Сьогодні актор активно задіяний у репертуарі Національного театру ім. Лесі Українки та багато знімається в телесеріалах і в кіно. Сарайкіна впізнають на вулицях, просять автограф, фотографію на згадку. Але все це прийшло не відразу, шлях до популярності був досить тернистим.
Дитинство майбутнього улюбленця публіки було непростим. Віктор народився і ріс на Уралі, в далекому Магнітогорську, в родині з доволі скромним достатком. Батьки були глухонімі, тому виховувала хлопчика бабуся. Район, в якому довелося мужніти хлопцеві, вважався кримінальним, і перед ним було два шляхи: стати кримінальним авторитетом або піти у мистецтво! Потяг до творчості, що проявилася досить рано, Сарайкін називає «знаком долі».
Допитливий обдарований хлопчина відвідував драматичний гурток при Палаці піонерів й обожнював кіно. А оскільки десять копійок на квиток для нього були розкішшю, довелося шукати альтернативний спосіб проникнення до кінотеатру. Вітя влаштувався підмайстром до художника, змивав старі кіноафіші й ґрунтував полотно для нових, і тоді вирішив: «Помру, але стану артистом»!
Цілий рік батьки збирали гроші на дорогу до Москви (навчання тоді було безкоштовне). У театральних вишах і сьогодні конкурси величезні, а в 1970-х потрапити до «Щуки», ВДІКу або ГІТІСу було просто нереально... Але в хлопцеві розгледіли талант і особистісний початок і прийняли до ГІТІСу на курс Олега Табакова (знаменитий тим, що на його основі виникла відома студія, а потім і театр «Табакерка»). Там Віктор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ніною Ніжерадзе. На третьому курсі вони одружилися і незабаром стали батьками. Щоправда, синочка довелося відправити до бабусі до Києва — потрібно було закінчити навчання. Після випуску подружжя залишилося працювати в студії, хоча були пропозиції з інших театрів. Однак через відсутність московської прописки довелося переїхати до батьків Ніни, до Києва. Потім Віктора призвали в армію (служив на БАМі в залізничних військах).
Справжні випробування для Віктора Сарайкіна почалися пізніше, коли вони з Ніною почали працювати в Київському театрі драми і комедії на Лівому березі. Ніна грала головні ролі, на ній тримався репертуар, а у Віктора було всього дві ролі в казках, навіть до массовки не запрошували. Як при цьому не впасти в депресію? Було всяке: і захоплення «оковитою», і спроба звести рахунки з життям... але любляча дружина не дала пропасти, робила все, щоб витягнути його з цього стану, за що Віктор їй безмежно вдячний.
Випробування, які послала доля, не минули даремно. Сарайкін зрозумів: треба виховувати в собі філософське ставлення до життя, бути стійким до труднощів і негараздів. Він проявив волю і відразу кинув пити, відновив заняття спортом. Життя стало налагоджуватися, в театрі запропонували декілька ролей.
ІЗ ГЕРОЇВ — У КОХАНЦІ...
Новий імпульс, творче взаєморозуміння Віктор Сарайкін отримав у Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки, куди його 1995 року на головну роль у виставі «Фернандо Крапп написав мені цього листа...» Т. Дорста запросив Михайло Резнікович. Ця вистава дає можливість розвиватися в процесі спілкування з глядачем, який з часом змінюється. Виникає особлива атмосфера імпровізації, Сарайкін шукає нові нюанси, роль оновлюється. Вистава з успіхом іде багато років, щоправда вже під іншою назвою: «Справжній чоловік на початку тисячоліття...».
Ще одна улюблена роль артиста — Дон Жуан у виставі «У полоні пристрастей» за п’єсою Лесі Українки «Камінний господар». Цей образ і у п’єсі, і у виставі трактується нетрадиційно. Дон Жуан Сарайкіна не вписується в канони романтичної драми. Його герой простакуватий, навіть грубий, і це відповідає правді життя. Дон Жуана відкинуло суспільство, він втратив усе, існує поза законом, ховається в могильних склепах і харчується тим, що вкраде його слуга. В цій ролі з’явилися нові акценти, такий герой дійсно може вбити в не дуже чесному поєдинку. У виставі він нікого не спокушає, про його пригоди лише говорять.
Улюблена роль, вважає артист, це та, яку організм не відкидає, яка в процесі спілкування з глядачем розвивається і стає краще. Сьогодні Сарайкін з великим задоволенням грає в дуетній виставі з Ніною Ніжерадзе «Пізанська вежа» Надії Птушкіної (у цій постановці вони, як і в житті, подружжя), Сансона Карраско у виставі «Дон Кіхот. 1938 рік» за М. Булгаковим та Сервантесом, Джозефа Серфеса у виставі «Школа скандалу» Р. Шерідана.
З ВІТРОМ ЗМІН
Дві ролі, які зіграв Віктор Сарайкін у нещодавніх прем’єрах — ще раз підтверджують: цей актор володіє багатою, різноманітною палітрою образотворчих засобів. У виставі «Нахлібник» І. Тургенєва він постає в образі багатого пихатого «господаря життя», що знущається над старим-утриманцем. Яскравий зовнішній малюнок ролі — елегантне човгання, пританцьовування, зухвала самовпевненість у поведінці, — все це, якщо можна так висловитися, дистильований гротеск. Зовсім інший він у виставі «Джульєтта і Ромео» за мотивами п’єси В. Шекспіра, де він — батько Капулетті. Артист переконливо розкриває характер одного з носіїв вічного конфлікту двох родин, трагічного і безглуздого. Пластика, стиль, мова — все відповідає епосі.
Віктор Вікторович не любить помпезності, фальші, хаосу та невизначеності. Він людина жорсткої самодисципліни, надзвичайно активний, непосидючий, легкий на підйом, Сарайкін встигає усюди: репетиції, вечірні вистави, зйомки в кіно і на телебаченні, заняття спортом, робота на садовій ділянці, риболовля, родина. Бути зібраним його навчило життя, на власному гіркому досвіді він переконався, до чого може призвести слабкодухість. Слово «перевантаження» для нього не існує. Навіть коли лікарі рекомендували поберегти себе — кинути спорт, він продовжував бігати, і треба сказати, медичні показники покращилися. Прямо за Амосовим — «бігом від інфаркту»!
Нині актор у чудовій фізичній і творчій формі. П’ятдесят п’ять — пора зрілості. Хочеться зробити ще багато, і всі передумови для цього є. На сьогоднішній день артист затребуваний і в театрі, і в кіно. Але попереду — безліч творчих планів, здійснення яких, на жаль, не завжди залежить від нього самого. Сарайкін вважає, що на разі не знайшов свій типаж. Хотілося б зіграти більше комедійних, гострохарактерних ролей, що йому ближче за характером. Адже він став особливо популярний у народі після того, як зіграв пройдисвіта й афериста Жеку в серіалі «День народження Буржуя-2». Решту фільмів перераховувати можна довго, серед них — «Олігарх», «Темна конячка», «Каменська» і навіть італійський багатосерійний детектив «Загін особливого призначення». Спектр ролей — від бандитів до ментів. У Сарайкіна, можна сказати, «негативна сценічна чарівність» (акторський термін, який в жодному разі не характеризує особистість). Такий природний дар зустрічається рідше, ніж позитивна чарівність. Як відомо, чоловіки з негативною чарівністю більше приваблюють жінок. Проте, володіючи цікавою зовнішністю і чоловічою фактурою, Віктор Сарайкін не прагне стати «секс-символом», хоча зіграв героя-коханця в першому українському еротичному фільмі «Декілька любовних історій» А. Бенкендорфа, а в Театрі ім. Лесі Українки грає Дон Жуана і «Справжнього чоловіка на початку тисячоліття...». На відміну від своїх екранних героїв, в житті він людина відповідальна та серйозна. Зразковий сім’янин, у шлюбі з Ніною Ніжерадзе він вже більше тридцяти років! Виховує онуків...
Змінюються часи — змінюється і сам актор, і його ролі. З віком у артиста нарощується допитливість, інтерес до життя, творчий азарт у творчості. В одному з інтерв’ю Віктор Вікторович сказав: «Чим старше я стаю, тим мені цікавіше». Він відчуває ритми часу, і в цьому суть істинно творчого початку.
