Режисерські «прочитання» часом перетворюють досить ординарний твір на дійство, що запам’ятовується як ефектне видовище, емоційно зачіпає і спонукає до роздумів, які виходять за межі драматургічного матеріалу. Вистава за п’єсою Марії Ладо «Очень простая история» є в репертуарі і Житомирського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги (постановник Наталія Тімошкіна), і у Київському академічному Молодому театрі (режисер Тарас Криворученко). Авторську назву притчі творці спектаклів трансформували у «Божі тварі» (житомирська інтерпретація) і «Звичайну історію» (київський варіант).
Не вдаючись до детального аналізу літературної першооснови, все ж варто навести головну сентенцію, яка, трохи видозмінюючись, кілька разів звучить у виставі: «Для того щоб хтось народився, потрібно, щоб хтось помер»! Вона потрібна для розуміння, чим підживлюється інтрига і на чому фактично побудована вся «Дуже проста історія» про Дашу, доньку Господаря і Господині, і Олексія, сина Сусіда. Тобто про те, чи бути батьками самим закоханим, а ще про погляд Корови, Коняки (Коня), Свині, Собаки, Півня на розгортання подій довкола можливого, але незрозумілого для них аборту. «Зв’язковим», який непевними кроками «зшиває» світ тварин і людей, є п’яничка-злодюжка Сусід, згодом — янгол-охоронець своєї онуки.
Отже, десять персонажів, по п’ять від людей і тварин, беруть участь у дійстві, яке відбувається у хліві. Світ братів наших менших у двох спектаклях вочевидь цікавіший, тому варто зосередитися на ньому. Тварини можуть розмовляти людською мовою і щиро переймаються клопотами «братів своїх більших». У Молодому театрі яскравий Півень (Олександр Галафутнік) затьмарив інших своїх колег, бо і матеріал дозволяв, і сам він до цього зусиль доклав. Хоча Світлана Бочарова, Андрій Колесник, Володимир Чигляєв, мабуть, теж добросовісно виконували настанови пана Криворученка — і глядачі дійсно змогли побачити зіграних ними Корову, Коня і Собаку. Трохи дивно виглядала Тамара Яценко у ролі Свині, але на те, видно, була режисерська воля.
«Побратими» із хліва у «Божих тварях» на противагу «товаришам» із «Звичайної історії», це — не тварини в буквальному сенсі, це не лише тварини, якщо розглядати їх у контексті даної людської історії. Режисерське трактування і акторська майстерність створили на житомирській сцені повноправні образи-типажі зі своєю історією життя, почуттями, які цікаві своєю індивідуальністю. Свиня (О. Карпович) — безпосередність, наївність, дитяча мрійливість і... егоїзм, безмежна любов до Господаря. Корова (О. Павлова) — поважна, розсудлива матрона, якій притаманне почуття гідності. Коняка (Г. Кутішенко) — уособлення життєвого досвіду і мудрості, такий собі філософстоїк. Собака (М. Варфоломеєв) — бешкетник із душею романтика, який без довгих роздумів готовий пожертвувати своїм життям. Півень (П. Авраменко) — екстравагантна, ексцентрична претензія на інтелігентність, єдиний, хто переймається думкою про цінність свого життя, переважно зверхній, часом переляканий до непристойності. Він і решта компанії з хліва у питанні самопожертви явні антиподи.
Своєрідний бестіарій, який вільно чи невільно створено у житомирській виставі, певною мірою може сприйматися окремо, без прямого зв’язку із сусідсько-сімейними проблемами, нагадуючи цікавими алегоріями про жертовність у більш широкому розумінні, доступність і якість інформації, конфлікт між бажаннями і задоволенням мінімумом із милості Господаря, небезпеку через наївність потрапити у ситуацію, коли тебе просто використовують...
Режисер Наталія Тімошкіна знайшла у цьому драматургічному матеріалі найсильніші моменти і, спираючись на них, підняла виставу «Божі тварі» на вищий, ніж прописано в п’єсі, щабель. Саме концентрація на екзистенціальному осмисленні ролі братів наших менших у виставі і сформувала сенс — через образи тварин до рефлексії, що у них набагато більше людського, ніж у людей. Бо ж переймаються як актуальними питаннями — жити дитині чи ні, так і вічними — про смисл життя.
