Народився він 1895 року в багатодітній сім’ї сільського маляра-іконописця на кордоні Слобожанщини і Курської губернії, зараз його рідне, цілком тоді українське село Борисівка — у Білгородській області РФ. Батько спромігся дати дітям хорошу художню освіту. Молодші брати, Василь та Михайло теж стали визначними художниками. Тому, аби відрізнятися від братів, Олександр Веніамінович згодом додав до свого прізвища псевдо Хвостов. Закінчивши 1918 р. Московське училище живопису, де його викладачами були такі метри, як Віктор Васнецов, Костянтин Коровін, молодий художник шукає свій шлях у мистецтві, бере участь у виставках образотворчого мистецтва, виставляючи свої живописні роботи, займається графікою, карикатурою і плакатом, пише серію жанрових етюдів із театрального та циркового побуту. Будучи учнем К. Коровіна, абсолютно природно, що він бачив усі вистави, оформлені його видатним педагогом у Большому театрі: «Садко», «Снігуронька», «Хованщина», «Казка про царя Салтана», що зрештою і вплинуло на остаточний вибір у творчих шуканнях.
1919 року О. Хвостенко-Хвостов переїхав до Києва, працював як газетний графік, плакатист, оформлювач свят, а також для новоствореної Української опери, куди був призначений головним художником, створив декорації для опери «Галька», яку так і не було тоді показано через захоплення Києва денікінцями. При цьому продовжував навчання у студії дуже популярної тоді авангардистки Олександри Екстер.
Олександр Хвостенко-Хвостов відомий переважно як художник оперно-балетного жанру. Його творчий доробок вражає. Із 1924-го до 1941 року він був головним художником Харківської опери, на сцені якого оформив низку опер: «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Русалка» О. Даргомижського, «Валькірія» Р. Ваґнера, балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня» П. Чайковського, «Червоний мак» Р. Глієра, «Світлана» Д. Клебанова, «Лісова пісня» М. Скорульського). На сцені уже згадуваного Большого театру в Москві оформив «Пікову даму» П. Чайковського (1927).
1942 року Олександр Веніамінович став художником об’єднаної Київської та Харківської опери в евакуації в Іркутську, а з 1946-го до 1952 року очолював художній цех столичного оперного театру ім. Т. Шевченка. Під час евакуації він оформив опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наймичка» М. Вериківського, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Травіата» Дж. Верді, «Бісова ніч» В. Йориша та ін. На сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка в його оформлені в різні роки йшли опери «Джонні награє» Е. Кшенека, «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, «Беркути» («Золотий обруч») Б. Лятошинського, «Русалка» О. Даргомижського, «Кармен» Ж. Бізе, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Продана наречена» Б. Сметани, «Мазепа» П. Чайковського, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Честь» В. Жуковського, «Молода гвардія» Ю. Мейтуса, «Іван Сусанін» М. Глинки (Державна премія СРСР), «Фауст» Ш. Гуно, «Галька» С. Монюшка, «Лакме» Л. Деліба, «Утоплена» М. Лисенка, «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, «Борис Годунов» М. Мусоргського, балети «Червоний мак» Р. Глієра та «Лісова пісня» М. Скорульського.
ЕСКІЗ КОСТЮМА ВАРТОВОГО ДО ОПЕРИ С.ПРОКОФ’ЄВА «ЛЮБОВ ДО ТРЬОХ АПЕЛЬСИНІВ», 1926. ПАПІР, ЗМІШАНА ТЕХНІКА
Українство настільки глибоко просякало творчість митця, що навіть постановки «Казки про царя Салтана» М. Римського-Корсакова (1926 р.) чи «Русалки» О. Даргомижського (1931 р., зі вставними номерами «Кроковеє колесо» М. Вериківського та фінальною веснянкою «А вже весна, а вже красна» М. Лисенка, переклад українською І. Захаровського): диригент Л. Брагінський, режисер С. Каргальський, — художник О. Хвостенко-Хвостов «українізував», використовуючи мотиви українського художньо-вжиткового мистецтва.
Олександр Веніамінович використовував найрізноманітніші прийоми: традиційний мальований, реалістичний, імпресіоністичний, символічно-плакатний, конструктивістський, графічний, мозаїчно-аплікаційний, монохромний, але з повною палітрою сценічного освітлення. Із театру він пішов, як запевняють, за станом здоров’я. Із 1952-го він був художником-графіком Держлітвидаву, оформлював книжки, писав прекрасні пейзажі й малював театр, який так любив!
І все ж Хвостенко-Хвостов залишився в історії як художник театру, де він був, як то кажуть, цар і бог! Далекого 1936 року його макет київської вистави «Запорожець за Дунаєм» був експонований на Міжнародній художній виставці в Парижі (1937 р.) та удостоєний срібної медалі. Багато ескізів художника зберігаються в архіві Національної опери України.
Донька митця Тетяна теж стала художницею-графіком.
Помер Олександр Хвостенко-Хвостов 16 грудня 1968 р., похований на Байковому кладовищі в Києві...
