Саме зараз, коли після прийняття Конституцій України та АР Крим питання державної мови вирішено на політичному рівні, постала необхідність розробки концепції мовної політики, стверджує Борис Чижевський, головний консультант секретаріату Комітету ВР з питань освіти та науки. Недооцінка, що часом оберталася фанатизмом у мовних питаннях, часто приводила країну до сумних наслідків. Згадаємо, «мовні» бунти в Латвії. Ця ж проблема, власне, призвела й до розвалу Молдови. Однією, чи не головною, з причин від'єднання Придністров'я стало намагання Молдови впровадити як державну, але єдину мову спілкування та навчання молдавську на латинському шрифті. При тому, що Придністров'я як потужний та відносно молодий індустріальний центр регіону зібрав на своїй землі порівну й молдаван, і українців, і росіян, а на додачу болгар, євреїв, гагаузів тощо. Саме це стало підставою для конституційного затвердження трьох державних мов. Та й дотепер точиться суперечка між Молдовою та Румунією щодо існування молдавської мови як такої.
«Сьогодні назріла проблема реалізації багатомовності, — каже Борис Чижевський, — а разом з тим і розвитку української мови». Серед головних проблем, визначених науковцями, в тому числі й на міжнародному рівні, — визначення принципів очищення мови. Підміна понять, використання слів у невластивому їм значенні завдає багато шкоди. «За останнє десятиліття українська мова засмічена найбільше, — стверджує Борис Чижевський. — Усім відома різниця між поняттями «побудова держави» (позитивне значення) та «розбудова» (що означає — розвал, знищення) або ж «розквіт» та «розвій». Ми досить вільно почали оперувати такими поняттями, приміром, як «пересічна людина». Та все ж один із останніх тлумачних словників вказує, що «пересічний» означає «розумово відсталий». Потрібно й визначитися із запозиченими поняттями. Наприклад, відомо, що менеджмент — це наука управління та ряд інших аспектів, у нас же з'являються «менеджмент управління». Як же ми будемо інтегруватися в міжнародне співтовариство?»
Серед найважливіших завдань є й створення мережі освітніх та культурних центрів, які б пропагували вивчення української мови. З практичної точки зору, вважає Б. Чижевський, необхідно встановити пороговий рівень знання мови. Це насамперед стосується біженців, мігрантів, іноземців тощо. Для реалізації їхнього інтересу до мови потрібно створювати сприятливі умови.
«Сьогодні ми зіткнулися із загрозливою тенденцією, — каже Борис Григорович, — коли заклади освіти ділять за національною ознакою. Тобто в одному приміщенні по одній програмі вчаться діти однієї національності, а в іншої національності по інших програмах. Це педагогічний злочин. І ми повинні захистити дітей від політичних впливів».
Тим паче, що вітчизняний педагогічний досвід достатній для того, щоб діти оволоділи й іншими мовами. Адже це потрібно, найперше, з практичного боку. Професійне знання багатьох мов — запорука соціальної захищеності. Це й показник рівня культури. Адже мова йде про взаємоповагу між народами, що грунтується на знанні.
