, усміхаючись в очі, за спиною очорнювали його, навішували різні злобні ярлики. На жаль, це карма кожної геніальної особистості. Я ж була адептом Ступки, завжди вступала в полеміку з його недоброзичливцями. Тому вони пустили поголос, ніби я закохана в нього. Дійсно, я була закохана в його непересічний талант. Видатний російський режисер Микола Охлопков сказав: «Влюбись в пьесу, иначе не став ее»! І я закохувалася в кожного митця, про якого писала – Івана Миколайчука, Юрія Іллєнка, Миколу Мащенка, Юрія Любимова, Бориса Івченка, Василя Земляка, Ніну Дробишеву, Світлану Коркошко, Раїсу Недашківську… Але особливе місце серед них займав Богдан Ступка – про нього я написала найбільше статей.
Він, вочевидь, знав, що у сонм його шанувальників під їхнім виглядом затісувалися різні вороженьки. Але Б.Ступка мав «крила», про які з щемливою мудрістю говорив словами поезії Ліни Костенко (до речі, він прекрасно декламував також вірші Івана Драча й інших поетів) і злітав усе вище і вище, до самоспалення віддаючи свій талант і серце не тільки театрові, а й кіно. Слава давалася йому нелегко. Ступка був великим трудівником, працюючи до знемоги, до виснаження сил. Про це говорить перелік сотні ролей, які важко перерахувати, котрі він жертовно втілював не тільки на сцені театру, а також у кіно. Окрім Ореста Дзвонаря у стрічці Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», у цього режисера він зіграв центральну роль у картині «Наперекір усьому», Мазепу – в «Молитві про Мазепу». На Київській кіностудії ім. О. Довженка він засвітився у багатьох стрічках, серед яких слід відзначити історичні образи Богдана Хмельницького та Івана Брюховецького. Особливої уваги заслуговує його робота над документальними фільмами про страдників сталінських концтаборів – гумориста Остапа Вишню, Миколу Зерова та інших.
Творча манера Богдана Сильвестровича привернула до нього увагу видатних зарубіжних кіномитців – Ступка відтворив на екрані образ Богдана Хмельницького у фільмі «Вогнем і мечем» польського режисера Єжі Гофмана, знявся також у стрічці ще одного польського режисера Криштофа Занусі – «Серце на долоні», у французького постановника Люка Бессола – «Схід-Захід». В останні роки найбільше працював на російських кіностудіях у прокатних картинах і в телесеріалах. Варто зазначити найхарактерніше, що у його грі навіть у закордонних картинах відчувається український дух. Більше того, навіть у фільмах, режисери яких намагалися приглушити національну ідею, Ступка був її полум’яним провідником…
22 ЛИПНЯ ЗАГОЛОСИЛА ВСЯ УКРАЇНА
Коли на всіх каналах українського телебачення прозвучало сповіщення, що 22 липня, в неділю рано він відлетів з журавлями в інший світ, в пам’яті зринуло Шевченкове «У неділеньку та ранесенько, ще сонечко не зіходило…», про те, як привезли мертвого чумаченька і опускали в яму глибокую на високій могилі, і як заголосила за ним його дівчина: «Ой Боже милий! Милий, милосердний, А я так його любила». Почувши звістку про цю трагічну втрату, думаю, заголосила не тільки вся Україна, а й тисячі людей у всьому світі, яких обдарував своїм неперевершеним талантом геніальний митець сучасності – Богом даний нам – Богдан Ступка.
З часу похорону В’ячеслава Чорновола не приходило стільки люду віддати останній уклін небіжчикові. Хоча 23 липня з 17-ї години актора відспівували в греко-католицькій церкві на Аскольдовій могилі, куди прийшли схилити голови перед труною майстра сцени і екрану тисячі його шанувальників, серед яких були дипломати і посли багатьох зарубіжних держав, одначе 24 липня прощання замість запланованих трьох годин тривало понад п’ять! Хоча автобусів було багато, але не всі могли в них поміститися. Люди йшли за траурним кортеж з квітами від театру по Хрещатику і на цвинтар, а це понад шість кілометрів, через що міліція змушена була перекривати рух транспорту.
Шкода тільки одного, думаю, це варто зауважити. Богдан Ступка вмів шанувати тих, з ким він грав на сцені, і коли вони відходи в інший світ, то влаштовуючи їм тризну – Володимиру Данченку, Наталі Лотоцькій, Віталію Розстальному, Лесю Сердюку і багатьом іншим – сам згадував їх щирим добрим словом, заохочуючи цим інших пом’янути улюблених митців…
Ступка, своїм непогамованим болем закликав глядачів очистити душу від байдужості і егоїзму.
Спасибі, тобі Богдане, що ти був серед нас!
