Девід Боуї — відомий музикант, актор і просто «діяч культури»,
однаково шанований широким загалом та андеграундом, у свої 50 років не
збирається відійти від активного життя. Новоспечений почесний доктор музики
університету Берклі заявив нещодавно, що має намір зустріти нове тисячоліття
одним із перших на планеті, для чого вирушить до новозеландського міста
Гісборн, у якому дасть концерт у ніч з 31 грудня на 1 січня. Перші промені
сонця нового тисячоліття Боуї збирається зустріти спеціально написаною
до цього заходу акустичною композицією.
Незадовго до оголошення про ці наміри метр учинив провокаційну
«художню акцію». Фінансоване ним видавництво видало книгу Вільяма Бойда
«Нет Тейт: американський художник: 1928—1960». У ній змальовано історію
цього Тейта, який не зміг винести художньої переваги Пікассо і Брака, впав
у депресію, спалив свої роботи й покінчив життя самогубством. До спогадів
про Тейта були залучені біограф Пікассо Джон Річардсон і письменник Гор
Відал. Книгу було видано «найліпшим» чином, вона має численні посилання,
бібліографію тощо. Все гаразд, за винятком одного моменту — художник Нет
Тейт ніколи не існував, у чому автори містифікації добровільно зізналися
через деякий час. Мотиви, якими керувалися Боуї та його поплiчники, залишилися
невідомими, але можна припустити, що, будучи дуже іронічною людиною, Боуї
просто посміявся з модної як на Заході, так і у нас «культовостi», коли
об'єктом поклоніння богема обирає немодних і маловідомих артистів. Іноді
такий вибір буває виправданий, а іноді складається враження, що єдиний
критерій — та сама немодність і невідомість.
