Що відбувається сьогоді з творчістю Михаїла Булгакова, з героями його творів? Українські події останніх років (Майдан, анексія Криму, війна з Росією) змушують знову замислитися над цим. Соціологія розглядає літературу як концентрований соціальний досвід автора, що відображає час, суспільство, у якому він жив. Для художніх жанрів це, звісно, є опосередкованим, проте, зважаючи на автобіографічність Булгакова, можемо стверджувати це напевно.
Чи є Булгаков українцем? Безумовно, він являє собою місцевий феномен — за менталітетом, особливостями характеру, за подіями, які йому випало пережити у Києві від народження і до переїзду до Москви. Він — киянин у своїй любові до Міста, а згодом — у «заздрості» до киян з їхніми «старожитностями», сприйняттям його як «найкращого місця на землі»; у відчутті життєвих звичаїв, явно українських слівцях у текстах. Думаю, жорстокий шок московського життя він переживав не лише через крах минулого та занурення рафінованого інтелігента до чужого йому радянського ладу («Собаче серце»), але також через конфлікт способів життя, різниці менталітету («Театральний роман», «Майстер і Маргарита») двох столиць, де Київ постійно винурює м’яким та рідним на противагу більш жорсткій Москві. Чи цього достатньо? Чи є письменник українцем? Національна ідентичність — це співвідношення себе не лише з етносом, з державою, це ще й певна практика реалізації суспільства, спілкування, поведінки та відтворення суспільної структури на конкретних теренах.
Булгаков знайомий і з українською мовою, котра звучала у родині, і з місцевим побутом, історією, культурою. А посилань до українських подій у його творчості більш ніж достатньо — вже перебуваючи у Москві, він залишався вкоріненим «Білою гвардією» до світоглядного розламу усього, що відбувалося у Києві у 1918 році, переживаючи з Містом усе, що відбувалося тоді в Україні, лишаючись українцем хоча б у силу свого спрямування.
Булгаков відчутно зберігає свою ідентичність з містом, подіями, настроєм та характером киян, віддзеркалюючи їхній спосіб буття у місці та у часі. Проте — дивно — його творчість прямо відсилає нас до новітніх подій України саме тому, що нині ми самі зіштовхнулися із дуже схожими розламами, котрі Михаїл Афанасійович переживав сто років тому в Києві та згодом, уже як «радянський письменник», у Москві. Це — частина нашого переосмислення сьогодні, на тлі нових відчуттів у сучасній Україні як імперського, так і радянського минулого. Саме — відчуваємо, оскільки таке переосмислення відбувається у щоденній практиці людини, яка переоцінює свої цінності.
Апелюючи до історії у творчості Булгакова, ми мусимо зрозуміти, що історична пам’ять — це не лише минуле, це ще й настанова на майбутнє, конструювання нації у її сучасному розумінні, у теперішніх цілях, загрозах та обставинах; це — історичний досвід, що переживається наново. Таке поновне прочитання, «перезбірка» Булгакова «тут і зараз», переосмислення його крізь призму сучасності — дає нам право зробити декілька важливих наголосів, що мають позбавити нас старих стереотипних, багато в чому пострадянських уявлень про нього, й посилити сучасне сприйняття і його творчості, і нашого часу. Це мусить відбутися подібно до того, як ми протягом останніх чотирьох років переоцінюємо і нашу країну, і «братський народ». Ми так само переживаємо зраду і стверджуємося у своїх переконаннях. Ці відчуття емоційно дуже схожі з відчуттями булгаковських героїв по відношенню до незрозумілої України, що виникла цілком несподівано. Подібне відчувають нинішні україно- та російськомовні українці по відношенню до незрозумілої Росії, яка раптово стала чужою. І цього достатньо, щоб вважати письменника своїм у Києві, в Україні, з усіма складностями відокремлення колишньої колонії від митрополії.
Історія з точки зору соціології — це живий організм, що змінюється та переосмислюється під впливом сучасних подій. Кожен із нас відчуває, як розуміння історії розвивається одночасно із сучасністю, змінюючи нас як дійових осіб сучасності на тлі прикладів минулого.
Що є необхідним нині для переосмислення Булгакова? Перш за все він мусить зазвучати українською мовою, і в першу чергу це стосується «Білої гвардії» Тому що сам перклад дасть можливість по-іншому почути твір — змістовно, ба навіть стилістично. Крім того, Булгаков має бути виданий з якомога більш широким науковим апаратом, котрий би відобразив сучасне розуміння описаної історичної епохи в усіх її протиріччях, що їх ми усвідомлюємо нині, і це дозволить позбавитися максимуму інсинуацій навколо особистості письменника. Слід визнати, що сучасному країнському читачеві вкрай бракує компетентності — часто-густо він не знає, де живе, що це за місця, яку вони мають історію. Таким чином, необхідно реконструювати булгаковський Київ як унікальне місце перетину історії та сучасності, співзвучності та протиріч, присутніх у реальності та у творчості. Це може дати додатковий матеріал для екскурсій, оновлених сучасним контекстом подій. Булгаков гідний мультимедійного виконання та новітніх технологій.
Нарешті, в нас має з’явитися власне кіно за «Білою гвардією». Проблема не у тому, чи є ангажованим серіал Олександра Роднянського, чи застарів фільм Володимира Басова; суть у тому, що ми потребуємо власного переосмислення класики, без імперських акцентів, здійсненого за допомогою режисерів та акторів сучасності, молодих людей, які з власного досвіду знають, що таке війна та вітчизна.
Сучасне функціонування Булгакова і його творів як факту культури потребують постійного вивчення та переосмислення. Це буде відгуком на історію і сучасність його творчості, що розкриває його актуальність нині. Для цього абсолютно не треба поступатися ним російській культурі — достатньо розуміти, що він — така ж природна частина української культури, як, до прикладу, Шекспір — до тих пір, поки ми будемо знаходити у його творах важливе, співзвучне нашому життю.
